ВІСНИК Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія

Нові складні слова і бленди у французькій мові як лексична креативність і словогра в авторській поезії

Любов Бобчинець — 2026-02-12

Статтю присвячено вивченню складних слів і блендів, створених у нашій поезії як прояв гри слів і лексичної креативності. Метою статті є опис особливостей формування нових складних слів в авторській поезії. Матеріал дослідження містить 32 вигаданих слова в 11 віршах французькою
мовою, опублікованих у цій статті вперше. Методами дослідження є структурний, семантичний і функціональний аналіз нових складних слів і блендів у французькій мові. Представлено визначення гри слів відповідно до рівнів мови (графічний, фонетичний, лексичний, граматичний, синтаксичний), які беруть участь в її створенні. Виявлено такі морфологічні моделі складних слів і блендів: іменник + іменник (amourlangue), іменник + дієслово (poèmécrire), прикметник (у ролі прислівника) або прислівник (способу дії) + дієслово (fortaimer). Відповідно із семантикою, складні дієслова виражають почуття. Значення аналізованих складних слів є прозорим і зрозумілим зі складників. Вигадані складні слова і бленди виражають інтенсивність почуття і конденсують додаткове значення в одній лексичній одиниці, сприяючи стисливості й мовній економіці.
На перспективу майбутніх досліджень лексичної креативності пропонуємо переглянути підходи до гри слів, що розглядають її як довільну креацію, засновану на мовному відчутті мовців (Леколь), і в яких досліджено довільний і мимовильний характер творення слова. Перше утворення гри слів може бути евристичним, а згодом креативна модель може бути розширена й вживана в утворені слів за аналогією. Інтроспекція та опитування авторів-творців нових слів може служити для вивчення процесу лексичної креативності, включаючи випадки з авторами, які є носіями французької мови, і авторами, які її вивчають, враховуючи гнучкість французької мови та наявністю в ній значній кількості прикладів лексичної інновації.

Мовленнєві ефекти в когнітивній перспективі: звернення Президента України В. Зеленського до польського парламенту в 2022 році

Адам Глаз — 2026-02-12

У статті розглянуто в когнітивному ракурсі принципи формування мовленнєвих ефектів сприйняття промов, які ґрунтовані на враженнях, висловлених польськими політиками після виступу Президента України Володимира Зеленського в парламенті країни у 2022 році. Зіставлення промови як складника українського воєнного дискурсу з ідеями, висловленими польськими політиками, дозволяє диференціювати три різновиди вражень: цитовані, тобто запозичені з промови; підказані, або утворені з різних концептів, позначених у виступі; ситуативні, які передають особисті враження слухачів. Застосована методика аналізу спирається на динамічну лінгвокогнітивну модель, що пов’язує дискурсивну діяльність комунікантів з активацією низки їхніх здібностей, які містять сприйняття в розрізі протиставлення фігури й фону; категоризацію, що базується на образ-схеми; пам’ять, закодовану в поняттях; мислення, утілене в концептуальній метафорі. Установлено, що найефективніші й найкраще запам’ятовувані ідеї промови виражені метафорами братерство й температура. Вони привертають увагу слухача, оскільки трапляються у вступній і завершальній частинах промови, повторюючись кілька разів, хоч іноді у видозміненій формі. Застосовуючи метафору температура, Президент України рухається від відчуття холоду до теплоти, а слухач вибудовує свої враження у зворотній послідовності, наголошуючи, що відстань між країнами, яка асоціюється з холодом, залишилися в минулому. Підказані враження зумовлені зверненням Президента до концептів історії та єдності, задіяних всередині тексту. Висловлення Президента про історію двох країн є достатньо помітними для привернення уваги слухачів. Ситуативний ефект, що виявляється в бурі овацій, яка завершила звернення В. Зеленського, зумовлений кумулятивним враженням від промови як фігури на тлі аудиторії як фону

