ТРАДИЦІЙНА КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ТЕКСТУ В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСІВ КОДИФІКАЦІЇ МОВ ВЕНЬЯНЬ ТА БАЙХУА
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2020.223254Ключові слова:
форми тексту, класифікація, традиційний текст, кодифікація мови, категорії літературиАнотація
Статтю присвячено аналізу традиційних форм тексту китайської літератури в контекстікласичної стародавньої класифікації літератури за чотирма категоріями “Цзин Ши Цзи Ці”
(“ 经史子集”). Кожна з цих категорій складається зі специфічних форм тексту, які мають
спільну ідеологічну тематику. Методологічно засадничо важливим у дослідженні є твердження
про те, що кодифікація текстових форм насамперед фіксувала та зберігала тексти
конфуціанської ідеології, а форми цих текстів із часом ставали літературною нормою.
Висвітлення особливостей традиційної класифікації літератури, наочна демонстрація
літературної ієрархії мають ключове значення для комплексного аналізу кодифікаційних
процесів у мовах веньянь та байхуа. Авторка статті підкреслює взаємозв’язок прийнятої
системи текстової класифікації із системами кодифікації, які відповідали не лише за майбутню
форму реалізації мовної норми, а й за її подальший розвиток та перехід на іншу ступінь
функціонування. Докладний розгляд підгруп кожної категорії літератури передбачає
демонстрацію зв’язку головних концепцій текстової кодифікації з ієрархічними рівнями класифікації. Запропонований у статті історично-порівняльний та описовий формат
дослідження висвітлюють той аспект, що традиція текстової кодифікації, з одного боку,
залежала від впливу панівної філософсько-етичної доктрини, а з іншого боку, від потреб
суспільства. Таке поєднання цих двох напрямів призвело до широкої варіативності
текстових форм, цілеспрямованого розподілу літератури на високу та низьку, ієрархічної
структури класифікації, де найважливішими літературними формами виступають тексти
першої категорії – “канони”. Доведено, що початок стилістичної кодифікації починається
саме з текстових форм конфуціанської літератури, а більшість текстів високої літератури мають
своїм підґрунтям конфуціанську ідеологію. Отримані за допомогою історично-порівняльного
та описового підходу результати дають підстави стверджувати, що конфуціанське вчення
є провідним у запровадженні кодифікаційних процесів мови веньянь, а кодифікаційні
процеси мови байхуа починаються з віршованих форм тексту.
Посилання
Горелов, В. І. (1979). Стилистика современного китайского языка. Москва: Просвещение.
Калинина, O. I. & Радус, Л. A. (2014). Курс лекций по стилистике китайского языка. Москва: ВКН.
Кожин, П. M. (2007). Конфуцианство и государственные культы. В Духовная литература Китая. Энциклопедия (Т. 2, сс. 190-195). Москва: Восточная литература.
Малявин, В.В. (2000). Китайская цивилизация. Москва: АСТ
Янгутов, Л. Е. (2014). Религиозные аспекты конфуцианства в социокультурном политическом аспекте традиционного китайского общества. Научные записки Трансбайкальского университета, 4(57), 114-123.
Han Yongjin. (2017). Zhongguo tushu guan shi (fulu juan). Beijing: National Library Press.
Knight Sabina. (2012). Chinese Literature: A Very Short Introduction. Oxford: Oxford University Press.
Liu Xin. (2014) Qī lue. Beijing : Beijing Institute of Graphic Communication
Wang Qiong. (2008). Zhongguo gudai tushu fenlei de xueshu jiazhi. The Journal of the Library Science in Jiangxi, 38(2), 6-8.
Xia Jian. (Ed.) (1994). Shisan jing jin zhu jinyi. Changsha: Yuelu Publishing House.
Yuan Xueliang. (2002). Gudai shumu fenlei fa yu wenxue dianji ya lue. Chengdu: Bashu Publishing House.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
