ПРЕСТИЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА СТАВЛЕННЯ ДО ДВОМОВНОСТІ ЗА ОЦІНКАМИ МОВЦІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2019.170233Ключові слова:
мовна ситуація, білінгвізм, ставлення до мови, престиж мови, мовна свідомість, мовна політикаАнотація
У статті проаналізовано результати соціолінгвістичних досліджень 2006 р. і 2017 р. стосовно ставлення до білінгвізму осіб різних вікових категорій. З’ясовано,
що в ставленні до двомовності виявляється амбівалентність суспільної свідомості, зумовлена посттоталітарними деформаціями мовної ситуації в Україні: попри безумовну
підтримку розширення функціонального потенціалу української мови як державної, кожен третій українець прагне бачити своїх дітей двомовними і хоче для них двомовної освіти. Помітною є тенденція, відповідно до якої українськомовні респонденти схильні характеризувати себе як монолінгвів більшою мірою, ніж російськомовні. Таке
самовизначення відрізняється від висновків на підставі попередніх досліджень, коли більша мовна стійкість була характерна для російськомовних. Чіткіша позиція щодо
національно-мовної самоідентифікації властива молоді. Зроблено висновок про зростання престижу української мови.
Посилання
Бестерс-Дільґер, Юліане (Ред.). (2008). Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Данилевська, О. М. (2015). Якісні характеристики мовної ситуації у сфері освіти (за результатами анкетування київських школярів). Наукові записки [КДПУ ім. В. Винниченка]. Серія: Філологічні науки (мовознавство), 137, 373-379.
Масенко, Л. (2008). Мовна ситуація України: соціолінгвістичний аналіз. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 96-131.
Масенко, Л. Т. (2004). Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Масенко, Лариса. (2010). Нариси з соціолінгвістики. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Михальчук, О. І. (2011). Мова як символ в етнічній та мовній свідомості: соціолінгвістичні параметри. Життя – у слові: Збірник наукових праць на пошану академіка В.М. Русанівського. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 323-331.
Руда, О. Г. (2012). Мовне питання як об’єкт маніпулятивних стратегій у сучасному українському політичному дискурсі: монографія. Київ: Інститут української мови.
Селігей, П. О. (2012). Мовна свідомість: структура, типологія, виховання. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Соколова, С. О. (2013). Основні типи мовної поведінки киян (за даними анкетування). Українська мова, 2, 38-55.
Соколова, С. О. & Залізняк, Г. М. (2018). Особливості сучасної мовної ситуації України у дзеркалі соціології та соціолінгвістики. Українська мова, 2, 3-19.
Шульга, М. (2012). Деякі питання українського мультикультуралізму. Українське суспільство 1992–2012. Стан та динаміка змін. Соціальний моніторинг. (19-28). Київ: Інститут соціології НАН України.
Яворська, Г. М. (2000). Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада. Київ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