Морфологійні трансформації запозичених слів у сучасній українській мові

Людмила Гмиря — 2026-02-12

У статті розкрито теоретичні засади аналізу морфологійних перетворень запозичених слів у сучасній українській мові, що зумовлює необхідність системного опису їх адаптації до граматичної структури. Встановлено основні закономірності формальної інтеграції іншомовних одиниць, які проявляються в модифікації їхньої морфемної будови та підпорядкуванні українським моделям словозміни й словотвору. З’ясовано, що запозичення актуалізуються під впливом соціокультурних і комунікативних чинників, зокрема глобалізаційних процесів та цифровізації, які детермінують інтенсивність проникнення англізмів у різні функціональні сфери. Наголошено на тому, що англійська мова виступає домінантним джерелом іншомовних елементів, які зазнають системної морфологійної адаптації. У ході аналізу підкреслено значення суфіксальної деривації як найпродуктивнішого механізму інтеграції, що забезпечує формування дієслівних (-ити, -увати), прикметникових (-овий, -ний) та іменникових (-ник, -к-а) моделей. Констатовано, що нові словотвірні типи функціонують переважно в молодіжному, медійному та цифровому дискурсах, де мовні інновації поширюються найдинамічніше. Визначено, що англізми проходять адаптацію на рівні категорій роду, числа та відмінка, набуваючи повноцінних парадигм українського словозмінювання. Зауважено, що окремі запозичення утворюють продуктивні ряди похідних лексем, що підтверджує їхню морфологійну стабілізацію та включеність у мовну систему. Обґрунтовано, що інтенсивність морфологійних трансформацій супроводжується демократизацією мовної норми, яка сприяє формуванню варіативних моделей і розширенню меж нормативності в сучасному мовленні. Підсумовано, що морфологійні модифікації запозичених слів засвідчують здатність української мови до адаптивного розвитку та відображають динамічну взаємодію внутрішньомовних механізмів із зовнішніми комунікативними й соціокультурними впливами.

Трансдискурсивність у сучасній англійськомовній художній прозі: моделювання текстових світів

Наталія Ізотова — 2026-02-12

Стаття досліджує когнітивно-прагматичний потенціал трансдискурсивності в художньому тексті на прикладі романів The Lost Bookshop Еві Вудс (2023) та Orbital Саманти Гарві (2023). У вузькому смислі трансдискурсивність розглянуто як мовно-наративне явище, що, втілюючись у художньому тексті різнорівневими мовними та сюжетно-оповідними засобами, розкриває специфіку семантики та функціонування різних дискурсотипів у їхній взаємодії; у ширшому розумінні – це когнітивно-естетичний принцип побудови художнього тексту, суть якого полягає в трансформації онтоепістемологічних властивостей включених до тексту дискурсів, що веде до їхньої рефункціоналізації, тобто зміні семантико-стилістичного та наративно-прагматичного статусів. Когнітивно-прагматичне моделювання трансдискурсивності здійснено на основі теорії текстових світів із залученням стилістико-наративного, дискурсивного, інферентного аналізу та елементів методики дослідження в термінах прототипів. Текстовий світ визначено як когнітивно-ментальний конструкт, побудований з опертям на мовно-наративні засоби його репрезентації та специфіку його сприйняття й інтерпретації читачем. Установлено, що домінантними моделями трансдискурсивності в розглянутих художніх творах є горизонтальна та вертикальна, диференційовані з огляду на своєрідність розгортання дискурсів у межах текстового світу та особливості їхньої ієрархії. Вертикальна модель характеризується ієрархічними відношеннями між дискурсами, де один із них має статус базового, задає вектор конструювання текстового світу, а інші інтегруються як підпорядковані, виконуючи уточнювальні, деталізувальні, емоційно-когнітивні тощо функції. Натомість горизонтальна модель демонструє семантико-функційну рівноправність дискурсів, які взаємодіють один з одним різними способами, створюючи багатовимірний образ подій оповіді.

