Стратегії аргументації в політичному дискурсі Джо Байдена
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2021.235921Ключові слова:
політичний дискурс, аргументативна комунікативна стратегія, комунікативна тактика, аргументативність, деонтична модальність, аргументемаАнотація
Стаття присвячена аналізу політичного дискурсу, який охоплює сучасне суспільство. Політичний дискурс створюється політиками. У межах когнітивно-комунікативної парадигми політичний дискурс є комплексним комунікативним явищем, що безпосередньо або опосередковано має на меті поширення, використання політичної влади, а також отримання більшості голосів виборців під час виборчих кампаній. У статті розглянуто комунікативні стратегії в політичному дискурсі новообраного президента США Джо Байдена під час президентських перегонів, а також у його інавгураційній промові. Особлива увага приділяється поняттю аргументація, а також аргументативним стратегіям і тактикам у політичному дискурсі. Аргументація як лінгвістичний і когнітивний процес спрямована на комунікативний вплив на адресата з метою переконати його підтримати певні судження. Іллокутивною особливістю аргументативних комунікативних стратегій є переконливість. З’ясовано, що персуазивний вплив на аудиторію реалізується за допомогою тактик протиставлення, генералізації, посилання на авторитетну особу, а також міфотворення. Тактика протиставлення ґрунтується на семантичній поляризації. За допомогою тактики генералізації реалізується заклик до колективного адресата, а також відбувається солідаризація суспільства. Посилання на авторитетну особу репрезентовано, з одного боку, апеляцією до релігійного контексту, з іншого, – до відомих історичних постатей. Історичний контекст також є основою для міфотворення. Головною прагматичною метою політичного дискурсу президента США є заклик до єдності і поваги до демократичних цінностей.
Посилання
Белова, А. Д. (2003). Лингвистические аспекты аргументации. Київ: Логос.
Дмитрук, О. В. (2006). Маніпулятивні стратегії в сучасній англомовній комунікації (на матеріалі текстів друкованих та Інтернет-видань 2000 – 2005 р.). (Автореферат кандидатської дисертації). Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна.
Иссерс, О. С. (2006). Коммуникативные стратегии и тактики русской речи Москва: КомКнига.
Карасик, В.И. (2004). Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Москва: Гнозис.
Кошеварова, Ю.А. (2006). Коммуникативно-прагматический анализ аргументативного дискурса (Автореферат кандидатской диссертации). Башкирський государственный университет, Уфа, Российская Федерация. Взято из http://www.bashedu.ru/autoreferat/autoref17.doc.
Селіванова, О. О. (2006). Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля.
Чудинов, А. П. (2007). Политическая лингвистика. Москва: Флинта: Наука.
Шейгал, Е.И. (2000). Семиотика политического дискурса. Москва; Волгоград: Перемена.
Charteris-Black, J. (2011). Politicians and Rhetoric. The Persuasive Power of Metaphor. New York: Palgrave Macmillan.
Cirugeda, I. L., & Ruiz, R. S. (2013). Persuasive Rhetoric in Barack Obama's Immigration Speech: Pre-and Post-Electoral Strategies. Camino Real, 5(8), 81-99.
Dijk, T. A. van. (1997). What is Political Discourse Ananlysis? In J. Blommaert & C. Bulcaen (Eds.), Political Linguistics (pp. 11-52). Amsterdam: John Benjamins Publishing Co. Retrieved from http://discourses.org/OldArticles/What%20is%20Political%20Discourse%20Analysis.pdf
Fairclough, N. (1995). Critical Discourse Analysis: Papers in the Critical Study of Language. London: Longman.
Hofstede, G. (2005). People Whose Ideas Influence Organisational Work. Retrieved from http://www.onepine.info/phof.htm
Martin, J. R., & White, P. R.R. (2005). The Language of Evaluation. Appraisal in English. New York: Palgrave Macmillan.
Rieke, R. D., & Sillars, M. O. (1997). Argumentation and critical decision making. London: Longman.
Rubinelli, S. (2009). Ars topica: The classical technique of constructing arguments from Aristotle to Cicero. Berlin: Springer.
Schaffner, C., & Wenden, A. (1995). Language and peace. Dartmouth: Aldershot.
Vignaux, G. (1992). From Negation to Notion: Cognitive Process and Argumentative Strategies. Argumentation, 6, 29-39.
Wodak, R. (2015). Argumentation, Political. In International Encyclopedia of Political Communication (pp. 1-9). London: John Wiley & Sons. Retrieved from https://www.researchgate.net/publication/301660276_Argumentation_Political
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Biden, J. (January 20, 2021). Inaugural Address by President Joseph R. Biden, Jr. Retrieved from https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/01/20/inaugural-addressby-president-joseph-r-biden-jr/
Trump, D., Biden, J. (September 29, 2020a). 1st Presidential Debate Transcript. Retrieved from https://www.rev.com/blog/transcripts/donald-trump-joe-biden-1st-presidential-debatetranscript-2020
Trump, D., Biden, J. (October 23, 2020b). Final Presidential Debate Transcript. Retrieved from https://www.rev.com/blog/transcripts/donald-trump-joe-biden-finalpresidential-debatetranscript-2020
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
