Strategies of rendering non-verbal components in multimodal constructions comprising nationally-biased lexical units (based on British political video interviews and debates)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2023.297675Ключові слова:
невербальні компоненти, реалії, відтворення, український переклад, британський політичний дискурсАнотація
У статті репрезентовано результати дослідження невербальних компонентів відтворення реалій, які трапляються в сучасних британських політичних текстах різних відеожанрів. У центрі уваги – феномен реалізації невербальних мовленнєвих компонентів в українськомовних перекладах текстів політичного дискурсу та твердження про залежність стратегії передачі від емоційної сітки репрезентованого матеріалу, тобто інтерв’ю, політичних дебатів, політичних шоу. Кожен жанр політичного дискурсу має унікальні параметри донесення інформації до співрозмовника. Оскільки комунікативна мета відрізняється в кожному з представлених жанрів, перекладачеві важко зрозуміти сутність головної ідеї висловлення. Невербальні компоненти комунікативного акту розглядають як визначальний фактор у виборі правильної стратегії перекладу тексту мовою
оригіналу. Із цією метою проаналізовано відео різних відеожанрів, серед яких записи інтерв’ю та політичних дебатів, що містять національну лексику Великої Британії. Зроблено висновок, що жанрова специфіка мультимодального тексту є фактором, що сприяє вибору правильної стратегії
відтворення дискурсу як семантичної єдності. Розглянуто два способи репрезентації невербальних лексичних одиниць – субтитрування та стенографічний опис. Запропоновано «Кодекс субтитрування», що містить такі категорії, як: точність, хронометраж, довжину та читабельність,
пунктуацію та граматику, ідентифікацію диктора, обробку акцентів і діалектів, врахування реакції аудиторії, цензуру і чутливість, стиль і розмір шрифту та локалізацію. Доведено, що використання невербальних компонентів у мультимодальних конструкціях, що містять національно забарвлені одиниці, становить значну складність для перекладачів, що вимагає від них навичок розуміння культурних особливостей, емпатії та глибоких знань як мови оригіналу, так і мови перекладу.
Посилання
Ames, K.L. (1980). Material culture as nonverbal communication: A historical case study. Journal of American Culture, 3(4), 619–641.
Barr, C. L., & Kleck, R. E. (1995). Self-perception of the intensity of facial expressions of emotion − do we know what we show. Journal of Personality and Social Psychology, 68(4), 608–618.
Birdwhistell, R. L. (1952). Introduction to kinesics: an annotation system for analysis of body motion and gesture. Washington.
Burgoon, J. K, Guerrero, L. K, Floyd, K. (2016). Nonverbal communication. Routledge.
Ekman, P., Friesen, W.V. & Tomkins, S.S. (1971). Facial affect scoring technique: a first validity study. Semiotica, 3, 37–58.
Grillo, H. M., & Enesi, M. (2022). The impact, importance, types, and use of non-verbal communication in social relations. Linguistics and Culture Review, 6(S3), 291–307.
https://doi.org/10.21744/lingcure.v6nS3.2161
Hall, E. T. (1963). A system for the notation of proxemic behavior. American Anthropologist, 65(5), 1003–1026.
Hall, E. T. (1968). Proxemics. Current Anthropology, 9(2/3), 83–108.
Hess, U. (2009). Facial EMG. In E. Harmon-Jones & J.S. Beer (Eds.), Methods in Social Neuroscience (pp. 70–91). Guilford Press.
Hess, U. (2016). Nonverbal communication. Encyclopedia of Mental Health, 3, 208–218.
Kuts, M. (2023). Comparative analysis of non-verbal communication in English and Ukrainian languages. Modern Engineering and Innovative Technologies, 3(27-03), 103–112.
https://doi.org/10.30890/2567-5273.2023-27-03-051
Mehrabian, A. (1972). Nonverbal communication (1st ed.). Routledge.
Salim, M.S. (2023). Verbal and non-verbal communication in linguistics. International Journal of Innovative Technologies in Social Science, 2(38).
https://doi.org/10.31435/rsglobal_ijitss/30062023/8003
Senécal, S., Murard, N., & Hess, U. (2003). Do you know what I feel? Partners’ predictions and judgments of each other’s emotional reactions to emotion eliciting situations. Sex Roles: A Journal of Research, 48(1-2), 21–37.
Shannon, C. E., & Weaver, W. (1949). A mathematical model of communication. Urbana.
Watzlawick, P., Bavelas, J. B., & Jackson, D. D. (1967). Pragmatics of human communication. A study of interactional patterns, pathologies, and paradoxes. WW Norton.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