Афоризми в американській поезії ХХ століття: парадоксальність як ключ до відображення світогляду

Ірина Кириченко — 2026-02-12

У статті досліджено механізми реалізації парадоксальності в афористичних висловах американської поезії ХХ століття. Парадоксальність посідає важливе місце в сучасних мовознавчих студіях, адже вона відображає не тільки своєрідність мовного вираження, а й складність когнітивних процесів. Як значущий об’єкт лінгвістичного аналізу, вона демонструє потенціал мови генерувати суперечливі, але змістовно насичені вислови, які кидають виклик традиційним нормам і збагачують філософські й культурні виміри поетичного дискурсу.
Проаналізовано афоризми як один із найефективніших засобів вербалізації парадоксальності, адже вони здатні породжувати нові сенси через семантичні опозиції й порушення звичних моделей та норм лексичної сполучуваності, створюючи контраст між очікуваним і несподіваним. Попри те, що афоризми вже давно привертають увагу наукової спільноти і як лінгвістичний та культурний феномен вивчались представниками різних наукових шкіл, усе ще залишається низка питань, які потребують більш детального аналізу з боку лінгвістів. Серед таких питань, зокрема, парадоксальність як одна з визначальних ознак афористичного вислову. Саме парадоксальний спосіб осмислення явищ та об’єктів навколишньої дійсності визначає специфіку афоризму як форми глибокого філософського узагальнення та вербалізації людського досвіду. Зміст афоризмів часто
виходить за межі традиційних критеріїв істинності та хибності, демонструючи неоднозначність і багатовимірність смислів.
Матеріалом дослідження обрано афористичні вислови з творів американської поезії ХХ століття. Цей літературний пласт становить цінне джерело форм, у яких поєднуються авторська індивідуальність та універсальні культурні коди. Такі вислови не лише відображають складні екзистенційні та філософські ідеї своєї доби, а й зберігають актуальність у ХХІ столітті, стимулюючи рефлексію над проблемами сьогодення та критичне осмислення дійсності.

Мовленнєвий акт глузування у світлі теорії ввічливості

Катерина Колодяжна — 2026-02-12

У статті проаналізовано теоретичні й практичні особливості мовленнєвого акту глузування, а саме їх роль у стратегіях “збереження” і “загрози обличчя” в щоденній комунікації. Мовленнєвий акт глузування є структурно складним мовленнєвий актом, оскільки вимагає додаткових екстралінгвістичних знань про співрозмовників, їхній соціальний статус тощо. Він “непередбачуваний” за природою порівняно зі стандартизованими мовленнєвими актами вітання, команди та ін.
Мовленнєвий акт глузування спрямований на задоволення низки різноманітних і часто протилежно спрямованих функцій у неформальному мовленні. Так, адресант мовленнєвого акту глузування може мати на меті зблизитися зі своїм співрозмовником або, навпаки, принизити його чи її. У світлі теорії ввічливості мовленнєвий акт глузування класифікують як такий, що “загрожує обличчю” адресата, і такий, що спрямований на “збереження обличчя” останнього. У випадку з мовленнєвим актом глузування, що “загрожує обличчю”, зовнішня форма є позитивною і відповідає принципам ввічливості, тоді як внутрішня форма порушує його. Дж. Ліч називає таке порушення принципом іронії: адресант висловлення поводиться неввічливо, будучи ввічливим лише формально. У мовленнєвому акті глузування, який має на меті “збереження обличчя” адресата, зовнішня форма порушує принцип ввічливості, тоді як ілокутивне значення має на меті висловити прагнення до зближення з адресатом шляхом отримання насолоди від спільно пережитого гумору. У теорії ввічливості таке явище називається принципом бантеру. Парадоксально, що зовні ввічлива комунікативна поведінка насправді може виявитися зовсім не такою, а зовнішньо неввічлива виражає дружність, підтримку тощо.

