СПІВВІДНОШЕННЯ СИНТЕТИЗМУ Й АНАЛІТИЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВІСТИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2019.170197Ключові слова:
термін, термінотворення, аналітизація, синтетизація, лінгвістичний дискурсАнотація
У статті проаналізовано співвідношення синтетизму й аналітизму в сучасній українській лінгвістичній термінології. Установлено домінування аналітичного термінотворення, визначено переваги й недоліки термінів-словосполучень, з'ясовано передумови вибору аналітичного способу термінотворення.Дослідження виконано за допомогою методу спостереження та описового методу.
Принагідно застосовано структурний метод (для аналізу структури термінів) та метод функційного аналізу (для визначення функційних переваг термінів).
Попри домінування аналітичних термінів у сучасному українському мовознавчому дискурсі відзначено тенденцію до їхньої синтетизації, що виявляється у появі однослівних відповідників, термінів-композитів та абревіатур. Обґрунтовано висновок: синтетизації термінів-словосполучень сприяють комунікативні потреби динамізації мовлення, а також те, що вона відповідає домінантним синтетичним моделям українського словотворення.
Вибір синтетичної чи аналітичної моделі терміна в лінгвістичному дискурсі залежить від прагматичних намірів мовця, його стилістичних уподобань. Подано практичні рекомендації: уникати як надміру аналітичних громіздких конструкцій, так і неоднозначних синтетичних термінів.
Посилання
Ажнюк, Л. В. (2011). Стильова деформація в українському мовленні російсько-українських білінгвів. Мовознавство, 2, 38-46.
Баган, М. П. (2015). Нові тенденції у формуванні сучасної української синтаксичної термінології. Науковий вісник кафедри Юнеско КНЛУ, 31, 9-13.
Вихованець, І., & Городенська, К. (2004). Теоретична морфологія української мови. Київ: Пульсари.
Городенська, К. (2013). Нові явища та процеси в українському словотворенні: динаміка чи деструкція словотвірних норм? Українська мова, 2, 3-12.
Дубова, О. А. (2009). Перспективи структурно-типологічних змін української і російської мов. Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Мовознавство, 17, 15(1), 82-89.
Кислюк, Л. П. (2014). Явище аналітизму в сучасній українській словотвірній номінації. Мовні і концептуальні картини світу, 48, 209-216.
Клименко, Н. Ф. (1984). Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. Київ: Наукова думка.
Кочерган, М. П. (1999). Загальне мовознавство. Київ: Академія.
Панько, Т. І., Кочан, І. М., Мацюк, Г. П. (1994). Українське термінознавство. Львів: Світ.
Тараненко, О. О. (2016). Тенденції до синтетизму в сучасній українській літературній мові (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія, 19 (2), 91-100.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
