ПОЛІФУНКЦІЙНІСТЬ ТЕРМІНА В СУЧАСНОМУ ТЕРМІНОЗНАВСТВІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263119Ключові слова:
термін, нетермін, функція, поліфункційне явищеАнотація
У пропонованій науковій статті ми характеризуємо термін як поліфункційне явище і визначаємо систему його функцій, яка є складнішою, ніж відповідна система в нетерміна. Будьякий термін виконує знакову функцію. Номінативна (репрезентативна) функція не специфічна для терміна, але обов’язково наявна в системі його функцій. Вона тісно пов’язана із сигніфікативною і їх досить часто розглядають спільно. Термін виконує й комунікативну (інформативну)
функцію, що характеризує його як засіб передавання реципієнтові певної змістової і стилістичної інформації зі встановленням зворотного зв’язку. Навчальна функція терміна є однією з реалізацій комунікативної функції мовного знака, але вона дещо відрізняється від функції обміну знаннями, яка слугує другою реалізацією тієї самої загальної функції. Із комунікативною тісно взаємопов’язана прагматична функція терміна, яка визначається його зв’язком з учасниками комунікації, конкретними умовами і сферою спілкування, залежить від тієї настанови, яку обирає
продуцент мови, аби вплинути на реципієнта. Як лексичний елемент, зокрема мови науки й техніки, термін, поряд з іншими лексичними одиницями, може виконувати евристичну функцію, функцію відкриття нового знання, наукового пізнання й відкриття істини. З-поміж надважливих є й когнітивна функція терміна, що визначає його як результат довготривалого процесу пізнання сутності предметів, явищ об’єктивної дійсності і внутрішнього життя людини, як вербалізування спеціального концепту, який першочергово може бути не просто мисленнєвим об’єктом, а навіть
виявом чуттєвого пізнання. Термінові властиві також функції фіксування і передавання знання. Наявність у терміна цих функцій залежить від комплексу загальнолінгвістичних і термінних факторів. Зроблено висновок, що термінам притаманні всі функції, які виконують лексичні одиниці загальновживаної мови.
Посилання
Д’яков, А.С., Кияк, Т.Р., Куделько, З.Б. (2000). Основи термінотворення: Семантичний
та соціолінґвістичний аспекти. Київ: Видавничий дім “КМ Academia”.
Іваненко, К. В. (2014). Проблема теорії номінації у лінгвістиці. Studia Methodologica,
, 121-126.
Іващенко, В. Л. (2010). Термінологічна репрезентація типологічних різновидів
енантіосемії в когнітопросторі лінгвістики. Вісник Національного університету
“Львівська політехніка”. Серія “Проблеми української термінології”, 675, 98-105.
Кияк, Т. Р. (1989). Лингвистические аспекты терминоведения: учебное пособие.
Киев: УМК ВО.
Ковбасюк, Л. А., & Романова, Н. В. (2008). Сучасні лінгвістичні теорії: лекційні,
практичні, самостійні модулі та тести: навчально-методичний посібник. Херсон:
Видавництво ХДУ.
Крижанівська, А. В., Симоненко, Л. О., & Панько, Т. І. (1984). Склад і структура
термінологічної лексики української мови. Київ: Наукова думка.
Коцюк, Л. М. (2014). Особливості репрезентації слова в лексикографічній праці з
позиції корпусної лінгвістики. Науковий вісник Східноєвропейського національного
університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство, 5, 221-225.
Нікітіна, Ф. О. (1978). Семантичні та словотвірні проблеми сучасної термінології.
Київ: КДУ.
Панько, Т. І., Кочан, І. М., & Мацюк, Г. П. (1994). Українське термінознавство:
підручник. Львів: Світ.
Садовей, М. І., & Бялик, В. Д. (2019). Фразеологічна картина світу VS. Мовна
картина світу в сучасній лінгвістиці. Наукові записки Центральноукраїнського
державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія:
Філологічні науки, 175, 112-115.
Селіванова, О. О. (2008). Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник.
Полтава: Довкілля.
Щерба, Д. В. (2006). Поняття системи та структури в термінознавстві. Проблеми
української термінології: міжнар. наук. конф., 19–21 версн. 2006 р.: збірник
наукових праць. Львів: Національний університет “Львівська політехніка”,
cc. 15-16.
Щерба, Д. В. (2006). Термін та його дефініція як головні онтологічні поняття
термінознавства. Вісник ЖДУ ім. І.Я. Франка, 28, 237-239.
Crotty, J. M. (1997). How to talk American: a guide to our native tongues. Boston, New
York: Mariner Books.
Layman Ch. S. (1999). The Power of Logic. California, London, Toronto: Mayfield
Publishing Company.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
