МЕТРИЧНІСТЬ АНГЛІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ У ДІАХРОНІЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2020.207220Ключові слова:
блендинг, Дікінсон, англійський вірш, силабо-тонічний, пентаметр, ВаєтАнотація
Запропоноване дослідження є попереднім нарисом до розробки теорії англійського віршування.До ХХ ст. англійський вірш був настільки флексивний і варіативний у своїх формах, що поставало
питання про так звану "смерть" англійського пентаметра. Реакція сучасних поетів на такий
феномен показала, що хоча й англійський пентаметр усе ще залишається вживаним, сама теорія
англійського віршотворення досліджена недостатньо. Історично склалася думка, що вивчення
англійської метричності засновано на припущенні, що франко-романський зсув складу замінив
германську пентаметричну систему давньої англійської поезії. У результаті – строфи, написані
ямбовим пентаметром, уважаються не метричними. У цій праці проаналізовано два приклади
англійської поезії ХVI та ХІХ століть для ілюстрації того, що вони, на противагу поглядам
більшості англійських метристів, відображають наявність метричної лінії англійського вірша
як нової структури. Відповідно до теорії концептуальної інтеграції (відомої широкому колу
когнітивних лінгвістів як "блендинг"), у статті доводиться, що англійський вірш походить від двох
мовних систем віршотворення – германської і романської – та його структура утворена внаслідок
блендингу й не схожа на жодного зі своїх "батьків". Аналіз прикладів поезії Томаса Ваєта та Емілі
Дікінсон свідчить про те, що германська метрична система, модифікована романською силаботонічною
системою віршування, визначає ритміку англійської метричної лінії. До ХХ століття
англійський вірш набув настільки гнучких і різноманітних форм, що навіть було висловлено
припущення щодо занепаду англійського пентаметра. Висновок до представленого в статті
аналізу, у якому містяться відповіді сучасних поетів на це питання, показує, що хоча англійський
пентаметр ще існує, теорію вивчення англійської віршованої системи повністю ще не досліджено.
Посилання
Agenda: Special issue on rhythm. (1972/3). 10 (4) -11 (1), p. 7-67.
Attridge, D. (1982). The rhythms of English poetry. London – New York: Longmans.
Attridge, D. (1995). Poetic rhythm : An introduction. Cambridge: Cambridge University Press.
Bridges, R. (1918). Poems of Gerard Manley Hopkins. London: Humphrey Milford.
Buckingham, W. D. (Ed.). (1989). Emily Dickinson's reception in the 1890s : A documentary history. Pittsburgh:University of Pittsburgh Press.
Creed, R. P. (1990). Reconstructing the rhythm of Beowulf. Columbia: University of Missouri Press.
Cureton, R. D. (1992). Rhythmic phrasing in English verse. London & New York: Longman.
Dickinson, E. (1890). Poems (T. W. Higginson & M. L. Todd, Eds.). Boston: Roberts Brothers.
Dickinson, E. Manuscript images. Amherst College. Retrieved from https://www.amherst.edu/library/archives.
Dickinson, E. Manuscript images. Harvard University. Retrieved from https://library.harvard.edu/collections/
emily-dickinson-collection.
Fauconnier, G. & Turner, M. (2002). The way we think. New York: Basic Books.
Foxwell, A. K. (1911). A study of Sir Thomas Wyatt's poems. London: University of London Press.
Gasparov, M. L. (1996). A history of European versification (G. S. Smith & L. Holford-Strevens, Eds., G. S. Smith & M. Tarlinskaja, Trans.). Oxford: The Clarendon; New York: Harper & Row.
Grévisse, M. (1957). Précis de grammaire francaise. Gembloux: Duculot.
Halle, M. & Keyser, J. (1966). Chaucer and the study of prosody. College English, 28(3), 187-219.
Halle, M. & Keyser, J. (1971). English stress: Its form, its growth, and its role in verse. New York: Harper & Row.
Harding, D. W. (1946). The rhythmical intention in Wyatt's poetry. Scrutiny, 14(2), 90-102.
Hascall, D.L. (1974). Triple meter in English verse. Poetics, 3(4), 49-71.
Omond, T.S. (1968). English metrists. New York: Phaeton Press.
Patterson, R. E. (Ed.). (1923). Ben Jonson's conversations with William Drummond of Hawthornden. London:
Blackie & Sons.
Pensom, R. (1998). Accent and metre in French: A theory of the relation between linguistic accent and metrical
practice in French, 1100-1900. Berne: Peter Lang.
Pensom, R. (2018). Accent, rhythm and meaning in French verse. Cambridge: Legenda. (Research monographs in French studies, 44).
Thompson, J. (1961). The founding of English metre. London: Routledge & Kegan Paul.
Tillyard, E. M. W. (1949). The poetry of Sir Thomas Wyatt (2nd ed). London: Chatto & Windus.
Tottel, R. (1929). Miscellany (1). (H. E. Rollins, ed.). Cambridge, MA: Harvard University Press.
Tsur, R. (1998). Poetic rhythm: Structure and performance. Berne: Peter Lang.
Wylder, E. (1971). The last face: Emily Dickinson's manuscripts. Albuquerque: University of New Mexico Press.
Zabuzhanska, I. (2017, December). American postmodern poetic texts: In search of rhythmicity. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow, II(2), 445-481. https://doi.org/10.1515/lart2017-0021.
Ћirmunskij, V. (1966). Introduction to metrics: The theory of verse (E. Stankiewicz & W. N. Vickery, Eds., C. F. Brown, Trans.). The Hague: Mouton.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
