ВІСНИК Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія

Взаємодія просодії і прагматики в англійськомовних відеоінтерв’ю (на матеріалі серії “Asking Millionaires How They Got Rich”)

О. Р. Валігура, Л .С. Козуб — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз просодичної організації англійськомовних відеоінтерв’ю, опублікованих на платформі YouTube у межах серії “Asking Millionaires How They Got Rich?”, що належить до популярних форматів сучасного цифрового медіадискурсу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі усної комунікації в онлайн-середовищі, де просодично-прагматичні особливості мовлення визначають емоційний вплив, автентичність і переконливість висловлювання. Метою статті є виявлення основних просодичних параметрів мовлення інтерв’юера та респондентів, опис їхніх прагматичних функцій і встановлення взаємозв’язку між просодичними, лексичними та стилістичними засобами вираження.
Методологічну основу дослідження становлять аудитивний, порівняльний і прагматичний методи аналізу. У результаті з’ясовано, що спонтанні та попередньо узгоджені відеоінтерв’ю демонструють варіювання темпу, мелодики та гучності мовлення. Інтерв’юери активно застосовують ехо-фрази, повтори й уточнення, підтримуючи динаміку спілкування та створюючи довірливу атмосферу. Мовлення респондентів вирізняється лаконічністю, спонтанністю та емоційною виразністю, що підкреслюється інтонаційним контрастом і зміною гучності.
Виявлено, що просодичні параметри тісно взаємодіють із лексико-прагматичними й стилістичними засобами, серед яких переважають загальновживана та розмовна лексика, емоційно-оцінні слова, паралельні конструкції та перифрази. Саме поєднання цих засобів забезпечує природність спілкування, створює ефект міжособистісної близькості та підсилює прагматичний вплив інтерв’ю. Отримані результати підтверджують, що просодія виконує ключову роль у реалізації комунікативних стратегій і прагматики сучасних відеоінтерв’ю та формуванні їхнього інтонаційного малюнка. Перспективним є вивчення впливу просодичних засобів на міжособистісну комунікацію та формування емоційного зв’язку в різних жанрах відеоконтенту.

Мовне вираження знаків паравербальної комунікації у фразеології німецької та української мов

М. В. Гамзюк — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено мовні механізми вербалізації кінесичних знаків паравербальної комунікації у фразеологічних системах німецької та української мов. У центрі уваги перебувають мімічні, жестові та соматичні компоненти, що функціонують як мотиваційна база формування лексичних і фразеологічних одиниць із переосмисленою семантикою. Теоретичну основу дослідження становлять положення семіотики, когнітивної лінгвістики та сучасної фразеології, що дозволяє розглядати фразеологізми як результат концептуалізації тілесного досвіду та невербальної поведінки людини. Метою статті є встановлення типологічних параметрів фразеологізації кінесичних знаків і визначення ступенів їхньої семантичної трансформації в зіставному аспекті.
У роботі запропоновано модель чотириступеневої фразеологізації: від прямої номінації жесту чи мімічної дії до повної ідіоматизації з утратою первинної мотивації. Перший ступінь репрезентує номінативні одиниці з мінімальним рівнем семантичного зсуву; другий пов’язаний із метафоричним перенесенням на основі асоціативної подібності; третій характеризується частковою десемантизацією соматичного компонента; четвертий відображає повну фразеологічну інтеграцію, за якої первинний кінесичний зміст стає латентним. Порівняльний аналіз засвідчив як
універсальні закономірності концептуалізації тілесних дій (жестів згоди, заперечення, емоційної реакції), так і національно-специфічні особливості семантичної деривації в обох мовах.
Доведено, що кінесичні знаки виконують роль когнітивних схем, які структурують вторинну номінацію та сприяють формуванню експресивно-оцінних значень. Фразеологічні одиниці, мотивовані невербальною поведінкою, відображають культурно марковані уявлення про соціальну
взаємодію, емоційні стани та комунікативні стратегії. Отримані результати розширюють уявлення про взаємодію вербального й невербального компонентів комунікації та можуть бути використані в подальших зіставних, когнітивних і перекладознавчих дослідженнях, а також у практиці
викладання німецької та української фразеології.

