СЕМІОЗИСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДИСКУРСУ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2020.207232Ключові слова:
семіотика, семіозис, iнтерпретанта, дискурс, семіосичний підхід, епітафіяАнотація
У цій статті семіотика розглядається як вчення про семіозис, тобто процеси, в яких щосьфункціонує як знак. Тлумачення семіотики як семіосичної доктрини передбачає, що вона
забезпечує теоретичні засади та концептуальний інструментарій для інтегрування різних
підходів до розуміння 'дії знака' безвідносно до його природи і об'єднує широкий спектр
досліджень у природних, гуманітарних та соціальних науках. Анотована стаття привертає
увагу до семіотичного вектору вивчення дискурсу в сучасному мовознавстві. Розглянуто
можливість доповити семіотично-орієнтовану дискурсологію новими підходами до аналізу
об'єкта, які випрацювано з опорою на тлумачення дискурсу як семіозису. Опоровим твердженням
дослідження є постулат про триєдність таких співвідношень: 1) виміри семіозису – типи
інтерпретант; 2) типи інтерпретант – рівні інтерпретації; 3) рівні інтерпретації – підходи
до аналізу дискурсу. З опорою на виокремлення первинної, поняттєвої та культурної інтерпретант
знака розглядаються три виміри семіозису: кодовий, інформаційний та культурний. Названі
виміри корелюють з перцептивним, референційним та оцінним рівнями інтерпретації дискурсу.
Відповідно мовознавець-інтерпретатор може опиратися на три підходи, які пропонується
назвати кодосеміосичним, інфосеміосичним та .соціосеміосичним. Перший передбачає розгляд
систем означування, які застосовуються для фізичного продукування компонент дискурсу
та їхнього застосування в процесі передавання інформації. Другий підхід пов'язаний з аналізом
референції дискурсу до процесів пізнання та моделей знання. Третій підхід встановлює
зв'язок з соціокультурними параметрами, які чинять вплив на інтерпретацію та забезпечують
виявлення імплікацій, породжених ідентичністю продуцента. Таким чином, випрацювано
методологічні засади дослідження дискурсу як семіозису.
Застосування запропонованих кодо-, інфо- та соціосеміосичних підходів проілюстровано
на прикладі надгробного пам’ятника як цілісного знака в просторі культури, який поєднує
мовні та немовні знаки. Зокрема проаналізовано епітафію як окремий компонент надгробка,
який розглянуто як особливий жанр фунерального дискурсу. На прикладі латинської епітафії
Sit tibi terra levis описано її розгляд у кодовому, інформаційному та культурному вимірах.
Посилання
Andreichuk, N. I. (2019). Levels and dimensions of sign action. Scientific journal of Lviv University.
Philological series, 70, 309-322. / Andreichuk, N. I. Rivni ta vymiry dii znaka. Visnyk Lvivskoho universytetu.
Seriia filolohichna, 70, 309-322. / Андрейчук, Н. І. Рівні та виміри дії знака. Вісник Львівського
університету. Серія філологічна, 70, 309-322.
Bryant, C. D. & Peck, D. L. (Eds.). (2009). Encyclopedia of death and the human experience. London: Sage
Publications.
Eco, U. (1979). A theory of semiotics. Bloomington: Indiana University Press.
Geertz, C. (1973). The interpretation of cultures. New York: Basic Books.
Halliday, M. A. K. (1978). Language as social semiotic: The social interpretation of language and meaning.
Baltimore: University Park Press.
Immediate object. Term in M. Bergman & S. Paavola (Eds.), The Commens Dictionary: Peirce's Terms in His
Own Words (New Edition). Retrieved from http://www.commens.org/dictionary/term/immediate-object.
Jacobson, R. (1980). The Framework of language. Ann Arbor: University of Michigan Press. (Michigan studies
in the humanities, vol. 1).