Трансформація парадигми текстуальності в цифровому світі

Людмила Комісар — 2026-02-12

У статті здійснено аналіз унікального статусу Тексту як онтологічного осердя нелінійних вимірів сучасної цифрової комунікації. Методологічною особливістю дослідження є орієнтир на міждисциплінарні проєкти, а саме структуралістсько-феноменологічний, логіко-аналітичний, культур-філософський, герменевтико-онтологічний і компаративний. У розвідці реактуалізовані постструктуралізм і філософська герменевтика як значущі парадигми ХХ століття, яким притаманний текстоцентризм. Логіка дослідження спирається на епістемологічні особливості поняття Текст, який репрезентує нелінійність сучасної цифрової дійсності. Ця теза обґрунтована крізь практичне застосування феноменологічного методу аісторичної реконструкції. Зазначена модель аналізу демонструє як класичний лінійний статус тексту (у сенсі пізнавальної моделі опису чи кореспондування будь-якого фрагмента реальності), так і його гіпертекстовий, нелінійний, а отже, гіперцептивний конструкт у сучасних цифрових комунікативних моделях. Указані стратегії реконтекстуалізують поняття Текст, розширюючи його до онтологічного об’єкта пізнання, що передбачає необхідність переосмислення статусу Тексту між онтологією, епістемологією і лінгвістикою. Закцентовано на гіпертексті як пізнавальній і комунікативній моделі, що є практичною проєкцією нелінійності сучасного способу мислення. Резюмується рефлексивна необхідність усвідомлення нового зрізу (у сенсі епістемологічного “зрушення”) у мисленні людини цифрового суспільства через когнітивний перехід від лінійного способу сприйняття дійсності до об’ємного гіперцептивного. Саме ця теза маркується як значуща для досліджень глобальної трансформації мережевих моделей комунікації. Наголошується евристична значущість нелінійної парадигми текстуальності як у цифровій комунікації в цілому, так і в гуманітарних науках зокрема.

Етнічна ментальність як когнітивно-лінгвістична матриця: нові напрями дослідження

Лариса Мелешкевич — 2026-02-12

Мова виконує не лише комунікативну функцію, а й є ключовим механізмом кодування та передавання культурних і когнітивних структур. Вона відображає світогляд, систему цінностей і соціокультурні орієнтири її носіїв, виступаючи дзеркалом етнічного менталітету та мисленнєвих моделей. У статті узагальнено результати лінгвокультурних, психолінгвістичних і соціально/біосоціальних підходів для концептуалізації взаємозв’язку, менталітету, етносу та мови. Етнічний менталітет як система культурно зумовлених когнітивних установок визначає комунікативні стратегії, вибір мовних засобів і способи інтерпретації. Теоретичні засади дослідження сягають класичних лінгвістичних і філософських концепцій, що підкреслювали зв’язок національної мови з духовною культурою. Сучасна лінгвістика розвиває цю ідею, наголошуючи на ролі менталітету у формуванні комунікативних норм і культурних сценаріїв. Міжкультурна комунікація в умовах глобалізації потребує узгодження різних ідентичностей і культурних ресурсів, а дослідження міграційних процесів виявляють амбівалентність між збереженням спадщини та інтеграцією в нове суспільство. У сфері мовної освіти важливу роль відіграють такі метакогнітивні стратегії як планування, моніторинг, оцінювання, що забезпечують регуляцію процесу навчання другої мови та пов’язують когнітивні установки з комунікативною ефективністю. Психолінгвістичні моделі доводять, що мова не лише передає інформацію, а й структурує мислення, зовнішньо репрезентуючи переконання та забезпечуючи спільне осмислення. Стереотипи як культурно й лінгвістично закріплені конструкції демонструють, як менталітет проявляється у дискурсі: вони впорядковують соціальне сприйняття, впливають на прагматичні очікування та підтримують ідентифікаційні межі. Соціальні та біосоціальні концепції етносу закріплюють ці процеси в історичних, територіальних і культурних рамках, підкреслюючи взаємодію біологічних, соціальних і символічних чинників. Інтеграція підходів забезпечує цілісне розуміння мови як відображення та водночас чинника формування етнічного менталітету й мислення, що має значення для розвитку міжкультурної компетентності, освітньої політики та подолання комунікативних бар’єрів у багатомовних суспільствах.

