Лінгвокультурні коди: розвиток і функціонування французьких гоноративів
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286195Ключові слова:
гоноратив, гонорифік, соціокультурний код, соціально маркована лексика, офіційно-діловий стиль, комунікативна мета, скорочення, лінгвокультурний кодАнотація
У статті розглянуто історичний розвиток систем світського, академічного, церковного, професійного, придворного та аристократичного гоноративів французької мови і гонорифіків як складників цієї системи, з’ясовано форми основних скорочень, виявлено умови функціонування гонорифіків та їхніх скорочень, описано характерні випадки їхнього
вживання. Мета статті – узагальнення правил вживання коректних гонорификів у французькій лінгвокультурі в ситуаціях офіційного спілкування. Матеріалом дослідження стали тексти ділових листів і документів з офіційних сайтів урядових, релігійних і світських організацій країн франкофонного світу. У проведеному дослідженні був застосований структурний метод дослідження, який зумовив використання дистрибутивного і компонентного аналізів. Виявлено, що застосування гонорифіків – поширене явище у вищих сферах влади, ділових середовищах, формальних і традиційних установах, де вимагається особлива ввічливість і шанобливість у спілкуванні. Гонорифіки є особливим видом соціально маркованої лексики, оскільки вони відображають ієрархічні відносини і статусні ролі в суспільстві. Встановлено, що відповідно до комунікативної мети вживаються адекватні гонорифіки, А в конкретних ситуаціях дозволено чи неприпустимо вживання скорочених форм. Правила використання гонорифіків у французькій лінгвокультурі сформувалися в процесі розвитку франкомовного суспільства, вони залишаються чинними і їх рекомендовано дотримуватися, зокрема в листуванні. Неадекватне застосування цих правил порушує культурні й соціальні коди французької мови і заважає реалізації комунікативної мети. Перспективи досліджень визначаються цариною соціально маркованої лексики, зокрема питаннями професійних гоноративів французької мови, наприклад, актуальних нині військових.
Посилання
Миколюк, О. А. (2013). Функціонування гоноративу в комунікативній культурі британців. Науковий вісник СНУ ім. Лесі Українки. Сер. “Філологічні науки. Мовознавство”. 18(267). 172–176.
Amossy, R. (2010). La Présentation de soi : ethos et identité verbale. Paris : P.U.F.
De Oliveira, R. (2020). Une approche socio-pragmatique du dys/fonctionnement du rituel des salutations en français. SHS Web of Conferences 8: 01011. http://dx.doi.org/10.1051/shsconf/20207801011.
Pierre-Brossolette, S. et al. (2022). Guide pratique pour une communication publique sans stéréotypes de sexe. 76. https://www.haut-conseil-egalite.gouv.fr/IMG/pdf/guide_egacom_sans_stereotypes-2022-versionpublique-min.pdf
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
