Катафорическая универбация в текстах прессы и законодательных актах
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2021.236060Ключові слова:
універбація, полілексемний, композит, катафоричний, когезія, когерентністьАнотація
У статті представлено фрагмент дослідження універбації в плані цілісності тексту. Роботу виконано на матеріалі сучасної німецької мови, зокрема, взято до уваги 120 словотворчих контекстів, відібраних із сучасної німецької преси, художньої літератури та законодавчих актів ФРН, запозичених із кримінального, цивільного та публічного кодексів. Універбація – це утворення складних і складнопохідних слів. У статті розглянуто проблему катафоричної універбації, яка дуже поширена в текстах преси і правових актах. Найбільша частотність композитів із катафорично орієнтованими внутрішньотекстовими зв'язками виявлена в газетно-журнальних заголовках і в назвах статей законів. З прагматичного погляду полілексемні універби виступають у назвах статей закону як термінологічні конденсати, а також виконують функцію маркерів сегментації всього тексту закону. У заголовках у пресі одним із чільних мотивів створення і використання універба є компактування. Прагматична установка на компактування успішно реалізується і в заголовках статей німецьких законів. Однак, на відміну від преси, вона має не когерентний, а яскраво виражений когезивний характер. Стимулювати зацікавленість читача до прочитання основного тексту може також помітність, запам'ятовуваність, незвичайність заголовкового універбу. Для деяких газетно-журнальних статей характерна наявність, крім основної назви статті, ще під- або надзаголовка. Завдяки цьому відбувається змістовноінформаційна підтримка по лінії "універб – універб" на рівні заголовків статті. Високий ступінь економії в універбі спричиняє в мовній реальності лексичну надлишковість, покликану гарантувати правильне декодування семантики конденсату.
Посилання
Гальперин, И. Р. (2007). Текст как объект лингвистического исследования [Монография] (5-е изд., стереотип.). Москва: КомКнига.
Каменская, О. Л. (1990). Текст и коммуникация. Москва: Высшая школа.
Конопкина, Е. С. (2005). Минимизация слов и морфем как явление словообразования (Автореферат кандидатской диссертации). Липецкий государственный педагогический университет, Елец, Российская Федерация.
Манерова, К. В. (2005). Сокращения в языке современной немецкой прессы (Автореферат кандидатской диссертации). Санкт-Петербургский государственный университет, Санкт-Петербург, Российская Федерация.
Николаева, Т. М. (2000). От звука к тексту. Москва: Языки русской культуры.
Пильгун, Е. В. (2020). Семантика и прагматика кризисного дискурса [Монография]. Минск: ИВЦ Минфина.
Ярмашевич, М. А. (2004). Аббревиация в современных европейских языках: структурный, семантический и функциональный аспекты (Автореферат докторской диссертации). Саратовский государственный университет им. Н. Г. Чернышевского, Саратов, Российская Федерация.
de Beaugrande, R.-A. & Dressler, W. U. (2011). Einführung in die Textlinguistik (2. Aufl.). Tübingen: de Gruyter.
Betten, A. (1987). Die Bedeutung der Ad-hoc-Komposita im Werk von T. Bernhard, anhand ausgewählter Beispiele aus ‘Holzfällen. Eine Erregung’ und ‘Der Untergeher’. In B. AsbachSchnitker & J. Roggenhofer (Hrsg.), Neuere Forschungen zur Wortbildung und Historiographie der Linguistik (SS. 69-90). Tübingen: Narr.
Dederding, H.-M. (1983). Wortbildung und Text. Zur Textfunktion von Nominalkomposita. Zeitschrift für Germanistische Linguistik, 11, 49–64.
Dressler, W. U. (1982). Zum Verhältnis von Wortbildung und Textlinguistik. In J. S. Petöfi (Ed.), Text vs Sentence (Papers in Textlinguistics, Vol. 29) (SS. 96-106). Hamburg: Buske.
Eichinger, L. M. (2000). Deutsche Wortbildung: Eine Einführung. Tübingen: Narr.
Eichinger, L. M. (1995). Wegweiser durch Textwelten. Wozu komplexe Substantive gut sind. In R. Métrich & M. Vuillaume (Hrsg.), Rand und Band. Abgrenzung und Verknüpfung als Grundtendenzen des Deutschen. Festschrift für E. Faucher zum 60. Geburtstag (SS. 169-182). Tübingen: Stauffenburg.
