ВАРІАНТНІСТЬ У РОДОВІЙ КАТЕГОРИЗАЦІЇ ІМЕННИКІВ (на матеріалі мовлення сучасного українського телебачення)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2018.135662Ключові слова:
варіантність, мовна тенденція, телемовлення, граматична категорія роду, іменник, чоловічий рід, жіночий рідАнотація
У статті здійснена спроба проаналізувати іменники, які зазнали варіантних змін граматичної категорії роду в межах сучасних мовних тенденцій, що реалізуються нині в мовленні українського телебачення, також окреслено деякі причини появи таких тенденцій, частотність уживання таких іменників. Окрім того, подано короткий огляд кодифікації у словниках певних іменникових одиниць, що варіюються морфологічними показниками граматичного роду. У ході аналізу зʼясовано, що носії телевізійного мовлення усе частіше обирають морфолого-граматичний варіант на користь питомого відповідника граматичної категорії роду, нерідко й ревіталізованого або ж діалектного слова чи рідковживаного. Формально-граматичні показники категорії роду іменника сучасного телемововжитку зміщуються, реалізуючись у таких модифікаціях: чоловічий рід → жіночий рід, жіночий рід → чоловічий рід.Посилання
Архангельська, А. М. (2014). До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. ІІ. Мовознавство. 1, 58-70. Київ.
Ахманова, О. С. (1957). Очерки по общей и русской лексикологии. Москва. Вихованець, І. Р. (2004). Теоретична морфологія української мови: Акад. граматика укр. мови (За ред. І.Вихованця). Київ: Унів. вид-во “Пульсари”.
Горбачевич, К. С. (1971). Изменение норм русского литературного языка. Ленінград: Просвещение.
Карпіловська, Є. А. (2007). Тенденції розвитку сучасного українського лексикону: чинники стабілізації інновацій. Українська мова. 4, 3-15. Київ
Карп’юк, М. Д. (1978). “Паралельна форма”, “дублет” чи “варіант”? Культура слова. Вип. 15, 70-75. Київ.
Лиса, Г. І. (2015). Динаміка сучасної родової категоризації іменника та її лексикографічна інтерпретація. Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. Випуск 31, 287-294. Київ.
Матвіяс, І. Г. (1974). Іменник в українській мові. Київ: Радянська Школа.
Поставний, В.В. (1974). Морфологічні варіанти іменників. Українська мова і література в школі. 8, 35-44.
Родніна, Л. О. (1963). Про морфологічні варіанти іменників у сучасній українській мові. Дослідження з мовознавства. Вип. 2, 52-61. Київ.
Семенюк, С. (2007). Формування словотвірної підсистеми фемінітивів до чоловічих особових назв за соціальним станом у новій українській мові. Українська мова. 4, 65-76. Київ.
Стишов, О. А. (2005). Українська лексика кінця ХХ століття: (На матеріалі мови засобів масової інформації). Київ: Пугач.
Тараненко, О. О. (2015). Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ — початок ХХІ ст.). К.: Видавничий дім Дмитра Бураго.
Шевельов, Ю. (2002). Історична фонологія української мови. С. Вакуленко, А. Даниленко (пер. з англ.). Канад. інститут українських студій. Східний інститут українознавства ім. Ковальських, Харківське історико-філологічне товариство. Харків: Акта.
Ярцева, В. Н. (1990). Языки мира: проблемы языковой вариативности. Москва: Наука.
ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: В 6 т. / [редкол.: О. С. Мельничук та ін.]. – К.: Наукова думка, 1982-1989. – Т. 1-6.
СУМ – Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Ін-т мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970–1980.
СУМ – Словник української мови в 20 тт. / Національна академія України української мови. – Інформ. Центр. – К., 2013. – Том 4.
Словарь української мови: В 4 т. / [упорядник: Борис Грінченко]. – К.: Редакція журнала “Кіевская Старина”, 1908. – Т. 1-4.
СОСум – Сучасний орфографічний словник української мови: 180 тис. слів / Уклад.: В. В. Дубічинський, Н.Я. Косенко. – Х.: ВД “Школа”, 2009. – 1024 с.
Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., (співголови), Зяблюк М.П. та ін. – К.: Укр. Енцикл., 2000. ? 752 с.].
УРСС – Українсько-російський словотворчий словник / за ред. З.С. Сікорської. – 2-ге вид., перероб. і допов. Словник. К.: Освіта, 1995. – 256 с.
ДЖЕРЕЛО ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Коцюбинський, М. (1979). Твори в трьох томах. Том другий. Оповідання (1901-1909). К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