Kravchenko, N. K. (2006). Interactive, genre and conceptual modelling of international legal discourse. Kyiv:
Referat. / Kravchenko, N. K. Interaknivnoe zhanrovoe i kontseptualnoe modelirovanie mezhdunarodnopravovogo
diskursa. Kiev: Referat. / Кравченко, Н. К. Интерактивное, жанровое и концептуальное
моделирование международно-правового дискурса. Киев: Реферат.
Kull, K. & Velmezova, E. (2014). What is the main challenge for contemporary semiotics. Sign system studies,
(4), 530-548.
Locke, J. (1979). An essay concerning human understanding. New York: Oxford University Press.
Lotman, Y. M. (1990). Universe of the mind: A semiotic theory of culture. London & New York: Tauris.
Martyniuk, A. P. (2011). Dictionary of basic terms of cognitive-discursive linguistics. Kharkiv: V. N. Karazin
KhNU. / Martyniuk, A. P. Slovnyk osnovnykh terminiv kohnityvno-dyskursyvnoi linhvistyky. Kharkiv: KhNU
imeni V. N. Karazina. / Мартинюк, А. П. Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної лінгвістики.
Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна.
McCreadie, M. & Rice, R. E. (1999). Trends in analyzing access to information. Cross-disciplinary
conceptualizations of access. Information, processing and management, 35(1), 45-76.
Mead, M. (1964). Vicissitudes of the study of the total communication process. In M. C. Bateson, A. S. Hayes,
& T. A. Sebeok (Eds.), Approaches to semiotics: cultural anthropology, education, linguistics, psychiatry,
psychology (pp. 277-288). The Hague: Mouton.
Morris, Ch. (1938). Foundations of the theory of signs. Chicago: University of Chicago Press. (International
encyclopedia of unified science (Vol. 1 (2)).
Nöth, W. (2011). Representation and reference according to Peirce. International journal of signs and semiotic
systems, 1(2), July-December, 29-30.
Parmentier, R. J. (1994). Signs in society: Studies in semiotic anthropology. Bloomington – Indianopolis:
Indiana University Press.
Pearson, Ch. Theoretical semiotics and semiotic theories. Available at https://www.academia.edu/ 13674256.
Peirce, Ch. S. (1998). Excerpts from letters to lady Welby. In The essential Peirce (Vol. 2, pp. 477-491).
Bloomington: Indiana University Press.
Ransdell, J. (1997). Teleology and the autonomy of the semiosis process. Available at https://arisbe.sitehost.iu.edu/
menu/library/aboutcsp/ransdell/AUTONOMY.HTM
Semiosis. Term in M. Bergman & S. Paavola (Eds.), The Commens Dictionary: Peirce's Terms in His Own Words
(New Edition). Retrieved from http://www.commens.org/dictionary/term/semiosi
Seif, Y. F. (2019a). Beyond forecasting and prediction: The role of phantasmagorical memory in imagining
the future. Herald of Kyivnational linguistic university. Series in philology, 22(1), 88-99.
Seif, Y. F. (2019b). "De-sign" in the transmodern world (Vol. 2). Bern-Berlin-Bruxelles-Frankfurt am Main-New
York-Oxford-Wien: Peter Lang.
Tolman, J. A. (1910). A study of the sepulchral inscriptions in Buecheler's "Carmina epigraphica latina".
Chicago: The University of Chicago Press.
Tsyhanok, O. (2014). Funeral letters in Ukrainian poetics and rhetoric of the 17-18th c.: Theory and samples.
Vinnytsia: Edelveis. / Tsyhanok, O. Funeralne pysmenstvo v ukrainskykh poetykakh ta rytorykakh XVII – XVIII
st.: teoriia ta vzirtsi. Vinnytsia: Edelveis. / Циганок, О. Фунеральне письменство в українських поетиках
та риториках XVII – XVIII ст.: теорія та взірці. Вінниця: Едельвейс.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