Аудіальна модальність як складник мультимодальної репрезентації англійськомовних дитячих науково-популярних текстів

Ганна Приходько — 2026-02-12

У статті досліджено аудіальну модальність як складник мультимодальної репрезентації англійськомовних дитячих науково-популярних текстів. У роботі аудіальна модальність розглядається як важливий семіотичний ресурс, що функціонує у взаємодії з іншими модальностями та забезпечує багатоканальне сприйняття інформації. Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням інтересу до мультимодальних форм дитячих видань, що інтегрують вербальні, візуальні, аудіальні, тактильні та просторові засоби сприйняття. Особлива увага приділена засобам реалізації аудіальної модальності, які поділяються на вербальні (ономатопеї, звуконаслідування, вигуки, описові номінації звуку, метафоричні й поетичні позначення звучань), паралінгвістичні (шрифтові виділення, графічна імітація звуку) та матеріально-технічні або інтегровані (кнопки, слайдери-вкладки, вбудовані музичні інструменти). Об’єктом дослідження є англійськомовні дитячі науково-популярні видання, а предметом – способи реалізації аудіальної модальності як складника мультимодальної репрезентації. У матеріалі виділено тематичні напрями репрезентації аудіальної модальності: зоологічна (звучання тварин), локаційна (природні, урбаністичні та космічні середовища), темпоральна (пори року, час доби, свята), транспортна (звуки транспортних засобів), музична (музичні твори, стилі, інструменти, біографії композиторів) та ірреальна (фантастичні персонажі й події). Дослідження показує, що аудіальна модальність сприяє розвитку слухового сприйняття, фонематичної обізнаності, інтерактивності й емоційного залучення дітей, поєднуючи вербальні, паравербальні та матеріально-технічні засоби, і виступає ключовим чинником цілісної мультимодальної репрезентації англійськомовних дитячих науковопопулярних текстів. Отримані результати підтверджують важливу роль аудіальної модальності у формуванні когнітивного, сенсорного й емоційного досвіду дитини в процесі сприйняття наукової інформації.

Емотивні стратегії в англійськомовних поетичних текстах авторитарного дискурсу

Інна Редька — 2026-02-12

Статтю присвячено вивченню емотивних стратегій у поетичних текстах, написаних в умовах авторитарних режимів. У межах авторитарного дискурсу (асиметричний тип дискурсу) поетичний текст використовується як маніпулятивний інструмент для посилення авторитету лідера держави, пропагандистських ідей або для оголошення несправедливості в суспільстві. Матеріалом дослідження послугували англійськомовні переклади текстів поезії, написаної авторами, які відігравали / відіграють різні ролі в суспільному житті певної країни, крім Сполученого Королівства Великої Британії та США, оскільки в цих країнах панує демократичний лад. Зокрема проаналізовано поетичні тексти автора-диктатора, поета режиму та поетів-дисидентів. З’ясовано, що емотивна стратегія – це свідоме використання автором емоційних тригерів, що маркуються в поетичних текстах зображально-виражальними засобами та стилістичними прийомами, які покликані викликати в реципієнтів такі емоції, як: захоплення, вірність, страх чи приниження для досягнення ідеологічних цілей. Емотивна стратегія відображає в тексті перехід від одного емоційного стану адресанта до іншого. З огляду на це, у статті розрізняються первинні й вторинні образи емоцій. Первинний образ емоції являє собою внутрішнє почуття, яке слугує початковою точкою або стимулом до формування цільової емоції в поетичному тексті. У статті поняття “образ цільової емоції” синонімійне до терміна “образ вторинної емоції’. Аналіз емотивних стратегій виявив певні особливості їхнього розгортання, зважаючи на різні ролі авторів у суспільстві: перехід від гніву до приниження в тексті автора-диктатора; перехід від імпліцитної реальної емоції страху до сконструйованої, сфабрикованої емоції ідеологічної шани чи благоговіння в тексті поета, який зазнав впливу режиму; емотивний зсув від відчаю й обурення до надії та солідарності в текстах поетів-дисидентів.

