ЛІТЕРАТУРНИЙ МОТИВ БОЛЮ: ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2020.223249Ключові слова:
мотив болю, когнітивна наратологія, корпусний аналіз, концептуальна метафора, концептуальна метоніміяАнотація
У статті запропоновано докладний огляд теорії мотиву і її сучасної адаптації в термінах когнітивноїнаратології та когнітивної стилістики з метою розбудови методології аналізу мотиву болю в художній
прозі британських та американських письменників-модерністів. Засоби і способи лінгвального втілення
болю у творах модернізму висвітлено з погляду особливостей кодування в художньому тексті емоцій,
пов'язаних із відчуттям болю, із залученням апарату концептуальної метафори і концептуальної метонімії
та корпусного аналізу. Представлений аналіз містить у собі п'ять етапів: а) аналіз ключових слів,
які вказують на біль чи описують його; б) корпусний аналіз лем слів “pain”, “hurt” та ін., а також показники
їхньої частотності в різних частинах тексту; в) реконструювання концептуальних метафор і метонімій
болю; г) реконструювання наративних патернів болю; д) аналіз афектованих персонажів, де афектований
персонаж – це той персонаж, який зазнав емоційного чи фізичного болю під час подій художнього твору.
Попередні дослідження виявили такі закономірності втілення болю в художньому тексті: а) мотив болю
маркується дескриптивними та індикативними словами з біомедичного узусу при описі як фізичного,
так і психологічного болю; б) концептуальні метафори і метонімії болю є менш прототипічними
в художному тексті, аніж у природній мові; в) мотив болю репрезентований у художньому наративі через
певний набір образів та подій, центральним для яких є фізична чи психічна травма персонажа; г) існує
два види набору наративних подій, які структурно вказують на наявність мотиву болю в художньому творі.
Для першого набору наративних подій центральна будь-яка експліцитна травматична подія афектованого
персонажа, яка набуває особливої важливості для сюжету художнього твору. Другий набір наративних
подій розгортається навколо більш імпліцитного процесу, а саме – поступового акумулювання персонажем
дискомфорту та травматичного досвіду протягом аналізованих творів.
Посилання
Барт, Р. (1994). Избранные работы: Семиотика. Поэтика (сост., общ. ред. Г. К. Косикова). Москва: Универс.
Вершинина, Н. В. (2008). Система мотивов в поэтическом мире А. А. Фета (Кандидатская диссертация). Бурятский государственный университет имени Банзарова, Улан-Удэ, Российская Федерация.
Веселовский, А. Н. (1989). Историческая поэтика. Москва: Высшая школа.
Воробьёва, О. П. (2006). Эмоциональный резонанс сквозь призму ментальной симуляции. В Н. Н. Болдьфев (Отв. ред), Материалы международного конгресса по когнитивной лингвистике (сс. 46-48). Тамбов: Издательство Тамбовского государственного университета.
Гаспаров, Б., & Паперно, І. (1979). К описанию мотивной структуры лирики Пушкина. In Nils Ake Nilsson (Ed.), Russiаn Romanticism: Studies in the poetic codes (cc. 9-44). Stockholm: Almgvist & Wiksell International.
Ингарден, Р. (1962). Исследование по эстетике. Москва: Издательство иностранной литературы.
Луньова, Т. В. (2006). Лексикалізований концепт ГАРМОНІЯ в сучасній англійській мові: Структура і комбінаторика (Кандидатська дисертація). Київський національний лінгвістичний університет, Київ, Україна.
Маріна, О. С. (2017). Сучасний англомовний дигітальний художній дискурс: Орієнтири лінгвістичних досліджень. Південний архів (філологічні науки), 69, 107-113.
Пропп, В. Я. (1928). Морфология сказки. Ленинград: Academia.
Силантьев, И. В. (2002). Мотив как проблема нарратологии. Критика и семиотика, 5, 32-60.
Силантьев, И. В. (2004). Поэтика мотива. Москва: Языки славянской культуры.
