ТЕРМІНИ ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ: ВІД УНОРМУВАННЯ ДО ГАРМОНІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОДИДАКТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.152345Ключові слова:
знання, уміння, навички, компетенція, лінгводидактика, українська мова як іноземнаАнотація
У статті проаналізовано терміни знання, вміння, навички як спеціальні одиниці фахової мови методики викладання української мови як іноземної. З’ясовано, що знання – це сукупність відомостей, яких студенти набувають чи якими володіють; уміння – здатність вести діяльність іноземною мовою, навички – дії, які на основі багаторазового повторення внаслідок виконання вправ і завдань стали автоматичними. Проаналізовано значення цих термінів у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти; простежено їхній взаємозв’язок із терміном компетенція. Окреслено мікропарадигми, які формують терміни знання, вміння, навички у фаховій літературі, описано співвідношення всіх гіпонімних одиниць. Визначено відповідники аналізованих термінів в англійській, польській, російськіймовах; запропоновано способи унормування й гармонізації деяких термінів.
Посилання
Гончаренко, С.У. (1997). Український педагогічний словник. Київ: Либідь.
Кочан, І.М., Захлюпана, Н.М. (2002). Словник-довідник з методики викладання української мови. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка.
Мелкумова, Т.В (2013). Формування орфоепічних умінь і навичок з української мови в іноземних студентів. Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ, 26, 220-223.
Ніколаєва, С.Ю. (Ред.). (2003). Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. Київ: Ленвіт, 2003.
Туркевич, О.В. (2013). Терміни компетенція і компетентність в українській лінгводидактиці. Теорія і практика викладання української мови як іноземної, 8, 130-135.
Федорова, О.А. (2016). Формування аудитивних умінь іноземних слухачів підготовчого відділення у процесі навчання української мови. (Дис. канд. пед. наук). Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Херсон.
Common European Framework of reference for languages: learning, teaching, assessment. Companion volume with new descriptors. Provisional Edition. (2017). Retrieved from https://rm.coe.int/cefr-companion-volume-with-new-descriptors-2018/1680787989
Richards, Jack C., Richard, Schmidt. (2002). Longman Dictionary of Language Teaching and Applied Linguistics. London: Longman.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