Корпусний аналіз уживання лексем кічуа в іспанськомовному медіадискурсі Еквадору (2019–2024) на базі CORPHA

Марія Сизько — 2026-02-12

У статті досліджено особливості функціонування лексем кічуа в іспанськомовному медіадискурсі Еквадору на основі даних національного корпусу CORPHA (2019–2024). Актуальність роботи зумовлена посиленням ролі автохтонних мов у формуванні національної ідентичності та зростанням зацікавленості до міжмовних контактів у полікультурних суспільствах. Іспанськомовний медіапростір сучасного Еквадору виступає динамічним середовищем, у якому лексеми кічуа – pachamama, minga, runa, ayllu, sumak kawsay – виконують функцію культурних символів і маркерів колективної пам’яті. Метою дослідження є аналіз частотності, жанрової дистрибуції та семантичних конотацій зазначених лексем, а також визначення тенденцій їхньої адаптації в іспанськомовному дискурсі. Емпіричну базу становить корпус CORPHA, що містить тексти преси, онлайн-публікацій і культурно-освітніх матеріалів. Для опрацювання матеріалу використано методи корпусного пошуку, кількісного аналізу, контекстуально-семантичної інтерпретації та жанрової класифікації. Результати дослідження показали, що лексеми кічуа інтегруються в сучасну комунікацію, зберігаючи позитивне або нейтральне оцінне забарвлення. Pachamama функціонує як сакрально-екологічний символ, minga – як соціально-етична метафора співпраці, runa – як ідентифікаційний маркер, ayllu – як образ родинної спільноти, sumak kawsay – як ідеологема сталого розвитку. Наукова новизна полягає в застосуванні корпусного підходу для вивчення семантичної динаміки елементів із мови корінного населення в медійному дискурсі. Практичне значення роботи дає змогу використати її результати в курсах із соціолінгвістики, контактної лінгвістики та корпусного аналізу. Продемонстровано ефективність національного корпусу CORPHA у вивченні мовних контактів і перспективність корпусного підходу в гуманітарних науках.

Жанрова ієрархія англійськомовного медіадискурсу

Наталія Талавіра — 2026-02-12

Метою пропонованої статті є опис жанрів англійськомовного медіадискурсу із застосуванням теорії побудови перспектив, яка досліджує формування категорій з урахуванням орієнтації людини в просторі та часі. Застосована теорія будує категорії на основі внутрішньо стабільних і мобільних координат на двох рівнях: домінантному, де інтенсифікуються фокальні параметри фокусу категорії, та другорядному, на якому акцентуються відмінності від фокусу. Установлено, що фокусом, тобто прототипом категорії медіадискурсу, є новинний текст, що повідомляє про останні або повторювані події. Його фокальними параметрами є інформативність, значимість новини, переконливість, стислість форми та чітка структура. Домінантна перспектива категорії медійного дискурсу представлена аналітичною статтею, яка підсилює ключові атрибути новинного тексту, надаючи інтерпретацію фактів, експертну оцінку подій, перераховуючи причини та наслідки описаної проблеми і стимулюючи читачів до пошуку її розв’язання. Категорія медійного дискурсу має дві рецесивні перспективи. Художня рецесивна перспектива декатегоризує подієвість і підкреслює уявний або емоційний опис подій у прогностичних новинних текстах, які інформують цільову аудиторію про можливий розвиток ситуації в майбутньому, тематичних статтях, що містять емоційні історії, які викликає людський інтерес, та фейкових новинах, що структуровані як прототиповий новинний текст, але містять вигадані або спотворені факти. Друга рецесивна перспектива відображає усну декатегоризацію, наближаючи новинний текст до усного спілкування віч-на-віч. Ця перспектива охоплює блоги, які є цифровим особистим щоденником, спрямованим на асинхронні відповіді численних підписників, інтерв’ю, що імітує реальний діалог, та публічні виступи оратора, який звертається до масової аудиторії за допомогою сучасних технологій.

