АКЦЕНТУАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАТИВІВ ІЗ СЕМАНТИКОЮ ОДНОРАЗОВОСТІ В ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ГОВОРАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.152321Ключові слова:
південно-західні говори, коренева акцентуація, пізньопраслов’янські акцентні парадигми, наголосо́ва аналогіяАнотація
У статті проаналізовано специфіку наголошування дієслів сьомого структурного класу із семантикою одноразовості, простежено закоріненість їхньої акцентуації в пізньопраслов’янські баритоновану й окситоновану акцентні парадигми, виявлено наголосові відмінності в досліджуваному наріччі і варіантах літературної мови.
З’ясовано, що більшість зазначених вербативів належить до дериваційних набутків власне української мови, коренева акцентуація яких спричинена наголосо́вою аналогією до дериватів зазначених парадигм. Зміщення наголосу з кореня на суфікс класу основи в інфінітиві й, рідше, на флексії в презенсі в групі аналізованих вербативів умотивовано низкою чинників: ритмічною організацією пісенних текстів, наголосовою специфікою лемківських говорів, технічним упущенням укладачів відповідних лексикографічних джерел і функційним навантаженням наголосу.
Обґрунтовано суфіксально-флексійну акцентуацію частини означених дієслів у південно-східному варіанті української літературної мови та в сучасній українській впливом лексикографічної традиції російської мови.
Посилання
Винницький, В. (2002). Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів: Бібльос.
Скляренко, В. Г. (2017). Історія українського наголосу. Дієслово. Київ: НВП “Видавництво “Наукова думка” НАН України.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