Мовні засоби спонукання в заголовках BBC News: стратегії українського перекладу

О. П. Дейкун, П. В. Дейкун, Р. І. Луценко — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

Позиція спонукання до прочитання тексту (спонукальна) – третя після позицій привернення і утримання уваги читачів – розміщується в кінці заголовків та підштовхує авдиторію до переглядання новинної звістки повністю внаслідок заповнення її цікавою, курйозною або актуальною інформацією. У статті застосовано методи риторичного, зіставного, контекстуального, перекладацького, а також когнітивного аналізів, які допомагають не лише проаналізувати мовні засоби в спонукальних позиціях заголовків, а й порівняти їх у різних аспектах.
Мета статті – вивчити спонукальні позиції в заголовках BBC News обома мовами та проаналізувати і проаналізувати найпродуктивніші трансформації для перекладу мовних засобів, що їх заповнюють. Водночас наукова новизна розвідки – перекладацький аналіз мовних засобів у спонукальних позиціях заголовків обома мовами задля встановлення продуктивних тлумацьких трансформацій. Вислід роботи показує, що для перекладу мовних засобів спонукальної позиції англійськомовних заголовків українською вдаються до вживання чотирьох трансформацій, а
саме: додавання, вилучення, модуляції, а також транспозиції.
Трансформація додавання означає, що мовні засоби відтвореної спонукальної позиції посилюють обставиною місця, розповідним або питальним реченням, що мають на меті акцентувати / конкретизувати певну інформацію для читачів, а вилучення опускає маловажливі для української авдиторії додатки, обставини місця, а подекуди й цілі речення. За трансформації модуляції відбувається зміна перспективи з причини в оригіналі на наслідок у перекладі, з наслідку події – на характеристику об’єкта, з фонової події – на причину, з підстав / оцінки дії – на мотив. Остання трансформація – транспозиція – має два різновиди, зокрема перенесення мовних засобів із спонукання оригіналу до привернення або утримання в перекладі.

Синтаксична репрезентація суб’єкта у давньоанглійській мові

Г. Є. Зінченко — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено огляд репрезентацій суб’єкта в давньоанглійській мові. Суб’єкт визначено як функціональну категорію, що розглядається з трьох основних вимірах: синтаксичного, семантичного та когнітивного. У синтаксичному вимірі суб’єкт є привілейованим складником речення, що виконує функцію зовнішнього аргументу дієслова та зазвичай виражається іменною фразою. У семантичному вимірі суб’єкт пов’язаний із певною роллю учасника, яка визначається граматичними та семантичними властивостями дієслова, що його призначає. У когнітивному плані суб’єкт набуває статусу топіка в реченні, позначаючи, про кого або про що йдеться в повідомленні. Автор наводить приклади таких синтаксичних репрезентацій суб’єкта в давньоанглійській мові: прототипові структури з іменними фразами в називному відмінку, складні структури з апозитивними
складниками, субстантивовані прикметникові фрази, суб’єкти в давальному / знахідному відмінку, безособові конструкції без суб’єкта та прототипи структур з експлетивами hit і þær. Зазвичай підмет керує узгодженням з присудком за φ-ознаками (особа та число), проте в давньоанглійський період дотримання вимоги узгодження суб’єкта з дієсловом іноді порушувалося, що призводило до неоднозначних або множинних інтерпретацій структури, таких як асиндетично зв’язані однорідні суб’єкти або апозитивні конструкції. Відсутність обов’язкового експліцитного суб’єкта на початку речення в давньоанглійській мові компенсується через обмеження V2 за допомогою розміщення локативних прислівників або нереферентних займенників в ініціальній позиції. У результаті
подальшої переінтерпретації такі складники починають функціонувати як формальні експлетивні суб’єкти. Невизначеність синтаксичної семантики складних речень, спричинена варіативністю тлумачення займенника se як топікалізованого вказівного або відносного займенника, ускладнює ідентифікацію суб’єктів у реченнях давньоанглійської мови. Лексичне значення дієслова є суттєвим для аналізу його аргументативної структури, оскільки воно може з’являтися як в особових, так і в безособових конструкціях.