Сакральна та гріховна їжа в літературі фентезі: мотиви причастя та гріхопадіння

Олена Тихомирова — 2026-02-12

У статті розглянуто символічні й наративні аспекти зображення їжі в текстах метажанру фентезі та простежено, як акти її споживання набувають сакрального чи профанного статусу залежно від світобудови та квестів героїв. Спираючись на теоретичні положення Рудольфа Отто та Мірчі Еліаде, а також на сучасні дослідження метажанру фентезі, авторка аналізує, як ієрофанії (прояви сакрального через споживання їжі) функціонують у різнопланових текстах. Описано, як різні підходи до моделювання фентезійних світів зумовлюють ступінь залучення впізнаваних мотивів та образності первинного світу. У легендаріумі Толкіна сакральна їжа та спільні трапези виступають як засіб ресакралізації та встановлення символічних співдружностей у десакралізовану добу. У дитячих романах циклу “Нарнія” К. С. Льюїса споживання забороненої їжі слідує моделям спокуси й гріхопадіння, що відсилають читача безпосередньо до біблійних образів. Террі Пратчетт пародіює подібні моделі через водночас комічні та глибокі інтерпретації харчових практик, розхитуючи жорсткі межі між категоріями сакрального й профанного. Р. Ф. Куанг і Філіп Пулман переносять мотив причастя в постколоніальний і ліберальний контексти: “Вавилон” Куанг перетворює особисті спогади про споживання їжі на локуси ідентичності та бунту проти системи, тоді як Пулман в “Темних матеріях” переосмислює мотив первородного гріха і створює натомість інтимну та чуттєву візію гріхопричастя. У різноманітних наративах дискурс споживання їжі постає як осередок пам’яті, спільноти та спротиву, водночас укорінюючи персонажів у культурних традиціях і відкриваючи шляхи до нумінозних і трансцендентних досвідів. У статті продемонстровано різноманітність ієрофаній у сучасному фентезі, насиченому пародіями, переосмисленнями та постколоніальними інтерпретаціями.

Репрезентація образу людини культури в англійськомовній літературі

Артем Ушаков — 2026-02-12

У статті розглянуто образ людини культури, представлений в англійськомовних текстах, концептуалізований через соціальні й культурні контексти. Художня література порушує фундаментальні філософські й екзистенційні питання, висвітлюючи їх крізь призму культури та досвіду, спонукаючи читачів переосмислити власні уявлення про світ і себе. Такий досвід передають персонажі, які за художньою концепцією глибоко вкорінені в культурі і покликані її транслювати. Автори визначають “людину культури” як індивідуума, який засвоїв культурний досвід людства і реалізує свій життєвий потенціал через культурні цінності, гуманізм і духовність.
Проаналізовано, як такий образ формується через повторюваність тем: культурна ідентичність, постколоніалізм, травма і пам’ять, а також моральний вибір і вчинок, які характерні для англійськомовної літератури. Ці теми представлені за допомогою позиціонування образу, що варіюється від явного розвитку персонажа до неявних культурних алюзій. За допомогою методу контент-аналізу (тематичне кодування та якісна інтерпретація) досліджено, як образ людини культури вводиться і розвивається в англійськомовному романі. Розробка і адаптація методy тематичного кодування ґрунтується на положенні, що такий образ формується в літературних текстах повторюваними репрезентаціями діалогійності, індивідуальності, культурної обізнаності. Визначено шість основних вимірів репрезентації: культурний досвід, відданість гуманістичним цінностям, духовні й моральні цінності, інноваційність і креативність, естетичний смак і саморозвиток.
Дослідження показало, що інтерпретація образу людини культури не може бути здійснена ізольовано, а повинна бути вписана в більш широкий контекст, такий як постколоніальний дискурс, культурна ідентичність та культурні цінності. Автори пропонують поглибити аналіз репрезентації образу людини культури на вербальному й концептуальному рівнях шляхом використання інтерпретаційних можливостей лінгвістичного та культурологічного підходів.