Томашевский, Б. В. (1999). Теория литературы. Поэтика. Москва: Аспект-Пресс.
Шкловский, В. (1982). Про теорию прозы. Взято из http://philologos.narod.ru/ shklovsky/prose1983.htm.
Шкурина, Н. В. (1993). Мотив как средство создания эстетического единства произведения. В К. А. Рогова (Ред.) Художественный текст : Структура. Язык. Стиль (cc. 61-66). Санкт-Петербург: Издательство Санкт-Петербургского государственного университета.
Anthony, L. (2020). AntConc (Version 3.5.9) [Computer Software]. Waseda University. Retrieved from http://www.laurenceanthony.net/software
Boyd, B. (2009). On the origin of stories: Evolution, cognition, and fiction. Cambridge: Belknap Press of Harvard University Press.
Brower, R. (1962). The fields of light: An experiment in critical reading. New York: Oxford University Press.
Burke, K. (1965). Permanence and change: An anatomy of purpose. New York: New Republic.
Denton, D. (2006). The primordial emotions: The dawning of consciousness. Oxford: Oxford University Press.
Dijk, T. A. van. (1972). Some aspects of text grammars. A study in theoretical poetics and linguistics. The Hague: Mouton.
Edelman, G. (2006). Second nature: Brain science and human knowledge. New Haven: Yale University Press.
Fludernik, M. (2002). Towards a 'natural' narratology. London: Routledge.
Fludernik, M. (2009). An introduction to narratology. New York: Routledge.
Freedman, W. (1971). The literary motif: A definition and evaluation. NOVEL: A forum on fiction, 4(2), 123-131. https://doi.org/10.2307/1345147
Hemingway, E. (1940). For whom the bell tolls. New York: Charles Scribner's Sons.
Hemingway, E. (1954). The sun also rises. New York: Scribner.
Hemingway, E. (1957). A farewell to arms. New York: Scribner.
Herman, D. (Ed.). (2003). Narrative theory and the cognitive sciences. New York: CSLI Publications.
Herman, D., Jahn, M., & Ryan, M.-L. (Eds.). (2005). Routledge encyclopaedia of narrative theory. New York: Routledge.
Kövecses, Z. (2006). The conceptual structure of happiness and pain. Budapest: Eötvös Loránd University.
Kurzweil, R. (2012). How to create a mind. London: Viking.
Lascaratou, C. (2007). The language of pain. Expression or description? Amsterdam-Philadelphia: John Benjamins.
Palmer, A. (2004). Fictional minds. Amsterdam: Amsterdam University
Press Rizzolatti, G., & Craighero, L. (2004). The Mirror-neuron system. Annual review of neuroscience, 27(1), 169-192. http://doi.org/10.1146/annurev.neuro.27.070203.144230
Scarry, E. (1985). The body in pain: The making and unmaking of the world. New York: Oxford University Press.
Schorer, M. (1949). Fiction and the 'matrix of analogy'. The Kenyon Review, 11(4), 539-560. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/4333087.
Steinbeck, J. (1992). East of Eden. New York: Penguin Books.
Steinbeck, J. (1961). The winter of our discontent. New York: Viking Press.
Stubbs, M. (2010). Three concepts of keyness. In M. Bondi and M. Scott (Eds.), Keyness in texts (pp. 21-42). Amsterdam: John Benjamins. https://doi.org/10.1075/scl.41.03stu
The British National Corpus, version 3 (BNC XML Edition). (2007). Retrieved from http://www.natcorp.ox.ac.uk/
Tognini-Bonelli, E. (2001). Corpus linguistics at work. Amsterdam: John Benjamins.
Toolan, M. (2009). Narrative progressions in the short story. Amsterdam: John Benjamins.
Zhabotynska, S. Principles of building conceptual models for thesaurus dictionaries. Когниция, коммуникация, дискурс, 1, 75-92. https://doi.org/10.26565/2218-2926-2010-01-05
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