Консервативні стратегії фреймування в Youtube-дебатах про право на зброю у США: критичний дискурс-аналіз відповідності між заголовками та відеоконтентом

Н. О. Кобзар, У. О. Потятиник — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню механізмів ідеологічного фреймування в заголовках відеоконтенту консервативних цифрових платформ США на прикладі організації “Поворотний момент США” (Turning Point USA) та її лідера Чарлі Кірка. Актуальність роботи зумовлена посиленням впливу нових цифрових медіа, зокрема YouTube, на політичні погляди молодіжної аудиторії в контексті багатолітньої публічної дискусії про право на володіння зброєю, яке традиційно є складовою ціннісних наративів як консерваторів, так і лібералів. У статті проаналізовано, як заголовки відео, апелюючи до базових моральних фреймів – “Турботливі батьки” (Nurturant Parent) та “Строгий батько” (Strict Father) – обмежують спектр можливих
інтерпретацій ще до моменту безпосереднього перегляду контенту. Автори доводять, що ключовою стратегією консервативного медіадискурсу є системний розрив між ідеологічно агресивними, конфліктогенними заголовками та реальним, часто кооперативним та емпатійним змістом самих дебатів. Емпірично встановлено, що завдяки вибірковій персоналізації Чарлі Кірк конструюється як легітимне джерело істини, тоді як його опоненти системно деперсоналізуються та зводяться до низькостатусних соціальних категорій, позбавлених суб’єктності. Така асиметрія номінацій дозволяє подавати альтернативні аргументи як наперед хибні або вторинні, що сприяє натуралізації консервативної ідеології у формі об’єктивної та єдино можливої реальності. У підсумку, стратегії фреймування, реалізовані через заголовки аналізованих відео, сприяють поступовому звуженню простору можливих інтерпретацій та маргіналізації альтернативних поглядів, уможливлюючи маніпуляцію політичним вибором аудиторії – передусім молоді – ще на етапі її первинної взаємодії з цифровим контентом. Перспективним є відстеження життєвого циклу виокремлених фреймів у ширшому медіаконтексті через аналіз їхньої реплікації та видозміни на альтернативних платформах.

Прямий і непрямий мовленнєвий акт агресивного глузування

К. В. Колодяжна — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті запропоновано результати лексико-семантичного дослідження засобів вираження
прямого і непрямого мовленнєвого акту агресивного глузування. Термін мовленнєвого акту
агресивного глузування нечіткий і потребує доопрацювання. У роботі постулюється ідея про те,
що агресивне глузування і булінг є різними явищами, і відмінність полягає в чиннику частотності:
глузування є одноразовою дією, булінг – повторювальною. Особливу увагу приділено ролі
пресупозиції як одного з ключових факторів правильної інтерпретації адресатом непрямого
мовленнєвого акту агресивного глузування.
Метою статті є аналіз лексико-семантичних і стилістичних засобів, які слугують засобом
вираження прямих і непрямих мовленнєвих актів агресивного глузування в повсякденному
мовленні. Докладно розглянуто механізм, як позитивний за прямим значенням мовленнєвий акт
глузування декодується в агресивний внаслідок наявності вербальних і невербальних маркерів.
Пресупозиція такого мовленнєвого акту глузування допомагає адресатові інтерпретувати його
як агресивний. Доведено, що непрямий мовленнєвий акт агресивного глузування вимагає значно
більших когнітивних зусиль для його коректної інтерпретації з боку адресата.
Отримані результати дозволяють встановити, що прямий мовленнєвий акт агресивного
глузування є мовленнєвим актом, у якому міститься іллокутивна сила поглузувати, принизити і
викликати реакцію у відповідь з боку адресата. Визначальними рисами цього типу мовленнєвого
акту є вживання лексичних одиниць, що містять образливу конотацію, уїдливі ремарки,
гіперболізовану інформацію, що безпосередньо стосується адресата, передражнювання
мовлення адресата, вживання особових займенників. Непрямий мовленнєвий акт глузування
є таким, що містить непряму іллокутивну силу поглузувати, образити і викликати в адресата
реакцію у відповідь. Для досягнення комунікативної мети адресант вдається до засобів непрямої
комунікації: іронії, метафори, алюзії, натяку тощо. Невербальні контекстуалізаційні маркери та
рівень соціальних відносин між співрозмовниками дають змогу адресатові зрозуміти справжнє
значення такого непрямого мовленнєвого акту.

