ДЕСКРИПТИВНІ І ПРЕСКРИПТИВНІ НОРМИ В ЛІНГВІСТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2019.192343Ключові слова:
мовна норма, дескриптивна норма, прескриптивна норма, експліцитна норма, імпліцитна нормаАнотація
У статті здійснено теоретичне та практичне переосмислення понять дескриптивної і прескриптивної норм у лінгвістиці. Охарактеризовано поняття мовної норми як сукупності правил реалізації мовної системи, окреслено підходи до вивчення норми та різні терміни цього поняття в мовознавстві. Установлено фактори розподілу норми на експліцитнуі імпліцитну й проаналізовано джерела формування цих норм у німецькій мові. Описано поняття “дескриптивна норма”, “прескриптивна норма”. Виявлено характерні ознаки дескриптивної норми, а також фактори виникнення, характерні особливості та функції прескриптивної норми. Розглянуто статус дескриптивних і прескриптивних норм у німецькій
мові. Диференційовано дескриптивний і прескриптивний підходи до вивчення мови.
Посилання
Арнольд, И. В. (2004). Стилистика. Современный английский язык: учебник для вузов. Москва: Просвещение.
Антропова, Л. И. (2013). Вариативность языковой нормы. Филология. Искусствоведение, 85, 35 (326), 8-10.
Алексеев, П. М., Григорьева, А. С. (1984). Норма, узус, статистика. Нормы реализации. Варьирование языковых средств,15-24.
Ахманова, О. С. (2004). Словарь лингвистических терминов: Москва: УРСС: Едиториал УРСС.
Бардукова, Г. (2012). Поняття “норма” у її співвідношенні з поняттями “система мови” та “мовна практика”. Лінгвістичні студії, 24, 143-149.
Бацевич, Ф. С. (2000). Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ імені Івана Франка.
Гайович, Г. В. (2012). Прескриптивний підхід до вивчення мовних явищ: зміст, значення, проблеми. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, 26, 39-47.
Долинин, К. А. (2010). Интерпретация текста: Французский язык: учебное пособие. Москва: КомКнига.
Демидович, Н. В. (1996). Исключения из правил чтения гласных немецкого языка. Дипл. соч. Санкт-Петербург.
Євгененко, Д. А., Кучинський, Б. В., Білоус, О. М., Воронкова, Н. Р. (2008). “Лінгвокраїнознавство” німецькомовних країн. Вінниця: Нова Книга.
Ицкович, В. А. (2010). Очерки синтаксической нормы. Москва: “Либроком”.
Козырьков, В. П. (2004). Природа девиации и структура социальных норм. Вестник ННГУ. Социальные науки, 1 (3), 159-171.
Кудрявцев, В. Н. (1992). Социальные деформации: механизмы и пути преодоления. Москва: “Издательство ИГиП РАН”.
Коць, Т. А. (2010). Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці. Культура слова, 72, 47-55.
Осовська, І. М. (2014). Сучасний німецький сімейний дискурс: когнітивно-семантичний і комунікативно-прагматичний виміри. (Дис. докт. філол. наук). Чернівці.
Селіванова, О. О. (200). Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Дозвілля.
Селіванова, О. О. (2006). Поетичний синтаксис у когнітивному висвітленні (на матеріалі творчості Л. Костенко). Мова. Людина. Світ. До 70-річчя проф. М. Кочергана, 309-314.
Селігей, П. О. (2012). Нормативний підхід у мовознавстві й мовна критика. Стиль і текст,
, 66-72.
Скворцов, Л. И. (2005). Теоретические основы культуры речи. Москва: Высшая школа.
Струганець, Л. В. (2011). Мовна норма: стале і змінне. Культура слова, 74, 34-43.
Туришева, О. О. (2012). Порушення рамкової конструкції в сучасній німецькій мові: функціональний аспект, нормативний статус. (Автореф. дис. канд. філол. наук). Одеса.
Фаска, Б. (1976). Норма серболужицкого литературного языка и ее кодификация. Проблемы норми в славянских литературных языках в синхронном и диахронном аспектах, 93-106.
Хомутова, Т. Н. (2005). Теория языковой вариативности: социолингвистический аспект. Вестник ЮУрГУ. Серия Лингвистика, 2 (11), 28-34.
Яворська, Г. М. (2000). Прескриптивна лінгвістика як дискурс. Мова, культура, влада. Київ: Нац. акад. наук України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні.
Aleong, S. (1983). Nonnes linguistiques et normes sociales. La norme linguistique. Paris.
DAW: Krech E.-M. et al. (2009). Deutsches Aussprachewörterbuch. Mit Beiträgen von Walter Haas, Ingried Hove, Peter Wiesinger. Unter Mitarbeit von Ines Bose, Uwe Hollmach, Baldur Neuber. Berlin u.a.: Verlag Walter de Gruyter.
Deml, I. (2015). Gebrauchsnormen der Wissenschaftssprache und ihre Entwicklung vom 18. bis zum 21. Jahrhundert. Inaugural-Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde der Philosophischen Fakultät III (Sprach-, Literatur- und Kulturwissenschaften) der Universität Regensburg.
Duden: Der große Duden. (1962). Bd. 6: Duden Aussprachewörterbuch. Bearb. v. Max Mangold. Mannheim u.a.: Bibliographisches Institut.
Durscheid, C. (2000). Syntax. Grundlagen und Theorien. München: Vandenhoeck & Ruprecht.
Eroms, H. W. (2007). Stil und Stilistik: Eine Einführung (Grundlagen der Germanistik), 45. Berlin: Erich Schmidt Verlag GmbH&Co.
Gallmann, P., Horst, S. (1997). Zum Begriff der orthographischen Regel. Die Neuregelung der deutschen Rechtsschreibung : Begründung und Kritik, 93-112.
Leclerc, J. (1979). Qu’est-ce que la langue? J. Leclerc Laval. Montréal: Mondial Éditeurs, 38-47.
Lodge, R. (1997). Anthony. Le français. Histoire d’un dialecte devenu langue. Paris: Fayard.
Schmidt, W. (2007). Geschichte der deutschen Sprache. Ein Lehrbuch für das germanistische Studium 10., verbesserte und erweiterte Auflage, erarbeitet unter der Leitung von H. Langner und N. Richard
Wolf. Stuttgart: Hirzel Verlag.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
