ЛІНГВОНАРАТОЛОГІЯ ІГРОВИХ ХУДОЖНІХ ФОРМ: ІДІОЖАНРОВИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2020.223220Ключові слова:
лінгвонаратологія, гра, ігрова художня форма, ігрове текстотворення, ігрове смислотворенняАнотація
Стаття присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних засад лінгвонаратології ігровиххудожніх форм як нового напряму лінгвістичних розвідок, що спрямований на встановлення лінгвальних
виявів ігрових моделей художнього наративу різних типів, зокрема в ідіожанровому аспекті; розкриття
своєрідності реалізації ігрових прийомів в оповідному художньому тексті; виявлення лінгвальних
механізмів породження ігрових ефектів у ракурсі ігрового тексто- й смислотворення в художньому тексті.
Ігрові художні форми визначені з огляду на три ракурси вивчення художнього тексту – авторський
(інтенційний), іманентний та рецептивний. В авторській перспективі ігрові художні форми постають
як деконвенціоналізовані художні структури, які виникають унаслідок руйнування конвенційних жанрово
специфічних художніх оповідних форм із подальшим створенням нових художніх форм за допомогою
широкого кола ігрових прийомів. З позицій іманентного підходу ігрові художні форми відзначаються
структурно-смисловою емерджентністю. У рецептивному ключі таким формам властива непрототипність
потенційного сприйняття, що виражається в реконструюванні читачем нових, емерджентних смислів
та інференцій. З’ясовано, що в досліджуваних творах Дж. М. Кутзее завдяки психонаративній,
метафікціональній та автофікціональній іграм, що розгортаються в смисловій та текстотвірній
площинах, відбувається конструювання ідіожанрово специфічних психонаративних, метафікціональних
і автофікціональних ігрових художніх форм. Лінгвопоетологічний аналіз зазначених художніх форм
здійснено в термінах методу “вузлових точок” з опертям на сукупність лінгвальних сигналів психонаративної,
метафікціональної та автофікціональної ігор, що знаходять свою маніфестацію у творах автора.
Посилання
Андреева, В. А. (2006). Литературный нарратив: текст и дискурс [Монография]. Санкт-Петербург: Норма.
Арутюнова, Н. Д. (2006). Виды игровых действий. В Н. Д. Арутюнова (Отв. ред.), Логический анализ языка. Концептуальные поля игры (сс. 5-16). Москва: Индрик.
Бабелюк, О. А. (2009). Принципи постмодерністського текстотворення сучасної американської прози малої форми [монографія]. Дрогобич: ТзОВ “Вимір”.
Бовсунівська, Т. В. (2015). Жанрові модифікації сучасного роману [монографія]. Харків: Діка плюс.
Выготский, Л. С. (2004). Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. В Л. С. Выготский, Психология развития ребенка (сс. 200-223). Москва: Смысл.
Гак, В. Г. (1998). Людическая функция языка как источник вариативности. В В. Г. Гак, Языковые преобразования (сс. 371-373). Москва: Школа “Языки русской культуры”.
Гридина, Т. А. (2008). Языковая игра в художественном тексте [Монография]. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический университет.
Ізотова, Н. П. (2019). Ігорова стилістика сучасного англомовного художнього наративу в лінгвістичному висвітленні (на матеріалі романів Дж. М. Кутзее) (Автореферат докторської дисертації). Київський національний лінгвістичний університет, Київ, Україна.
Кант, И. (1994). Критика способности суждения. Москва: Искусство.
Каргаполова, И. А. (2007). Лингвистические и социокультурные факторы лудического речевого поведения (Докторская диссертация). Российский государственный педагогический университет имени А. И. Герцена, Санкт-Петербург, Российская Федерация.
Корниенко, О. А. (2017). Игровая поэтика в литературе. Киев: Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова.
Короткова, Л. В. (2015). Англомовна креативна картина світу у дискурсивно-комунікативному висвітленні [Монографія]. Херсон: Грінь Д. С.
Кубрякова, Е. С. (2012). В поисках сущности языка: Когнитивные исследования. Москва: Знак.
Лизлова, С. М. (2003). Гра в постмодерністському творі: на матеріалі творчості Ю. Андруховича (Кандидатська дисертація). Донецький національний університет, Донецьк, Україна.
Люксембург, А. М. (1999). Амбивалентность как свойство набоковской игровой поэтики. Научно-культурологический журнал, 15(21). Взято из http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/ tgu-www.woa/wa/ Main?textid=1694&level1=main&level2= articles
Норман, Б. Ю. (2006). Игра на гранях языка. Москва: Флинта.
Радзієвська, Т. В. (2014). Мовна особистість, мовна гра, лінгвістичні концепти крізь призму роману В. В. Набокова “The Real Life of Sebastian Knight”. Вісник Київського національного лінгвістичного університету,17(1), 146-155.
Санников, В. З. (2002). Русский язык в зеркале языковой игры (2-е изд., испр. и доп.). Москва: Языки славянской культуры.
Сковородников, А. П. (2003). О понятии и термине “языковая игра”. Филологические науки, 2, 79-87.
Стрельникова, Л. Ю. (2017). Игра как художественный метод в русскоязычных романах
В. В. Набокова в контексте западноевропейской эстетики модернизма и постмодернизма [Монография]. Армавир: РИО АЛСИ.
Талми, Л. (2006). Феномены внимания. Вопросы когнитивной лингвистики, 2(7), 23-44.
Финк, Е. (2017). Основные феномены человеческого бытия (пер. с нем. А. В. Гараджа; Л. Ю. Фуксон). Москва: Канон+РООИ “Реабилитация”.
Хейзинга, Й. (2011). Homo ludens. Человек играющий. Санкт-Петербург: Издательство Ивана Лимбаха.
Чемодурова, З. М. (2014). Прагматические и семантические аспекты фикциональной игры. Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена, 1, 100-107.
Шкловский, В. (1925). Искусство как прием. В В. Шкловский О теории прозы (сс. 7-20). Москва: Круг.
Эльконин, Д. Б. (1999). Психология игры. Москва: Владос.
Юферева, Е. В. (2014). Динамика периферийных жанров в русской поэзии второй половины XIX века [Монографія]. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго.
Alber, J. (2014). Unnatural Narrative. In P. Hühn, J. Ch. Meiater, J. Pier & W. Schmid (Eds.), Handbook of Narratology (2nd ed.) (pp. 887-895). Berlin: Walter de Gruyter.
Al-Majnouni, A. (2016). The theory of meta-narrative on J. M. Coetzee’s Foe. Middletown, De.
Chrzanowska-Kluczewska, E. (2004). Language games: pro and against. Krakow: Universitas.
Marina, O. (2018). Cognitive and semiotic dimensions of paradoxicality in contemporary American poetic discourse. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow. The journal of University of SS Cyril and Methodius in Trnava, III(1), 179-222.
Kannemeyer, J. С. (2012). J. M. Coetzee: a life in writing. Melbourne: Scribe.
Richardson, B. (2006). Unnatural voices: Extreme narration in modern contemporary fiction. Columbus: Ohio State University Press.
Roget’s Thesaurus of English Words and Phrases. (2005). Harlow: Longman.
Ryan, M.-L. (2015). The Text as world versus the text as game. In Ryan M.-L. Narrative as virtual reality 2: revisiting immersion and interactivity in literature and electronic media (pp. 117-136). Baltimore: John Hopkins University Press.
Schmid, H. (2007). Entrenchment, salience, and basic level. In D. Geeraerts & H. Cuyckends (Eds.), The Oxford Handbook of Cognitive Linguistics (pp. 117-138). Oxford: Oxford University Press.
Stockwell, P. (2002). Cognitive Poetics: An Introduction. London; New York: Routledge.
Wilm, J. (2016). The Slow Philosophy of J. M. Coetzee. London: Bloomsbury.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Coetzee, J. M. (2003). Slow Man. New York: Viking Penguin.
Coetzee, J. M. (2011). The Master of Petersburg. New York: Penguin Books.
Coetzee, J. M. (2014a). Boyhood. In Coetzee J. M. Scenes from Provincial Life (pp. 1-140). New York: Penguin Books.
Coetzee, J. M. (2014b). Foe. New York: Penguin Books.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
