ВІКОВІ ТА ПОКОЛІННЄВІ ВІДМІННОСТІ В СТАВЛЕННІ ДО МОВИ В СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ: УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2019.192100Ключові слова:
соціолінгвістика, мовна ситуація, ставлення до мови, мовна свідомість, соціолект, суржик, мовна політикаАнотація
У статті проаналізовано підходи українських мовознавців до вивчення мовної ситуації та особливостей функціонування української мови за віковим параметром, зокрема у зв’язку з віковими особливостями побутування соціально зумовлених варіантів мови (міського сленгу, молодіжного жаргону, молодіжного повсякденного мовлення, мовлення школярів), поколіннєвими відмінностями вживання мови в родинній комунікації, поширеністю мішаного українсько-російського мовлення, відомого під назвою “суржик”, домінантних мовних практик у різних вікових групах тощо. Обґрунтовано доречність розмежування понять “вікові” та “поколіннєві” відмінності в мові. Зроблено висновок про потребу розширення емпіричної бази соціолінгвістичних даних за ознакою віку. Простежено напрями та можливості залучення когортного та ретроспективно-біографічного методів аналізу соціальних явищ у дослідженнях фактів побутування мов в Україні.Посилання
Беликов, В. И., Крысин, Л. П. (2001). Социолингвистика. Москва.
Бойко, В. А. (2014). Феномен покоління: особливості соціологічної концептуалізації. Грані, 12 (116), 158-161. Узято з http://nbuv.gov.ua/UJRN/Grani_2014_12_29
Брага, І. (2011). Українсько-російський суржик в соціокомунікативній ситуації ринку. Мова і суспільство, 2, 119-126.
Бурда, Т. М. (2002). Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м. Києва). (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Вахтин, Н. Б., Головко, Е. В. (2004). Социолингвистика и социология языка. Санкт-Петербург.
Вишняк, О. (2009). Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи (соціологічний аналіз). Київ: Інститут соціології НАН України.
Гарбар, И. Л. (2009). Межпоколенная специфика языкового сознания русских. Психолингвистика в ХХI веке: результаты, проблемы, перспективы. ХVI международный симпозиум по психолингвистике и теории коммуникации. Тезисы докладов. Москва.
Данилевська, О. М. (2019). Українська мова в українській школі на початку ХХІ століття: соціолінгвістичні нариси: монографія. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Данилевська, О. (2008). Шкільні реалії у свідомості українських підлітків (за результатами соціолінгвістичного дослідження. Українська мова, 4, 102-114.
Залізняк, Г. (2008). Мовні орієнтації та цивілізаційний вибір українців. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації, 132-166. Київ: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”.
Злобіна, О. (2013). Динаміка усвідомлення суспільних перетворень у масовій свідомості. Українське суспільство 1992 – 2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг, 268-275. Київ: Інститут соціології НАН України.
Іваненко, О. (2013). Українці “третього віку”: як вплинула пенсійна реформа на життя. Українське суспільство 1992 – 2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг, 246-254. Київ: Інститут соціології НАН України.
Крючкова, Т. Б. (2016). Возрастная вариативность языка. Язык и общество. Энциклопедия, 111-113. Москва.
Кузнєцова,Т. В. (1999). Мова білінгвальної сім’ї у функціональному аспекті. (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Мартос, С. А. (2006). Структура молодіжного сленгу під кутом зору мови міста. Науковий вісник Херсонського держ. ун-ту. Серія : Лінгвістика, 3, 170-174.
Масенко, Л. (2008). Мовна ситуація України: соціолінгвістичний аналіз. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації. (с. 96-131). Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Мацюк, Г. (2010). Сучасна соціолінгвістика: тенденції в розвитку теорії і завдання. Мова і суспільство, 1, 5-20.
Моісеєнко, О. Ю. (1999). Дискурсно-прагматичні особливості дитячого мовлення (на матеріалі сучасної англійської мови). (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Оксамитна, С., Стукало, С. (2013). Суб’єктивна соціальна мобільність у порівняльній перспективі. Українське суспільство 1992 – 2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг, 198-206. Київ: Інститут соціології НАН України.
Онищенко, А. С. (2014). Покоління як соціологічна категорія. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу “Києво-Могилянська академія”]. Сер.: Соціологія, 234, 222, 60-63. Взято з http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdusoc_2014_234_222_14
Ставицька, Л. (2002). Сучасний український інтержаргон: проблеми й аспекти вивченння. Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конг. україністів,. 213-216. Київ.
Ставицька, Л. (2005). Арґо, жарґон, сленг: Соціяльна диференціяція української мови. Київ: Критика.
Тарасов, Е. Ф. (1974). Социолингвистические проблемы теории речевой коммуникации. Основы теории речевой деятельности. Москва.
Цар, І. М. (2018). Українське повсякденне мовлення в міському молодіжному середовищі: структура і функціонування. (Автореф. дис. канд. філол. наук). Київ.
Чучвара, А. (2012). Кореляція мова – вік: нові аспекти опису на матеріалі неофіційного іменника школяра. Мова і суспільство, 3, 59-67.
Шумарова, Н. П., Мовжалей, Т. К. (1995). Социолингвистика: теория, история, методы. Методическое пособие. Київ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
