ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ НЕОЛОГІЗМИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.151987Ключові слова:
неологізм, оказіоналізм, новизна, незвичність, ідіостиль, оцінно-експресивна функціяАнотація
У статті розглянуто лексико-семантичні одиниці неології як засіб збагачення образного українського мовлення та як важливий естетичний компонент авторської картини світу письменника. Обґрунтовано поняття неологізм, визначено та описано основні різновиди лексико-семантичних неологізмів, які функціонують у сучасній художній жіночій прозі. Зазначені інновації класифіковано відповідно до п’яти параметрів новизни: глосемантичного (неолексеми та неосемеми), генетичного (абсолютні й відносні), актуалізаційного (оживлений архаїзм), сигніфікативно-конотативного (номінативні та номінативно-експресивні), мовно-мовленнєвого (неологізм, оказіоналізм). Підсумовано, що роль сучасних письменниць у розвитку української мови – поліаспектна. Мовні пошуки Люко Дашвар, Лесі Романчук, Ірен Роздобудько спрямовані на віднайдення та розвитокПосилання
Борис, Д. П. (2015). Проблема неоднозначності поняття “неологізм” крізь призму лінгвофілософської теорії. Науковий вісник ДДПУ імені І. Франка. Серія “Філологічні науки”. Мовознавство, 3, 54–61.
Валюх, З. О., Коробова З. О. (2017). Неозапозичення як база сучасного словотворення Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Філологія. Т. 20, № 2, 9–16.
Говердовский, В. И. (1989). Коннотемная структура слова. Харьков: Изд-во при ХГУ.
Земская, Е. А. (1996). Активные процессы современного словопроизводства. Русский язык конца ХХ столетия (1985–1995). Москва: Языки русской культуры. 90–141.
Карпіловська, Є. А. (2005). Неузуальне словотворення: “правила гри без правил”. Вісник Київського лінгвістичного університету. Сер. Філологія. Київ: КНЛУ. 8, 1, 106–117.
Клименко, Н. Ф. (2000). Потенційне слово. Українська мова : Енциклопедія. Київ: Укр. енциклопедія. 473–474.
Колоїз, Ж. В. (2007). Українська оказіональна деривація. Київ: Акцент.
Лыков, А. Г. (1976). Современная русская лексикология (русское окказиональное слово). Учебное пособие для филол. фак. ун-тов. Москва: Высшая школа.
Мінчак, Г. Б. (2008). Лексико-семантичні інновації в романах Ірен Роздобудько. Наук. вісн. каф. ЮНЕСКО Київ. нац. лінгвіст. ун-ту. Серія : Філологія – Педагогіка – Психологія. 16, 78–84.
Плотникова, Л. И. (2000). Новое слово: порождение, функционирование, узуализация. – Белгород.
Тараненко, О. О. (2000). Неологізм. Українська мова : Енциклопедія. Київ: Укр. енциклопедія. Тропина, И. А. (2007). Наречие-инновации : лингвопрагматический аспект : дисс. … канд. филол. наук: 12.02.01. Ростов-на-Дону.
Ханпира, Э. И. (1966). Об окказиональном слове и окказиональном словообразовании. Развитие словообразования современного русского язика : сб. науч. трудов. Москва. 153–167.
Эпштейн, М. Н. (2000). Слово как произведение: о жанре однословия. Новый мир. 9, 204–215.
Янко-Триницкая, Н. А. (2001). Словообразование в современном русском языке. Москва: Индрик.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Дашвар Люко (2016). РАЙ.центр. Харків: Фоліо.
Роздобудько І. (2006). Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя. Харків: Фоліо.
Роздобудько І. (2007). Ґудзик. Харків: Фоліо.
Роздобудько І. (2007). Пастка для жар-птиці. Харків: Фоліо.
Роздобудько І. (2011). Зів’ялі квіти викидають. Київ: НОРА-ДРУК.
Роздобудько І. (2012). Все, що я хотіла сьогодні. Харків: Фоліо.
Романчук Л. (2017). Місто карликів: Кн. 1 – 2. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан.
Романчук Л. (2018). Місто карликів: Кн. 3 – 4. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