Elsen, H. (2011). Neologismen: Formen und Funktionen neuer Wörter in verschiedenen Varietäten des Deutschen [Monographie] (2., überarb. Aufl.). Tübingen: Narr.
Erben, J. (2006). Einführung in die deutsche Wortbildungslehre (5., durchges. u. erg. Aufl.). Berlin: Erich Schmidt.
Fleischer, W. & Barz, I. (2012). Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. Unter Mitarbeit von M. Schröder. (4., völlig neu bearb. Aufl.). Berlin; Boston: Walter de Gruyter.
Fleischer, W. (1981). Zur Doppelfunktion der Wortbildung - Benennungseinheit und syntaktische Parallelkonstruktion. Wiss. Zeitschrift der Pädagogischen Hochschule "Ernst Schneller" Zwickau, 2, 9-16.
Lipka, L. (1987). Word-Formation and Text in English and German. In B. Asbach-Schnitker & J. Roggenhofer (Hrsg.), Neuere Forschungen zur Wortbildung und Historiographie der Linguistik (SS. 59-67). Tübingen: Narr.
Moskalskaja, O. I. (2004). Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. Мoskau: Аcademia. Peschel, C. (2011). Zum Zusammenhang von Wortneubildung und Textkonstitution [Monographie] (2., unveränd. Aufl.). Tübingen: Niemeyer.
Schendels, E. I. (1982). Deutsche Grammatik (2., verb. Aufl.). Moskau: Vysšaja škola.
Schlienz, M. (2004). Wortbildung und Text: Eine Untersuchung textverknüpfender Wortbildungselemente [Monographie]. Erlangen, Jena: Palm und Enke.
Schröder, M. (1985). Überlegungen zur textorientierten Wortbildungsforschung. In W. Fleischer (Hrsg.), Linguistische Studien. RA. AB 123. Textbezogene Nominationsforschung. Studien zur deutschen Gegenwartssprache (SS. 69-94). Berlin: Akademie der Wissenschaften.
Schröder, M. (1978). Über textverflechtende Wortbildungselemente. Deutsch als Fremdsprache, 2, 85-92.
Schröder, M. (1983). Zum Anteil von Wortbildungskonstruktionen an der Konstitution von Texten. In G. Schieb, W. Fleischer, R. Große & G. Lerchner (Hrsg.), Beiträge zur Erforschung der deutschen Sprache, Bd. 3 (SS. 108-119). Leipzig: Bibliographisches Institut.
Wildgen, W. (1982). Makroprozesse bei der Verwendung nominalerAd-hoc-Komposita im Deutschen. Deutsche Sprache, 3, 237-257.
Wladowa, E. W. (1975). Okkasionelle Wortbildungen mit dem gleichen Stamm als Satz- und Textverflechtungsmittel (nachgewiesen an E.Strittmatter "Ole Bienkopp"). In Textlinguistik. Beiträge zur Theorie und Praxis der Textgestaltung, Heft 4 (SS. 71-87). Dresden: Pädagogische Hochschule.
Wolf, N. R. (2015). Wortbildung imText und zumText. In L. M. Eichinger (Hrsg.), Sprachwissenschaft im Fokus. Positionsbestimmungen und Perspektiven (SS. 231-246). Berlin; München; Boston: Walter de Gruyter.
Wolf, N. R. (1996). Wortbildung und Text. Sprachwissenschaft, 21.3, 241-261.
ИСТОЧНИКИ ИЛЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРИАЛА
BNatSchG = Gesetz über Naturschutz und Landschaftspflege (2000). In Öffentliches Recht (9. Aufl.). Baden-Baden: Nomos.
BRAGO = Bundesgebührenordnung für Rechtsanwälte (2000). In Zivilrecht: Wirtschaftsrecht
(9. Aufl.). Baden-Baden: Nomos, 2000.
Financial Times Deutschland 20.09.2005.
Financial Times Deutschland 22.09.2005.
Frankfurter Rundschau 1999, Nr. 227.
GenTG = Gesetz zur Regelung der Gentechnik (2000). In Öffentliches Recht (9. Aufl.). Baden-Baden: Nomos.
Handelsblatt 25.08.1999, Nr. 163.
Rheinischer Merkur 11.07.1997, Nr. 28.
Süddeutsche Zeitung 09.09.1996, Nr. 208.
Wirtschaftswoche 07.07.2008, Nr. 28.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
