Морфонологічна комбінаторика фольклорних демінутивів у колискових піснях новогрецької, сербської та української мов
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2021.252111Ключові слова:
комбінаторні морфонологічні зміни, фольклорні демінутиви, дистрибуція, колискові пісніАнотація
У статті схарактеризовано морфонологічні моделі комбінаторики демінутивних суфіксів у колискових піснях новогрецької, сербської та української мов. Розроблено методику комп’ютерної та цільової вибірки фольклорних демінутивів у колискових піснях новогрецької, сербської та української мов.
Адаптовано програмне забезпечення "Multi Text Finder" для комп’ютерної і цільової вибірки демінутивних суфіксів в електронних текстах колискових пісень новогрецької, сербської та української мов і виконано їх пошук за таким алгоритмом: вибрано місце пошуку (документ);завантажено для пошуку демінутиви кожної мови; здійснено пошук слів із демінутивними суфіксами; відсортовано ті автоматично виділені одиниці, які не є об’єктом наукового дослідження. Зазначено переваги обраної комп’ютерної програми на тлі інших: можливість одночасного пошуку декількох елементів слів, підтримка основних форматів документів (TXT, DOC, RTF тощо), інтеграція із провідником Windows, попередній перегляд пошукового елемента, швидкість пошуку, простота і зручність у використанні.
Установлено, що при додаванні демінутивних суфіксів до твірної основи відбуваються комбінаторні морфонологічні зміни, що виникають через взаємодію фонем, зумовлену їхньою дистрибуцією. Унаслідок взаємодії двох суміжних фонем (фіналі твірної основи та демінутивного суфікса) може відбуватися зміна однієї з них: якісного (акомодація, асиміляція, дисиміляція) чи кількісного (спрощення, подовження і стягнення) характеру. У результаті зіставного аналізу виявлено, що морфонологічні комбінаторні зміни майже не характерні для демінутивів новогрецької мови чоловічого роду та середнього роду сербської мови. У жіночому роді комбінаторні зміни відбуваються у всіх трьох мовах. Унікалією для новогрецької мови є така комбінаторна морфонологічна зміна, як вставка – нарощення основи при приєднанні суфіксів жіночого роду -οπούλ-α та середнього роду -άκι.
Посилання
Беркещук, І. С. (2016). Демінутиви та аугментативи – виразники українського менталітету. Філологічні студії, 14, 20-26.
Довженок, Г. В. (1986). Дитячий фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Київ: Дніпро.
Жеребило, Т. В. (2016). Словарь лингвистических терминов и понятий. Назрань: Пилигрим.
Корольова, А. В. (2002). Типологія наративних кодів інтимізації в художньому тексті [монографія]. Київ: Київський національний лінгвістичний університет.
Кочерган, М. П. (2000). Вступ до мовознавства. Київ: Академія.
Кукушкина, О. В. (2016). Морфонология современного русского литературного языка. Москва: Издательство Московского университета.
Фурист, Н. П. (2010). Особливості фольклорної інтимізації. Сучасні дослідження з іноземної філології, 8, 615-620.
Јовановић, В. (2010). Деминутивне и аугментативне именице у српском језику [монографије]. Београд: Институт за српски језик САНУ.
Jurafsky, D. (1996). Universal tendencies in the semantics of the diminutive. Language, 72(3), 533-578.
Multi Text finder. Интересные решения. (2017). Взято из http://interestingsolutions.ru/MultiTextFinder.aspx
Τα λαικά νανουρίσματα ως ποιητικό είδος. (1996). Αθήνα.
Учителица Драгана. Народне успаванке. Взято из https://draganauciteljica.wordpress.com/2016/01/20/народне-успаванке
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
