ПРАГМАТИЧЕСКАЯ АТТРАКЦИЯ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМЫ И ВВЕДЕНИЕ ТЕРМИНА
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2018.135619Ключові слова:
прагматическая аттракция, типы прагматической аттракции, структурные взаимосвязи, иллокуция, импликатура, коммуникативные конвенцииАнотація
В статье обосновывается и вводится в научный обиход новый лингвистический термин “прагматическая аттракция” по аналогии с существующими в лингвистике понятиями паронимической, семантической и синтагматической аттракции на основании взаимообусловленности и взаимном “притяжении” различных прагматических феноменов. Идентифицированы и описаны основные типы прагматической аттракции: аттракция информационно-прагматических параметров (иллокутивные смыслы, импликатуры, пресуппозиции), аттракция интенционально-стратегических параметров (коммуникативные конвенции, роли, стратегии, тактики, речевые ходы), аттракция неоднородных параметров (взаимообусловленность параметров двух первых типов аттракции), а также проанализированы особенности структурных взаимосвязей между выявленными типами.
Посилання
Воронюк, О. В. (1998). Паронімічна атракція в заголовку текстів англомовної масової комунікації. (Автореф. дис. канд. філол. наук). Одеса.
Дащенко, Н. Л. (1996). Паронімічна атракція в українській поезії 60 – 80-х років ХХ ст. (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Дмитрук, О. В. (2006). Маніпулятивні стратегії в сучасній англомовній комунікації (на матеріалі друкованих та інтернет-видань 2000–2005 років). (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Иссерс, О. С. (2002). Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. Москва: Едиториал УРСС.
Корольова, А. В. (2008). Стратегії і тактики комунікативної поведінки учасників спілкування в ситуаціях конфлікту. Studia Linguistica. Збірник наукових праць 1, 48-53.
Костина, И. А. (2017). Семантическая аттракция семем глагольных наименований физического восприятия в русском и английском языках. Известия Волгоградского государственного педагогического университета. 6 (119), 120-123.
Маковский, М. М. (1971). Теория лексической аттракции (опыт функциональной типологии лексико-семантических систем). Москва: Наука.
Пастернак, Т. А. (2011). Комунікативні стратегії і тактики дискурсу “співбесіда при прийомі на роботу”. Studia Linguistica: Збірник наукових праць. 5 (2), 363-367.
Полтавець, Ю. С. (2013). Явище атракції: вияв на різних мовних рівнях. Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 36, 210-217.
Славова, Л. Л. (2006) Комунікативні стратегії та тактики у сучасному масмедійному політичному дискурсі: зіставний аспект (на матеріалі українських та американських Інтернет-джерел). Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. (27), 116-117.
Шейгал, Е. И. (2000). Семиотика политического дискурса. Москва, Волгоград: Перемена.
Bach, K. (1999). The myth of conventional implicature. Linguistics and philosophy. 22 (4), 367-421.
Bach, K. (2012). Saying, meaning, and implicating. The Cambridge handbook of pragmatics (pp. 23-45). New York: Cambridge University Press.
Brown, P. & Levinson, S. C. (1987). Universals in language usage: Politeness phenomena. Questions and politeness: Strategies in social interaction (pp. 56-324). Cambridge: Cambridge UP.
Brown, P. & Levinson, S. (1978). Politeness. Cambridge: Cambridge University Press.
Grice, H. P. (1975). Logic and conversation. Syntax and semantics 3: Speech acts (pp. 41-58). New York: Academic Press.
Grice, H. P. (1989). Studies in the way of words. Cambridge, MA: Harvard University Press.
Horn, L. R. (2007). Towards a Fregean pragmatics. Voraussetzung, Nebengedanke, Andeutung. Explorations in pragmatics: Linguistic, cognitive and intercultural aspects (pp. 39-69).
Jefferson, G. (1972). Side sequences. Studies in social interaction (pp. 294-338). New York: Free Press.
Karttunen, L. & Peters, S. (1979). Conventional implicatures in Montague grammar. Syntax and Semantics. 11: Presupposition. 1-56.
Karttunen, L. & Zaenen, A. (2005). Veridicity. Annotating, extracting and reasoning about time and events. Available at http://drops.dagstuhl.de/opus/2005/314
Kravchenko, N. (2017a). Illocution of direct speech acts via conventional implicature and semantic presupposition. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow. II (1), 128-168.
Kravchenko, N. (2017b). Indirect speech acts’ via conversational implicatures and pragmatic presuppositions. Cognition, communication, discourse. 14, 54-66.
Kravchenko, N., Pasternak, T. (2018). Multifacet Pragmatics of Russian Post-soviet Jokes. The languages of humor: Jokes Caricatures & Slapstick. Bloomsbury Publishing Plc.
Kravchenko, N. & Pasternak, T. (2016). Politeness strategies via speech acts and conversational implicatures. Science and Education a New Dimension. Philology. 14 (25), 105. 60-63.
Leech, G. N. (1983). Principles of Pragmatics. London: Longman.
Potts, C. (2005). The logic of conventional implicatures. Oxford studies in theoretical linguistics. Oxford: Oxford University Press.
Potts, C. (2013). Presupposition and implicature. Handbook of contemporary semantic theory. 2. Available at http://www.semanticsarcheve.net
Rieber, S. D. (1997). Conventional implicatures as tacit performatives. Linguistics and philosophy. 20 (1), 51-72.
Sacks, H. G. at al. (1992). Lectures on Conversation. 1, 2. Oxford: Wiley-Blackwell.
Schegloff, E. A. (2000). Overlapping talk and the organization of turn-taking for conversation. Language in Society. 29 (1), 63.
Sperber, D. & Wilson, D. (1995). Relevance: Communication and cognition. Oxford: Cambridge MA.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
