English-Ukrainian intersemiotic translation within the configuration of modes of modality in literary texts
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286182Ключові слова:
модальність, знаки, семіотичні ресурси, художній текст, відтворення, інтерсеміотичний перекладАнотація
У статті розглянено питання специфіки інтерсеміотичного перекладу художнього тексту як вираження індивідуально-авторської модальності на тлі сукупності знаків різних семіотичних систем. Відповідно мета дослідження полягає у визначенні мовних і позамовних засобів вираження модальності в площині художнього тексту, характеристиці їхньої взаємодії для генерування смислу та особливості відтворення в інтерсеміотичному перекладі. Оскільки об’єктом модальності в перекладі вважається сукупність знаків, закодованих автором джерельного тексту та організованих
у певну систему, то їхнє декодування й репродукування в процесі сприйняття здійснюється як на фонологічному, лексичному, синтаксичному, так і на смисловому, емоційному та асоціативному рівнях. Аналіз категорії модальності з позицій семіотики в художніх текстах передбачає розшифрування семіотичних ресурсів, символів і знаків з урахуванням індивідуально-авторського, соціального, політичного, загальнокультурного та загальнонаціонального контексту. Відповідно розгляд конфігурацій знаків на позначення індивідуально-авторської модальності здійснюється на синтаксичному, семантичному та прагматичному рівнях задля досягнення відповідних цілей. Отже, на першому етапі визначаються та інтерпретуються форми і взаємодії детермінанти, другий рівень передбачає розгляд внутрішньої смислової площини об’єкта дослідження, і на третьому рівні окреслено вплив та використання знаків. Доведено, що адекватний художній переклад здійснюється на засадах мультимодальності тексту як мультимодальної комунікації,
у межах якої смисл генерується конфігурацією різносеміотичних знакових систем, які потребують інтерпретації відповідно до принципу оптимальної релевантності та креативності. Центральним поняттям перекладу є семіозис як процес інтерпретації знака та породження значення, що позначає взаємовідношення знака із зовнішнім світом.
Посилання
Batsevych, F. S. (2010). Narysy z linhvistychnoyi prahmatyky. Lʹviv : PAIS, 336 s.
Biletska, O. V. (2014). Hrafichna forma postmodernist·sʹkoho khudozhnʹoho tekstu krizʹ pryzmu hrafichnoyi linhvistyky. Nova filolohiya. № 60. 17–22.
Biletska, T. O., Havrylyuk, O. O. (2022). Mulʹtymodalʹnistʹ tekstiv suchasnykh anhlomovnykh zhurnalistiv-bloheriv (na materiali blohiv Filippi de Franko ta Arvy Makhdavi). Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadsʹkoho. Seriya: Filolohiya. Zhurnalistyka. Tom 33 (72), № 2 CH. 1. 87–93.
Makaruk, L. L. (2018). Mulʹtymodalʹnistʹ suchasnoyi anhlomovnoyi masmediynoyi pysemnoyi komunikatsiyi : monohrafiya. Lutsʹk : Vezha-Druk, 424 s.
Makaruk, L. L. (2018). Neverbalʹni ta paralinhvalʹni semiotychni resursy u linhvistychnykh studiyakh XX–XXI st. : prykladnyy aspekt. Zakarpat·sʹki filolohichni studiyi : zbirnyk naukovykh pratsʹ Uzhhorodsʹkoho natsionalʹnoho universytetu. № 5. 66–72.
Pirs, Ch. (2000). Nachalo prahmatyzma [per. s anhl. V. V. Kyryushenko, M. V. Kolopotyna]. SPb. : Laboratoryya metafyzycheskykh yssledovanyy fylosofskoho fakulʹteta SPbHU ; Aleteyya. 352 s.
Aktulum, K. (2017). What is Intersemiotics? A Short Definition and Some Examples. International Journal of Social Science and Humanity, 7(1): 33–36.
Bateman, J. A. (2014). Text and image: a critical introduction to the visual/verbal divide. New York: Routledge, 292.
Borsley, R. D. Review of Kate Scott, Billy Clark & Robyn Carston, eds. (2020). Relevance, pragmatics and interpretation: Essays in honour of Deirdre Wilson. Journal of Linguistics. № 56(4). 917–921.
Chomsky, N. (1971). Deep structure, surface structure and semantic interpretation. Semantics: An Interdisciplinary Reader in Philosophy, Linguistics and Psychology / eds. D. Steinberg, L. Jakobovits. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 183–216.
Dicerto, S. (2014). Multimodal Pragmatics: Building A New Model for Source Text Analysis (PhD dissertation). England, University of Surrey.
Els, D. (2021). The role of intersemiotic translation in multimodal communication in educational textbooks. Master’s degree dissertation. University of the Free States, South Africa, 185.
Gutt, E. A. (2000). Translation and Relevance: Cognition and Context (2nd edition), Manchester: St. Jerome.
Halliday, M. A. K. (2004) Introduction to Functional Grammar. 3rd ed. London: Edward Arnold.
Iedema, R. (2003). Multimodality, Resemiotisation: Extending the Analysis of Discourse as Multi-semiotic Practice. Visual Communication. № 2. 29-57.
Jakobson, R. (1959). On Linguistic Aspects of Translation. In: Venuti, L., ed. 2004. The Translation Studies Reader 2nd ed. New York: Routledge. 138-143.
Jewitt, C., Bezemer, J., O’Halloran, K. L. (2016). Introducing Multimodality. London: Routledge,
Kapr, A. (1982). Schrift– und Buchkunst. Leipzig : Fachbuchverlag, 56.
Kress, G. (2009). What Is Mode? A Handbook of Multimodal Analysis [ed. by C. Jewitt]. London; New York : Routledge, 54–67.
Kress, G. R., Leeuwen .T. van. (2002). Multimodal Discourse: The modes and media of contemporary communication. L. : Edward Arnold, 152 p.
Martinec, R., Salway, A. (2005). A system for image-text relations in new (and old) media. Visual Communication, v. 4, n. 3: 337–371.
Queiroz, J. & Atã, P. (2019). Intersemiotic Translation, Cognitive Artefact, and Creativity. Adaptation, 12(3): 298-314.
Sperber, D., Wilson, D. (1986). Relevance: Communication and cognition. Oxford: Blackwell, Stecconi, U. (2004). Interpretive semiotics and translation theory: The semiotic conditions of Translation. Semiotica, 471-489.
Taylor, Ch. (2016). “The multimodal approach in audiovisual transla-tion”. In: Target, 28/2016, 2, 222–235.
Torop P. (2020). The chronotopical aspect of translatability in intersemiotic space. Punctum: International Journal of Semiotics. № 6 (1).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