Лінгвопрагматичний потенціал англійськомовного бренд-нейму: від мовленнєвого акту до когнітивного семіозису

С. В. Oсипчук — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено комплексному дослідженню лінгвопрагматичного потенціалу сучасного англійськомовного бренд-нейму. Мета розвідки полягає в теоретичному та емпіричному обґрунтуванні динамічної природи комерційної назви як специфічного згорнутого мовленнєвого акту (макроперформатива), що проходить шлях від інтенційного іллокутивного задуму адресанта до стадії когнітивного тригера у свідомості споживача. Теоретико-методологічну базу становлять теорія мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж. Серль), теорія релевантності (Д. Спербер, Д. Вілсон), підходи до когнітивного семіозису та дериваційної морфології, а також сучасні емпіричні дослідження сугестивності бренд-неймів і фоносемантичного маркування. Матеріалом дослідження слугують репрезентативні англійськомовні бренд-нейми глобальних компаній (Tesla, Ford Explorer, Land Rover Defender, Apple, Facebook, Pinterest тощо).
У статті запропоновано інтерпретацію бренд-нейму як макроперформативного акту, структурованого за трирівневою схемою (локуція, іллокуція, перлокуція), що забезпечує послідовний перехід від номінації до регуляції поведінки адресата. Доведено, що сучасні комерційні назви найчастіше функціонують як непрямі мовленнєві акти з потужним імплікативним і сугестивним потенціалом: їхня пряма денотативна семантика поступається місцем прихованим ціннісним асоціаціям. Особливу увагу приділено механізмам обходу критичного мислення споживача: показано, що суто формальні, лінгвістичні та фонетичні параметри назви (смисловість, гендерна маркованість, фонестеми, артикуляційна траєкторія) здатні автоматично активувати асоціативно-емоційні реакції (halo-ефект, сприйману теплоту) без розгорнутого раціонального переконання. Досліджено роль словотвірних стратегій як інструментів семантичної компресії та когнітивної економії. Зроблено висновок, що ефективний бренд-нейм мінімізує когнітивні зусилля на декодування, водночас максимізуючи перлокутивний ефект, що проявляється у формуванні лояльності, емоційної прив’язаності та готовності споживача до цільової дії.

Варіативність фонемної структури кореня в давньоісландській мові (на матеріалі лексикографічних джерел)

С. В. Субота — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню особливостей варіювання фонемної структури кореневої морфеми в давньоісландській мові. Матеріалом дослідження слугували 652 кореневі морфеми, відібрані шляхом механічної вибірки з давньоісландського словника, що містив лексичні одиниці класичного варіанту давньоскандинавської мови, якою були написані ісландські саги XII–XIII ст. За допомогою кількісного аналізу проаналізовано розподіл кореневих морфем за кількістю варіантів, визначено середню кількість варіантів одного кореня, виявлено основні типи фонемної варіантності. Описано основні фонологічні процеси, які викликають модифікації фонемної структури кореневої морфеми, а також визначено роль кожного з них у процесі варіювання кореня на фонемному рівні в давньоісландській мові.
Аналіз словника давньоісландської мови виявив, що коренева морфема могла мати в досліджуваний період від одного до шести варіантів. Виявлені варіанти розподіляються серед загальної кількості коренів нерівномірно: переважна більшість кореневих морфем, в яких було зафіксовано варіювання фонемної структури, мали два або три варіанти. Середня кількість варіантів кореня становить 1,22. Кореневі морфеми, представлені чотирма та більше варіантами, не виявляють типів варіантності, які регулярно відтворюються в більш ніж двох прикладах, що дозволяє стверджувати, що разом зі зростанням кількості варіантів одного кореня, істотно зменшуються можливості виокремити подібні типи варіантності. Фонемне варіювання голосних у кореневих морфемах трапляється значно частіше, ніж варіювання приголосних, при цьому варіювання довгих голосних засвідчене значно меншою кількістю коренів, ніж коротких. Основною причиною вокалічного варіювання став умлаут, що відбувся ще в праскандинавський період, однак регулярні фонематичні чергування, які були викликані палатальним та велярним
умлаутом, продовжували функціонувати в давньоісландській як морфонологічні альтернації з умлаутним голосним і без нього, що виконували низку специфічних функцій: супроводжували побудову суфіксальних утворень, складних іменників і прикметників, відмінкових форм або форм дієслова.

Засоби вторинного семіозису в інтерпретації інтраперсональних конфліктів у сучасному англійськомовному художньому дискурсі

О. В. Черненко — нд, 31 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті запропоновано результати лінгвосеміотичного та комунікативно-прагматичного дослідження засобів вторинного семіозису в процесі інтерпретації інтраперсональних конфліктивів у сучасному англійськомовному художньому дискурсі. У межах пропонованої наукової розвідки
внутрішньоособистісний конфлікт розглянуто як мультимодальний дискурсивний конструкт, репрезентований через взаємодію вербальних, невербальних, графічних, цифрових і медіатизованих семіотичних ресурсів. Особливу увагу приділено аналізу вторинної міжособистісної комунікації як опосередкованої форми реалізації внутрішнього конфлікту через вставні жанри, вбудований дискурс, епістолярні та цифрові форми комунікації, що функціонують як засоби вторинного семіозису й мультимодальної наративної медіації.
У роботі висвітлено специфіку семіотичного конструювання інтраперсональних конфліктивів за допомогою вставних жанрів, листів, повідомлень, твітів, фрагментів соцмережевого дискурсу та інших мультимодальних ресурсів, які забезпечують багаторівневий процес смислотворення та
інтерпретації внутрішнього конфлікту персонажа. Доведено, що вторинні форми міжособистісної комунікації не лише актуалізують приховані когнітивні й психоемоційні стани персонажа, а й інтенсифікують внутрішній конфлікт через зовнішній цифровий конфліктний простір. У результаті проведеного аналізу встановлено, що соціальні мережі в сучасному художньому дискурсі функціонують як окремий мультимодальний механізм розвитку конфлікту, де процеси call-out culture, dogpiling, цифрової моральної оцінки та колективної реакції формують нові моделі конфліктної взаємодії та наративної медіації.
Метою дослідження є виявлення специфіки засобів вторинного семіозису в процесі інтерпретації інтраперсональних конфліктивів у сучасному англійськомовному художньому дискурсі, а також визначення ролі мультимодальної наративної медіації в семіотичному моделюванні внутрішнього
конфлікту персонажа. Для реалізації поставленої мети застосовано методи мультимодального дискурс-аналізу, лінгвосеміотичного аналізу, комунікативно-прагматичного аналізу, елементи наратологічного та когнітивного підходів.
Отримані результати дозволили встановити, що інтраперсональні конфліктиви в сучасному художньому дискурсі характеризуються складною мультимодальною структурою, у межах якої внутрішній конфлікт проходить процес вторинного означування через взаємодію різних семіотичних систем. Результати дослідження розширюють можливості вивчення інтраперсональних конфліктів у художньому дискурсі на перетині семіотики, мультимодальної наратології, цифрового дискурсу та комунікативної прагматики.