КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ФРАНЦУЗЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ (АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2018.135635Ключові слова:
концептуальний підхід, текстовий концепт, мегаконцепт, імплікація / експлікаціяАнотація
У статті обґрунтовано ефективність застосування комплексного семантико-когнітивного підходу до вивчення текстових концептів французької художньої прози на семантичному, метасеміотичному та метаметасеміотичному рівнях. Наголошено на необхідності врахування когнітивної та комунікативної динаміки текстових концептів у ракурсі імплікації та експлікації, що дає змогу ієрархізувати текстові концепти й з’ясувати всі їхні функції у французьких романах середини ХХ сторіччя. На основі аналізу романів встановлено тенденцію до негативного спрямування текстових концептів усіх рівнів ієрархії. Доведено, що текстові концепти досліджуваних романів виконують функції інтеграції, диференціації та індивідуалізації.
Посилання
Барт, Р. (1994). Семиотика. Поэтика: Избранные работы. Москва: Прогресс–Универсус.
Баталова, Т. М. (1981). Ассоциативные и коннотативные связи в художественном тексте как средство создания образности. Лингвистические аспекты образности, 174, 75-82.
Бахтин, М. М. (1979). Проблемы поэтики Достоевского (4-е изд.). Москва: Советский писатель.
Бахтин, М. М. (1986). Из предыстории романного слова. М.М. Бахтин. Литературно-художественные статьи (с. 353-391). Москва: Художественная литература.
Бахтин, М. М. (1986). Эстетика словесного творчества (2-е изд.). Москва: Искусство.
Белецкий, А. А. (1973). Семантические корреляции (опыт суммарного обзора на материале лексики современного русского языка). Математическая лингвистика, 1, 5-13.
Блок, А. (1962). О современном состоянии русского символизма. А.
Блок. Собрание сочинений в восьми томах. (Т. 5, с. 425-436). Москва; Ленинград: Гос. изд-во худ. лит-ры.
Бубер, М. (1992). Я и Ты. Квинтэссенция: Философский альманах, 294-370.
Воробьева, О. П. (1997). Семантическое пространство художественного текста: интерпретация мира или мир интерпретаций? Категоризация мира: пространство и время, Материалы научной конференции. Москва: Диалог-МГУ.
Гийом, Г. (1992). Принципы теоретической лингвистики. Москва: Прогресс.
Греймас, А. Ж. и Курте, Ж. (1983). Семиотика. Объяснительный словарь теории языка. Семиотика. (с. 483-550). Москва: Радуга.
Еремеев, А. Ф. (1992). От “события” – к “со-бытию”. М. М. Бахтин: Эстетическое наследие и современность: Межвуз. сб. науч. тр. (с. 19-107). Саранск: Изд-во СГУ.
Ильин, И. П. (1983). Теоретические аспекты коммуникативного изучения литературы. (Обзор) Семиотика. Коммуникация. Стиль. (с. 126-162). Москва: ИНИОН АН СССР.
Ионесян, Е. Р. (1989). Проблемы эпистемического согласования. Логический анализ языка. Проблемы интенциональных и прагматических контекстов. (с. 116-123). Москва: Наука.
Кагановська, О. М. (2003). Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя). (Дис. докт. філол. наук). Київ.
Кант, И. (1964). Собрание сочинений в шести томах (Т. 1, с. 391-508). Москва: Мысль.
Кубрякова, Е. С. (1964). Рецензия на книгу Ю. Н. Караулова “Русский язык и языковая личность”. Вопросы языкознания, 5, 153-155.
Кухаренко, В. А. (1988). Интерпретация текста. Москва: Просвещение.
Лейбниц, Г. (1989). Опыт теодицеи о благости Божией, свободе человека и начале зла. Г. Лейбниц. Сочинения в четырех томах. (Т. 4, с. 49-414). Москва: Мысль.
Макаров, М. Л. (1998). Интерпретативный анализ дискурса в малой группе. Тверь: Изд-во Тверского гос. ун-та.
Пеньковский, А. Б. (1989). О семантической категории “чуждости” в русском языке. Проблемы структурной лингвистики 1985–1987. (с. 54-82). Москва: Наука. Переверзев, К. А. (1998). Высказывание и ситуация: об онтологическом аспекте философии
языка. Вопросы языкознания, 5, 24-52.
Потебня, А. А. (1976). Из лекций по теории словесности. Эстетика и поэтика. (с. 464-559). Москва: Искусство.
Реферовская, Е. А. (1997). Философия лингвистики Гюстава Гийома. Курс лекций по языкознанию. Санкт-Петербург: Гуманитарное агентство “Академический проект”.
Рикер, П. (2000). Время и рассказ (Т. 1: Интрига и исторический рассказ). Москва; Санкт-Петербург: ЦГНИИ ИНИОН РАН, Культурная инициатива: Университетская книга.
Селиванова, Е. А. (2000). Когнитивная ономасиология. Киев: Фитосоциоцентр.
Степанов, Ю. С. (1965). Французская стилистика. Москва: Высшая школа.
Степанов, Ю. С. (1994). Пространства и миры – “новый”, “воображаемый”, “ментальный” и прочие. Философия языка: в границах и вне границ / Международная серия монографий, 2, 3-18.
Тураева, З. Я. (1999). Лингвистика текста на исходе второго тысячелетия. Вісник КЛУ. Серія Філологія, 2(2), 17-25.
Хинтикка, Я. (1980). Логико-эпистемологические исследования. Логика и методология науки: Москва: Прогресс.
Bergson, H. (1954). Matière et mémoire. P: PUF.
Bremond, C. (1973). Logique du récit. P: Le Seuil.
Ducrot, O. (1972). Dire et ne pas dire. Principes de sémantique linguistique. P: Hermann.
Eco, U. (1992). Les limites de l’interprétation. Essai: Trad. de l’italien. P: Bernard Grasset.
Genette, G. (1994). L’oeuvre de l’art. Immanence et transcendance. P: Seuil.
Guillaume, G. (1965). Temps et verbe. Théorie des aspects, des modes et des temps. P: Champion. Leçons de linguistique de Gustave Guillaume. 1956-1957. (1982). Quebec; Lille.
Pascal, B. (1995). Pensées. Les Provinciales. P: Booking International, 1995.
Ricardou, J. (1967). Problèmes du nouveau roman. P: Editions du Seuil.
Wierzbicka, A. (1992). Semantic, Culture and Cognition: Universal Human Concepts in Culture-Specific Configurations. N.Y.; Oxford: Oxford Univ. Press.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
