ПРАГМАСЕМІОТИКА: ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕРМІНА І РАКУРСИ ДОСЛІДЖЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2019.192362Ключові слова:
прагмасеміотика, прагмазнак, прагмазнак-ікона, прагмазнак-індекс, ситуаційний конотатАнотація
Вступ. Дослідження прагматичних явищ із семіотичного погляду є однієюз невирішених проблем сучасної лінгвістики. Певна незацікавленість науковців у з’ясуванні цього питання може бути пояснена традиційною концепцією мовного знака як одиниці, що поєднується з позначеним об’єктом конвенційним зв’язком і утворює обов’язкові структурні зв’язки з іншими знаками. У статті висунено й обґрунтовано гіпотезу стосовно
семіотичного аспекту прагматичних феноменів і запропоновано таксономію прагматичних знаків, що конотують певні регулярні асоціації з конкретними типами ситуацій.
Мета дослідження полягає у виявленні прагмазнаків та специфіки їхньої мотивації відповідно до структурних характеристик ситуацій, які вони конотують.
Для аналізу розмовного дискурсу, що використовувався як матеріал дослідження, застосовувалися такі методи: прагмасеміотичний аналіз у поєднанні з прийомами аналізу, базованими на теорії Г. П. Грайса, теорії мовленнєвих актів і теорії ввічливості.
Результати. У статті обґрунтовано новий напрям лінгвістичних досліджень – прагмасеміотика – з уведенням у науковий обіг терміна “прагмазнак”. Прагматичні феномени виявляють певні характеристики знаків на позначення додаткової конотативної інформації про типи ситуацій. Мотивація “структурними” властивостями конотованої ситуації дозволяє ідентифікувати іконічні прагмазнаки; “узуальні” асоціації прагматичних
засобів із ситуаційними конотатами характерні для прагмазнаків-індексів. Прагмазнаки можуть інтегрувати характеристики різних типів знаків – з переважанням ознак і функцій одного з типів. Серед означуваних конотатів виявлені конвенційна стратегія мовця,
відносини мовець-слухач або інваріантна конотативна особливість означуваної ситуації. Прагмазнаки можуть використовуватися взаємозамінно, позначаючи одну ситуацію.
Висновок. Отримані результати дозволяють дійти висновку про лінгвістичну реальність прагмазнаків як об’єкта прагмасеміотичних досліджень.
Посилання
Арутюнова, А., Гутнер, Г. Б. Прагматика. Гуманитарная энциклопедия. Остання редакція: 23.04.2019. Url: https://gtmarket.ru/concepts/6935
Кравченко, Н. К. (2017). Дискурс и дискурс-анализ : краткая энциклопедия. Киев: Интерсервис.
Кравченко, Н. К. (2017a). Дискурс как структура. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія Філологія, 26 (1), 138-141.
Кравченко, Н. К., Пастернак, Т. А. (2018). Прагматическая аттракция: постановка проблемы и введение термина. Вісник КНЛУ. Серія Філологія, 21 (1), 18-26.
Мельников, Г. П. (2013). Системология и языковые аспекты кибернетики. Вестник РУДН. Cерия Теория языка. Семиотика. Семантика, 1, 8-22.
Austin, J. L. (1975). How to Do Things with Words. The William James Lectures (Book 5). Harvard University Press. 2-nd edition.
Barthes, Roland (1957; 1987). Mythologies. New York: Hill & Wang.
Brown, P., & Levinson, S. (1987). Politeness. Some universals in language usage. Cambridge: Cambridge University Press.
Grice, H. P. (1975). Logic and Conversation. In P. Cole, & Morgan, J. L. (Eds.), Syntax and Semantics, 3, 41-58.
Kravchenko, N., Pasternak, T. (2018). Multifacet Pragmatics of Russian Post-Soviet Jokes. The languages of humor: Jokes Caricatures & Slapstick. Bloomsbury Publishing Plc., 120-136.
Kravchenko, N. (2017). Illocution of direct speech acts via conventional implicature and semantic presupposition. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow. The Journal of University of SS Cyril and Methodius in Trnava. Warsaw: De Gruyter Open, II (1), 128-168.
Kravchenko, N. K. (2017b). Indirect speech acts’ via conversational implicatures and pragmatic presuppositions. Cognition, communication, discourse, 14, 54-66.
Morris, C. W. (1971). Writings on the general theory of signs. The Hague.
Pierce, C.S. (1999). Logic as semiotic: The theory of signs. In M. Danesi, and D.
Salinger, J. D. (1953). Nine Stories. URL: http://materlakes.enschool.org/ourpages /auto/2013/2/25/50973306/Nine_Stories_by_J_D__Salinger.pdf
The New Lexicon Webster's Encyclopedic Dictionary of the English Language (1987). Lexicon Pub; Deluxe edition.
Watson, J. and Hill, A. (1993). A Dictionary of Communication and Media Studies. 3rd ed. London: Edward Arnord.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
