РОЗГОРТАННЯ ТЕКСТОВИХ КОНЦЕПТІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ: МОРФОСИНТАКСИЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2019.170137Ключові слова:
концепт, мегаконцепт, французька художня проза, імплікація / експлікація, дієслово, ретроспективаАнотація
У статті обґрунтовано переваги нового комплексного семантико-когнітивного підходу до вивчення текстових концептів французької художньої прози, що передбачає аналіз їх на семантичному, метасеміотичному та метаметасеміотичному рівнях. Мета дослідження – простежити когнітивну та комунікативну динаміку текстових концептіву французьких романах середини ХХ сторіччя, ураховуючи їхні імпліцитні та експліцитні вияви. Визначено функції морфосинтаксичних засобів текстопобудови (дієслів, дієслівних конструкцій, ретроспективного часу) на всіх рівнях розгортання текстових концептів. Установлено основні функції концептів французької художньої прози: інтеграційну,
диференціації та індивідуалізації. Доведено, що мовленнєвий план текстового концепту віддзеркалює реальність відповідними мовними і мовленнєвими засобами. Через текстові концепти отримує аргументацію внутрішня логіка художнього тексту, уможливлюється проникнення в його текстовий континуум.
Посилання
Арнхэйм, Э. (1974). Искусство и визуальное восприятие. Москва: Прогресс.
Барт, Р. (1994) Семиотика. Поэтика: Избранные работы: [пер. с фр.]. Москва: ПрогрессУниверсус.
Береговская, Э. М. (1984). Экспрессивный синтаксис. Смоленск: Смоленск. гос. пед. ин-т им. К. Маркса.
Гальперин, И. Р. (1981). Текст как объект лингвистического исследования. Москва: Наука.
Гадамер, Г.-Г. (1991). Актуальность прекрасного. Москва: Искусство.
Кагановська, О. М. (2002). Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя; [монографія]. Київ: Вид. центр КНЛУ.
Кубрякова, Е. С. (1992). Глаголы действия через их когнитивные характеристики В Логический анализ языка. Модели действия. (84-90). Москва: Индрик.
Николаева, М. А. (1987). О логико-семантических работах современных французских лингвистов Вопросы языкознания, 6, 121-133.
Петров, Н. В. (1934). Режиссер читает пьесу. Ленинград: Художественная литература.
Присто, А. (1983). Из книги “Морфология романа”. В Семиотика. Ю. Степанов (Ред.) (370-399). Москва: Радуга.
Радзієвська, Т. В. (1998). Концептуалізація ментального простору в українській мові. Мовознавство, 2-3, 107-117.
Рикер, П. (2000). Время и рассказ. Т.1: Интрига и исторический рассказ. Москва; Санкт-Петербург: ЦГНИИ ИНИОН РАН, Культурная инициатива: Университетская книга.
Старикова, Е. Н. (1976). Проблемы имплицитной номинации в современном английском языке. (Дис. д-ра филол. наук). Киев.
Щерба, Л. В. (1957). Избранные работы по русскому языку. Москва: Учпедгиз.
Эпштейн, М. Н. (1977). Диалектика знака и образа в поэтических произведениях А. Блока. В Семиотика и художественное творчество. [сб. ст.]. (338357). Москва: Наука.
Barthes, R. (1966). Critique et vérité. Paris: Seuil.
СЛОВНИКИ, ДОВІДНИКИ
Robert (1992). Petit Robert. Dictionnaire alphabétique et analogique de la langue française. Paris: Le Robert.
Larousse (1989). Petit Larousse illustré. Paris: Larousse.
Larousse (1998). Petit Larousse illustré. Paris: Larousse–Bordas.
ДЖЕРЕЛA ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Aymé, CE: Aymé M. (1973). Le chemin des écoliers [ñollection folio]. Paris: Gallimard.
Aymé, D: Aymé M. Denise. Cahiers Marcel Aymé,13-14. Inédits, préfaces et correspondances. Sous la présidence de M. Lecureur. Dole: Edition S.A.M.A., 1997. (p.7-44).
Queneau, DV: Queneau R. Le dimanche de la vie. Paris: Gallimard, 1952.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
