ТИПОЛОГІЯ ОПОВІДАЧІВ У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ АМЕРІНДІАНСЬКІЙ ПРОЗІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2019.192453Ключові слова:
художній образ, типологія оповідача, наратив, етнокультурний наратив, амерiндіанська прозаАнотація
У статті на основі комплексного лінгвокульторологічного, лінгвосеміотичного й наративного підходів до аналізу художнього образу прозового тексту лінгвістичну увагу сфокусовано на основах типологізації образу оповідача / наратора в сучасній англомовній амеріндіанській прозі та інтерпретації лінгвальних засобів створення різних його типів.Виходячи із принципів розробки типології художнього образу взагалі та зокрема оповідача художнього прозового тексту, на матеріалі сучасних амеріндіанських прозових текстів Л. Ердріч, Л. Хоган, Т. Моррісона та Л. Оунса за допомогою інтерпретаційно-текстового аналізу ідентифіковано такі основні типи оповідача, як: оповідач-маска, оповідач-орнаменталіст, оповідач-скетчер. У роботі схарактеризовано лінгвальні засоби, які
використовує оповідач для передачі автохтонного світосприйняття та світорозуміння американських індіанців, а також національного колориту етнопоетики прозових текстів.
Посилання
Андрейчук, Н. І. (2011). Семіотика лінгвокультурного простору Англії кінця XV – початку XVII століття. Львів: Видавництво Львівської політехніки.
Бахтин, М. М. (1994). Проблемы поэтики Достоевского. Киев: NEXT, 1994. 205-492.
Бенвенист, Э. (1974). Семиология языка. Общая лингвистика. Пер. с франц. Москва.
Бехта, І. А. (2013). Авторське експериментаторство в англомовній прозі ХХ століття. Львів: ПАІС.
Воробьёв, В. В. (1997). Лингвокультурология (теория и методы). Монография. Москва: Изд-во РУДН.
Эко, У. (1998). Отсутствующая структура. Введение в семиологию. Пер. с итал. Санкт-Петербург.
Ізотова, Н. П. (2018). Ігрова стилістика романів Дж.М. Кутзее: лінгвопоетологічні студії. Монографія. Київ: Вид. центр КНЛУ.
Карасик, В. И. (2010). Языковая кристаллизация смысла. Москва: Гнозис.
Лещенко, Г. В. (2017). Нарративная напряженность художественного текста. Черкассы: ЧП Гордиенко Е. И.
Лотман, Ю. М. (1999). Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. Москва: Гнозис.
Маслова, В. А. (2001). Лингвокультурология. Москва: Академия.
Пирс, Ч.-С. (2000). Избранные философские произведения. Пер. с англ. Москва.
Почепцов, Г. Г. (2002). Семиотика. Київ: Ваклер.
Селіванова, О. О. (2008). Сучасна лінгвістка: напрями та проблеми: підручник. Полтава: Довкілля.
Степанов, Ю. С. (1971). Семиотика. Москва.
Шмид, В. (2003). Нарратология. Москва: Языки славянской культуры.
Якобсон, Р. (2001). В поисках сущности языка. Семиотика: Антология. 2-е изд. Москва. Екатеринбург.
Booth, C. W. (1961). The Rhetoric of Fiction. Chicago: University of Chicago Press, 153-154.
Bronner, S. J. (2002). Folk Nation: folklore in the creation of American tradition. Washington: American visions.
Burke, M. (2001). Iconicity and literary emotion. European Journal of English Studies, 5, 1, 31-46.
Curtis, E. S. (1970). The North American Indian. The Indians of the United States and Alaska. New York: Johnson, 3.
Dorsey, G. A. (1903). Indians of the Southwest. NewYork: Atchison, Topeka and Santa Fe Railroad.
Friedman, N. (1955). Point of View in Fiction. The Development of a Critical Concept. Publications of the Modern Language Association of America, 70, 5, 1160?1184.
Garrett, J. T. (1996). Medicine of The Cherokee: theWay of Right Relationship.Vermont: Bear and company publishing.
Hartz, P. R. (2009). Native American Religions. New York: Okla.
Lubbock, P. (1957). The craft of fiction. New York: The Viking Press.
Lincoln, K. (1985). Native American Renaissance. California: University of California Press.
Lundquist, S. (2004). Native American Literatures: an introduction. NewYork-London: Continuum International Publishing Group.
Margolin, U. (1999). Of what is past, is passing, or to come: temporality, aspectuality, modality, and the nature of narrative. In Herman, D. Narratologies: new perspectives on narrative analysis. Ohio State University: Columbus Press, 42-66.
Morris, C. (1971). Writings on the general theory of signs. Paris.
Owens, L. (1992). The Sharpest Sight. Norman: University of California Press.
Pierce, Ch. S. (1985). Logic as Semiotic: The theory of Signs. Semiotics: An Introductory Anthology. Bloomington, 1-23.
Ryan, M.-L. (2014). Possible Worlds in Handbook in Narratology, 2, 726?743.
Shen, D. (2011). Unreliability. In. P. Hьhn et al. eds. The Living Handbook of Narratology. Hamburg: Hamburg University Press.
Toolan, M. (1989). Analysing Conversation in Fiction: An Example from Joyce’s Portrait. Language, Discourse and Literature. Simpson et al. London: Unwin Hyman Ltd, 195-211.
Volkova, S. V. (2016). Reverse perspective as a narrative technique in Amerindian prosaic texts. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow. The Journal of University of SS Cyril and Methodius in Trnava. Warsaw: De Gruyter Open, 1 (1), 359-394.
Volkova, S. (2017). The Semiotics of Folkdance in Amerindian Literary Prose. Text. Meaning. Context: Cracow Studies in English Language. Literature and Culture. Peter Lang. Frankfurt am Main. Bern.
New York. Oxford. Warszawa. Wien: Peter Lang Edition. Vol. 14. Language. Literature. The Arts: A Cognitive Semiotic Interface, 149-164.
Volkova, S. (2019). The concept of MILKY WAY in Linguosemiotic and Narrative Interpretation. Odessa. Linguistic Journal. Odessa: Odessa Law Academy. Issue 13. 52-63.
СЛОВНИКИ ТА ДОВІДНИКИ
Тресиддер, Дж. (1990). Словарь Символов. Пер. с англ. С. Палько. Москва: ФАИР-ПРЕСС. Энциклопедический словарь символов. (2003). Москва.
Bryant, Page. (1991). The Aquarian Guide to Native American Mythology. London: The Aquarian Press. Macmillan English Dictionary For Advanced Learners. (2002). Oxford: Macmillan Publishers Limited.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Eldrich, L. (1993). Love Medicine. NewYork: Henry Holt and Company.
King, Th. (1999). Truth and Bright Water. New York: AtlanticMonthly.
Hogan, L. (1990). Mean Spirit. New York: The Ballantine Publishing Group.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
