Позначення семантики градації ознаки в сучасній турецькій мові
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2023.297687Ключові слова:
турецька мова, частини мови, прикметник, градація ознаки, демінутивна семантика, аугментативна семантикаАнотація
Мета статті полягає в дослідженні турецького прикметника з погляду комплексного й системного опису сукупності засобів, що слугують для позначення семантики градації ознаки. Під час написання статті було проаналізовано праці українських тюркологів і представників різних граматичних шкіл у Туреччині й у країнах Європи, у фокусі яких перебуває прикметник. Визначено, що більшість праць присвячена окремим особливостям структури чи функціонування прикметника в сучасній турецькій мові. Засоби позначення інтенсивності вияву ознаки, передусім
ті, що мають так звану «зменшувальну» або «зменшувально-пестливу» (за іншою термінологією, демінутивну) семантику, особливо словотворчі афікси, що реалізують таке значення, також були предметом дослідження вчених. Водночас ми не зафіксували жодної праці, де йшлося б про
цілісний опис мовних (граматичних, словотворчих) засобів як системи, що слугує для позначення семантики градації ознаки. У пропонованій статті здійснено такий системний опис названих засобів і визначено особливості їхньої взаємодії всередині цієї системи. Проаналізовано загальні
проблеми кваліфікації прикметника як частини турецької мови й диференціації його лексико-семантичних розрядів. Описано ступені порівняння прикметників, форми інтенсива прикметника, поліфункціональний афікс -ca/ -ce, словотворчі афікси з демінутивною й аугментативною семантикою, парні слова (лексичні повтори) й синтаксичні моделі реалізації семантики градації ознаки. Методологічною передумовою дослідження є функціонально-семантичний підхід.
Посилання
Гванцеладзе, А. М. (2021). Відтворення інферіорності як складової частини відмінності ФСП компаративності засобами турецької мови. Вчені записки
Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія Філологія. Журналістика, 32(71). № 5. Частина 1., 223–229.
Кирилюк, М. А. Категорії демінутивності та аугментативності в німецькій мові: словотворчий і прагматичний аспекти.
https://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/123456789/12365/1/kat_dem_ta_aug_nim_mow_w_sltwir_prag_asp.pdf.
Михайлова, Є. В. (2016). Прикметники визначеної лексичної семантики в сучасній турецькій мові. Одеський лінгвістичний вісник. № 8., 131–136.
Михайлова, Є. В. (2018). Обсяг прикметникового класу слів у сучасній турецькій мові: функціональні атрибутиви. Закарпатські філологічні студії. Вип. 5 (1),
–141.
Сорокін, С. В. (2009). Категорія родів дії в українській мові та способи її відтворення турецькою мовою: зіставно-типологічне дослідження. Мовознавство. Науково-теоретичний журнал Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. № 2. 79–91.
Akyalçın, N. (2017). Are the Words of Reinforcement (in Turkish) Adjective – Compounds or Reduplications? Journal of Awareness. Vol. 2. Issue 1., 27–33.
Altuğ, S. A. & Önal, A. (2022). Cross Linguistic Influence: The Case of Adjective and Preposition Collocations. Journal of Language Education and Research. Vol. 8. Issue 1., 47–69.
Bayırlı, İ. K. (2018). Adjective Ordering in Turkish. Turkic Languages. Vol. 2. Issue 1., 85–106.
Demir, N. (2018). Turkish Reduplicative Adjectives and Adverbs. Proceedings of the Linguistic Society of America. Vol. 3. https://doi.org/10.3765/plsa.v3i1.4300
Erenler, Y. (2004). Building a Corpus Based Adjective Lexicon for Turkish. Journal of Electrical and Electronics Engineering. Vol. 4. No. 1., 1017–1023.
Gündoğdu, A. E. Sözcük Anlambilimi Açısından Türkçede Sıfatlar: Anlam Tercihi ve Söylem Ezgisi Görünümleri. Doktora Tezi.
https://dergiler.ankara.edu.tr/xmlui;/handle/20.500.12575/68689.
Ketrez, F. N. & Aksu-Koç, A. (2017). The (scarcity of) diminutives in Turkish child language (Chapter 11). The Acquisition of Diminutives: A cross-linguistic perspective. Ed.: Savickiene I., Dressler W. U. Amsterdam: John Benyamins Publishing Company, 279–294.
Müller, H. G. (2005). Reduplikation im Türkischen. 6 Deutsche Turkologenkonferez, 23–26 Juli 2005, Goethe Universität, Frankfurt am Main.
Özezen, M. Y. (2006). Türkiye Türkçesinde Sıfat İşlevli Birimler: Dizilim, Nitelik, Nicelik, Birliktelik. Journal of Turkish Studies. Festschrift of Of Orhan Okay II. Vol. 30., 381–405.
Türk, U. Nanosyntax of Augmentative in Turkish: Interfix -cI- Analysis.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
