ТЕКСТОВІ КОНЦЕПТИ ФРАНЦУЗЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІМПЛІКАЦІЇ ТА ЕКСПЛІКАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.151915Ключові слова:
концептуальний підхід, текстовий концепт, мегаконцепт, імплікація / експлікаціяАнотація
У статті запропоновано новий, комплексний семантико-когнітивний підхід до розгляду текстових концептів французької художньої прози на семантичному, метасеміотичному та метаметасеміотичному рівнях. Дослідження зосереджено на вивченні когнітивної та комунікативної динаміки текстових концептів у ракурсі імплікації та експлікації, що дозволило побудувати ієрархію текстових концептів і визначити їхні
функції у французьких романах середини ХХ сторіччя. Визначено тенденцію до негативного спрямування текстових концептів усіх рівнів ієрархії. Окреслено функції інтеграції, диференціації та індивідуалізації, властиві текстовим концептам досліджуваних романів.
У прикладі французьких романів середини ХХ століття простежено відношення, що мають характер великого діалогу, усередині якого звучать композиційно виражені діалоги персонажів. Поліфонічна будова романів уможливлює застосування методики семантико-когнітивного аналізу текстових концептів, яка визначає поетапний розгляд текстових
концептів на трьох рівнях, а саме семантичному, метасеміотичному та метаметасеміотичному.
Посилання
Адмони, В. Г. (1974). Структура предложения и строение художественного литературного произведения Лингвистика текста : Ч. 1. Москва: Моск. гос. пед. ин-т иностр. языков им. М. Тореза. С. 4248.
Арнольд, И. В. (1990). Стилистика современного английского языка. (Стилистика декодирования) (3-е изд.). Москва: Просвещение.
Багдасарян, В. Х. (1983). Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). Ереван: Изд-во АН Армянск. ССР.
Балли, Ш. (2001). Общая лингвистика и вопросы французского языка; Москва: Эдиториал УРСС.
Барт, Р. (1994). Семиотика. Поэтика: Избранные работы; Москва: ПрогрессУниверсус.
Бахтин, М. М. (1979). Проблемы поэтики Достоевского (4-е изд.). Москва: Советский писатель.
Богатырев, А. А. (2000). Интервальная стихия имплицитного смыслообразования в художественном тексте. Язык и культура. Серия “Филология”, 1(IV : Язык и художественное творчество),
-45.
Бурбело, В. Б., & Соломарская, Е. А. (1988). Лингвистика художественного текста. Киев: УМК ВО.
Гадамер, Г.-Г. (1991). Актуальность прекрасного. Москва: Искусство.
Кагановська, О. М. (2003). Текстові концепти художньої прози : когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя). (Дис. докт. філол. наук). Київ.
Кубрякова, Е. С. (1997). Части речи с когнитивной точки зрения. Москва: РАН Ин-т языкознания.
Кухаренко, В. А. (1988). Интерпретация текста. Москва: Просвещение.
Малина, Т. И. (1988). Роль междометий в актуализации содержательных категорий художественной прозы. Актуализация содержательных и формальных языковых категорий в тексте (с. 30-34). Ташкент: ФАН.
Мельчук, И. А. (1995). Русский язык в модели “Смысл – Текст”. Москва: Школа “Языки русской культуры”; Вена: Венский славистический альманах.
Молчанова, Г. Г. (1988). Семантика художественного текста. Ташкент: ФАН.
Молчанова, Г. Г. (1990). Импликативные аспекты семантики художественного текста. (Автореф. дис. д-ра филол. наук). АН СССР. Ин-т языкознания, Москва.
Мостовская, И. Ю. (1981). Существует ли подтекст в лирическом стихотворении? Интерпретация художественного текста в языковом вузе. (с. 48-56). Ленинград: Ленинградск. гос. пед. ин-т.
Муравьева, А. А. (1986). Импликация как средство создания подтекста. Информативность текста и его компонентов, 263,141-149.
Никитин, М. В. (2002). Метафора: уподобление vs. интеграция концептов. В С любовью к языку (сс. 255-270). Москва; Воронеж: ИЯ РАН, Воронежский гос. ун-т.
Селіванова, О. О. (1999). Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). Київ: Фітосоціоцентр.
Селиванова, Е. А. (1999). Теоретические основы когнитивной ономасиологии. Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки, 11, 3-12.
Синица, И. А. (1994). Повтор как средство реализации семантической связности художественного текста. (Дис. канд. филол. наук). Киев.
Старикова, Е. Н. (1976). Проблемы имплицитной номинации в современном английском языке (Дис. д-ра филол. наук). Киев.
Старикова, О. М., & Обухова, О. Ю. (1991). Семантика та прагматика внутрішньотекстових уточнюючих відношень. Мовознавство, 4, (59-62).
Филат, Т. В. (2002). Поэтика пространства и времени в русской повести конца 1880-х – 90-х годов. Днепропетровск: АРТ-ПРЕС.
Чанышева, З. З. (1984). Взаимодействие языковых и неязыковых факторов в процессе речевого общения. Уфа: БГУ.
Adam, J.-M. (1996). Du style à la langue: une variation ramifiée ? L’Information grammaticale. 70 (Juin), (11-15).
Antoine, G. (1981). Pour une méthode d’analyse stylistique des images. Langue et Littérature : àctes du VIII-ième Congrès de la Fédération Internationale des Langues et Littératures Modernes.
(p. 151-162). Paris: PUF.
Attal, P. (1994). Questions de sémantique, une approche comportementaliste du langage. Paris: Editions Peeters.
Baylon, C., & Mignot, X. (1995). Sémantique du langage. Paris: Nathan.
Ducrot, O. (1972). Dire et ne pas dire. Principes de sémantique linguistique. Paris: Hermann.
Jeandillou, J.-F. (1997). L’analyse textuelle. Paris: Armand Colin.
Kerbrat-Orecchioni, C. (1999). L’énonciation. De la subjectivité dans le langage (4-ième éd.). Paris: Armand Colin.
Moeschler, J., Reboul, A., & Luscher, J.-M. (1994). Langage et pertinence. Référence temporelle, anaphore, connecteurs et métaphore [“Processus discursifs – Langage et cognition”]. Nancy : Presses Univ. de Nancy.
Paillet-Guth, A.-M. (1996). Information et implicitation dans Le jeu de l’amour et du hasard. L’information grammaticale, 71, 3-8.
Pottier, B. (1992). Sémantique générale. Paris: PUF.
Slama-Cazacu, T. (1961). Langage et contexte. Les problèmes du langage dans la conception de l’interprétation par des organisations contextuelles. Janua Linguarum, 6, 209-227.
СЛОВНИКИ, ДОВІДНИКИ
Ахманова, А.С. (Сост.). (1966). Словарь лингвистических терминов. Москва: Советская энциклопедия.
Micro Robert. (1980). Dictionnaire du français primordial. Paris: S.N.L. Le Robert.
Davau, M., Cohen, M., Lallemand, M. (1991). Dictionnaire du français vivant. Paris: Bordas.
ДЖЕРЕЛО ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Queneau, ZM : Queneau, R. (1995). Zazie dans le mйtro; [collectionion folio]. Paris: Gallimard,
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
