МАРКУВАННЯ ІНТЕРДИСКУРСИВНОСТІ / ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В КОГНІТИВНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263106Ключові слова:
маркованість, маркувати, маркування, маркер, інтердискурсивність, інтердискурс, інтертекстуальність, інтертекстАнотація
У статті розглянуто концепцію маркування інтердискурсивності / інтертекстуальності з позиції
когнітивної лінгвістики, зокрема дано визначення чотирьом термінам: а) “інтердискурсивність” –
явище, що демонструє взаємодію між дискурсами, є показником cліду в дискурсі попередніх
дискурсів, які постачають свого роду “матеріал”, “сировину” для іншого дискурсу;
б) “інтердискурс” – дискурсний та ідеологічний простір, у якому розгортаються дискурсні формації
з їхнім відношенням панування, підпорядкування та протиріччя; в) “інтертекстуальність” –
взаємодія текстів не лише в плані змісту, а й у плані вираження, вона виступає засобом, за
допомогою якого один текст актуалізує у своєму внутрішньому просторі інший; г) “інтертекст” –
продукт вторинної текстової діяльності як результат процесів вторинної категоризації інформації, її
нової концептуалізації і нової репрезентації. Охарактеризовано концепцію тріади “маркованість –
маркування / маркувати – маркер” у контексті (інтер-)дискурсивних й (інтер-)текстуальних
процесів, яка полягає в тому, що якщо маркованість є явищем, маркування / маркувати – процесом,
то маркер – результатом. При цьому запропоновано визначення поняття “лінгвістичний маркер” –
чітка система мовних одиниць різних рівнів, що увиразнює міжрівневий статус категорії
комунікативної інтенції та вможливлює вибір найоптимальніших з-поміж них для вираження
інтенційних потреб мовної особистості. Лінгвістичні маркери представлені: а) дискурсивними
маркерами, які відповідають за немовні знання (рівень дискурсу); б) мовними маркерами, які
відповідають за мовні знання (рівень тексту).
Посилання
Апресян, Ю. Д. (1995). Интегральное описание языка и системная лексикография.
М.: Школа “Языки русской культуры”.
Архипов, И. К. (2008). Язык и языковая личность: учеб. пособие. СПб.: Книжный дом.
Белоглазова, Е. В. (2009а). Полидискурсивность как особый исследовательский фокус.
Известия Санкт-Петербургского университета экономики и финансов, 3, 66-71.
Белоглазова, Е. В. (2009б). Потенциальная интердискурсивность. Вестник
Волгоградского государственного университета. Серия Языкознание, 2(10), 158-162.
Білоконенко, Л.А. (2015). Українськомовний міжособистісний конфлікт: монографія.
Київ: Інтерсервіс.
Борботько, В. Г. (1981). Использование естественного членения дискурса при его
анализе. Аспекты изучения текста, 19-24.
Гальперин, И. Р. (1981). Текст как обьект лингвистических исследований. М.: Наука.
Георгинова, Н. Ю. (2014). Интердискурсивность, интертекстуальность, полифония: к
соотношению понятий. Вестик Ленинградского государственного университета
им. А.С. Пушкина, 1(1), 149-155.
Дейк, Т. А. ван. (1989). Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс.
Денисова, Г. В. (2003). В мире интертекста: язык, память, перевод. М.: Азбуковник.
Доронина, С. В. (2009). Средства выражения эпистемического значения и
методологические основы лингвистической экспертизы. Филология и человек,
, 45-55.
Кибрик, А. А., Подлесская, В. И. (2009). Рассказы о сновидениях. Корпусное
исследование устного русского дискурса. М.: Языки славянской культуры.
Киселёва, К., & Пайар, Д. (2003). Дискурсивные слова русского языка: контекстное
варьирование и семантическое единство: сб. ст. М.: Азбуковник.
Кравченко, Н. К. (2015). Интегративный метод и оперативные методики дискурсанализа. Palmarium LAMBERT Academic Publishing.
Кравченко, Н. К. (2012). Практическая дискурсология: школы, методы, методики
современного дискурс-анализа: Практическое пособие. Луцк: ЧП Гадяк Жанна
Владимировна, типография “Волыньполиграф”.
Лотман, Ю. М. (1996). Текст у текстi. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової
літературно-критичної думки ХХ ст., 428-441.
Ляшко, О. В. (2020). Інтертекстуальність православної проповіді: таксономія і
функції (на матеріалі англійської, російської та української мов). (Дисертація).
Київський національний лінгвістичний університет, Київ.
Межерицкая, М. И. (2009). К вопросу о соотношении эпистемической модальности
и категории эвиденциальности. Вестник Санкт-Петербургского университета.
Язык и литература, 4, 105-108.
Олянич, А. В. (2004). Презентационная теория дискурса. Волгоград: Перемена;
Политехник.
Падучева, Е. В. (2013). Есть ли в русском языке грамматически выраженная
эвиденциальность? Русский язык в научном освещении, 2(26), 9-29.
Пеше, М. (1999). Прописные истины. Лингвистика, семантика, философия.
Квадратура смысла: французская школа анализа дискурса, 225-290.
Плунгян, В. А. (2003). Общая морфология. Введение в проблематику: учебное
пособие. 2-е изд., исправл. М.: Едиториал УРСС.
Пульчинелли Орланди, Э. (1999). К вопросу о методе и объекте анализа дискурса.
Квадратура смысла: французская школа анализа дискурса, 197-225.
Селіванова, О. О. (2008). Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник.
Полтава: Довкілля-К.
Серио, П. (1999). Как читают тексты во Франции. Квадратура смысла: Французская
школа анализа дискурса. М.: ОАО ИГ “Прогресс”.
Словник української мови: в 11 т. / ред. кол. : І. К. Білодід (гол. ред.) та ін. Київ:
Вид-во “Наукова думка”, 1973. Т. 4 : І–М. 840 с.
Сунько, Н. О. (2015). Алюзія як маркер інтертекстуальності в англійськомовному
газетному заголовку (Докторська дисертація). Інститут мовознавства імені
О. О. Потебні, Київ.
Тихомирова, Л. С. (2009). Интертекстуальность как предпосылка нового знания
в научном тексте. Российская и зарубежная филология. Вестник Пермского
университета, 4, 19-24.
Фуко, М. (1996). Археология знания. СПб.: ИЦ “Гуманитарная Академия”.
Чернявская, В. Е. (2010). Интергекстуальность научного текста: учеб, пособие.
-е изд. М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”.
Чернявская, В.Е. (2009). Лингвистика текста: Полиководость, интертекстуальность,
интердискурсивность: учебное пособие. М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”.
Шабат-Савка, С. Т. (2015). Комунікативна інтенція як міжрівнева лінгвістична
категорія. Мовознавчий вісник, 20, 114-120.
Швец, В. М. (2007). Субъективная (эпистемическая) модальность и ее выражение в
детской речи. Семантические категории в детской речи, 161-180.
Aijmer, K., & Stenstrom, A.-B. (2004). Discourse patterns in spoken and written corpora.
Amsterdam: John Benjamins Publishing Company.
Andersen, H. (2001). Markedness and the theory of linguistic change. In Henning Andersen,
ed. Actualization. Linguistic Change in Progress. Amsterdam / Philadelphia: John
Benjamins, (pp. 21-57).
Battistella, E. (1990). Markedness: The Evaluative Superstructure of Language. Albany:
State University of New York Press.
Biber, D. (1993). Representativeness in corpus design. Literary and Linguistic Computing,
(4), 243-257.
Blackmore, S. (2000). The Power of Memes. Scientific American, 283(4), 52-61.
Cambridge Dictionary. URL: https://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/mark
Corston-Oliver, S. H. (2003). Core arguments and the inversion of the nominal hierarchy
in Roviana. In Du Bois, J. W., Kumpf, L. E. & Ashby, W. J. (eds.), Preferred argument
structure: grammar as architecture for function (Studies in Discourse and Grammar
. Amsterdam: John Benjamins, (pp. 273-300).
Croft, W. (1996). Markedness and universals: from the Prague school to typology. In
Jankowsky, K. R. (ed.), Multiple perspectives on the historical dimensions of language.
Muinster: Nodus, (pp. 15-21).
Croft, W. (2003). Typology and universals. Cambridge: Cambridge University Press.
Eckman, F., Moravcsik, E., & Wirth, J. (1986). Markedness. New York / London: Plenum Press.
Fraser, B. (1996). Pragmatic markers. Pragmatics, 6(2), 167-318.
Fraser, B. (1999). What are discourse markers? Journal of pragmatics, 31, 931-952.
Fuller, J. M. (2003). The influence of speaker roles on discourse marker use. Journal of
Pragmatics, 35, 23-45.
Harris, Z. (1952). Discourse analysis. Language, 28(1), 1-30.
Haspelmath, M. (2006). Against markedness (and what to replace it with). Journal of
Linguistics, 42(1), 1-70.
Heine, B., & Kuteva, T. (2002). World Lexicon of Grammaticalization. Cambridge
University Press.
Heine, H. (1980). Das Glück auf Erden: Ausgewählte Gedichten: Deutschland. Ein.
Wintermärchen. Moskau: Verlag Progress.
Jakobson, R. (1971). Shifters, Verbal Categories, and the Russian Verb. In Roman Jakobson,
Selected Writings II. The Hague / Paris: Mouton, (pp. 130-147).
Kristeva, J. (1980). Desire in language: a semiotic approach to literature and art. New
York: Columbia University Press.
Langacker, R.W. (2009). Cognitive grammar. A basic introduction. N. Y.: Oxford University
Press.
Maas, U. (1984). Als der Geist der Gemeinschaft eine Sprache fand: Sprache im
Nationalsozialismus. Versuch einer historischen Argumentationsanalyse. Opladen:
Westdeutscher Verlag.
MacEnery, T., & Hardie, A. (2012). Corpus Linguistics: Method, Theory and Practice.
Cambridge: Cambridge University Press.
Online Etymology Dictionary. URL: https://www.etymonline.com/word/
marker#etymonline_v_31714
Quirk, R., Leech, G., Svartvik, J., & Greenbaum, S. (1972). A Grammar of Contemporary
English. London: Longman.
Redeker, G., & Gruber, H. (2014). Introduction: The pragmatics of discourse coherence.
The Pragmatics of Discourse Coherence: Theories and Applications. Amsterdam /
Philadelphia: John Benjumin’s Publishing Company, (pp. 1-22).
Renkema, J. (1993). Discourse Studies. Amsterdam / Philadelphia: John Benjumin’s
Publishing Company.
Stubbs, M. (1983). Discourse analysis: the sociolinguistic analysis of natural language.
Chicago: University of Chicago Press.
Taavitsainen, I., & Jucker, A. H. (2015). Twenty years of historical pragmatics: Origins,
developments and changing thought styles. Journal of Historical Pragmatics, 16(1),
-24.
Taboada, M. (2006). Discourse markers as signals (or not) of rhetorical relations. Journal
of Pragmatics, 38, 567-592.
Talmy, L. (1985). Lexicolazation patterns: semantic structure in lexical forms. In Shopen T.
Language typology and syntactic description. Cambridge: Cambridge University press,
(pp. 57-149).
Traugott, E. (1998). The role of the development of discourse markers in a theory of
grammaticalization. URL: https://web.stanford.edu/~traugott/papers/discourse.pdf
Traugott, E. C. (1995). The role of the development of discourse markers in a theory
of grammaticalization. Twelfth International Conference on Historical Linguistics,
Manchester.
Trubetzkoy, N. (1939). Grundzüge der Phonologie [= Travaux du Cercle Linguistique de
Prague; 7]. Prague: Cercle Linguistique de Prague.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
