Позначення семантики градації ознаки в сучасній турецькій мові

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2023.297687

Ключові слова:

турецька мова, частини мови, прикметник, градація ознаки, демінутивна семантика, аугментативна семантика

Анотація

Мета статті полягає в дослідженні турецького прикметника з погляду комплексного й системного опису сукупності засобів, що слугують для позначення семантики градації ознаки. Під час написання статті було проаналізовано праці українських тюркологів і представників різних граматичних шкіл у Туреччині й у країнах Європи, у фокусі яких перебуває прикметник. Визначено, що більшість праць присвячена окремим особливостям структури чи функціонування прикметника в сучасній турецькій мові. Засоби позначення інтенсивності вияву ознаки, передусім
ті, що мають так звану «зменшувальну» або «зменшувально-пестливу» (за іншою термінологією, демінутивну) семантику, особливо словотворчі афікси, що реалізують таке значення, також були предметом дослідження вчених. Водночас ми не зафіксували жодної праці, де йшлося б про
цілісний опис мовних (граматичних, словотворчих) засобів як системи, що слугує для позначення семантики градації ознаки. У пропонованій статті здійснено такий системний опис названих засобів і визначено особливості їхньої взаємодії всередині цієї системи. Проаналізовано загальні
проблеми кваліфікації прикметника як частини турецької мови й диференціації його лексико-семантичних розрядів. Описано ступені порівняння прикметників, форми інтенсива прикметника, поліфункціональний афікс -ca/ -ce, словотворчі афікси з демінутивною й аугментативною семантикою, парні слова (лексичні повтори) й синтаксичні моделі реалізації семантики градації ознаки. Методологічною передумовою дослідження є функціонально-семантичний підхід.

Посилання

Гванцеладзе, А. М. (2021). Відтворення інферіорності як складової частини відмінності ФСП компаративності засобами турецької мови. Вчені записки

Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія Філологія. Журналістика, 32(71). № 5. Частина 1., 223–229.

Кирилюк, М. А. Категорії демінутивності та аугментативності в німецькій мові: словотворчий і прагматичний аспекти.

https://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/123456789/12365/1/kat_dem_ta_aug_nim_mow_w_sltwir_prag_asp.pdf.

Михайлова, Є. В. (2016). Прикметники визначеної лексичної семантики в сучасній турецькій мові. Одеський лінгвістичний вісник. № 8., 131–136.

Михайлова, Є. В. (2018). Обсяг прикметникового класу слів у сучасній турецькій мові: функціональні атрибутиви. Закарпатські філологічні студії. Вип. 5 (1),

–141.

Сорокін, С. В. (2009). Категорія родів дії в українській мові та способи її відтворення турецькою мовою: зіставно-типологічне дослідження. Мовознавство. Науково-теоретичний журнал Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. № 2. 79–91.

Akyalçın, N. (2017). Are the Words of Reinforcement (in Turkish) Adjective – Compounds or Reduplications? Journal of Awareness. Vol. 2. Issue 1., 27–33.

Altuğ, S. A. & Önal, A. (2022). Cross Linguistic Influence: The Case of Adjective and Preposition Collocations. Journal of Language Education and Research. Vol. 8. Issue 1., 47–69.

Bayırlı, İ. K. (2018). Adjective Ordering in Turkish. Turkic Languages. Vol. 2. Issue 1., 85–106.

Demir, N. (2018). Turkish Reduplicative Adjectives and Adverbs. Proceedings of the Linguistic Society of America. Vol. 3. https://doi.org/10.3765/plsa.v3i1.4300

Erenler, Y. (2004). Building a Corpus Based Adjective Lexicon for Turkish. Journal of Electrical and Electronics Engineering. Vol. 4. No. 1., 1017–1023.

Gündoğdu, A. E. Sözcük Anlambilimi Açısından Türkçede Sıfatlar: Anlam Tercihi ve Söylem Ezgisi Görünümleri. Doktora Tezi.

https://dergiler.ankara.edu.tr/xmlui;/handle/20.500.12575/68689.

Ketrez, F. N. & Aksu-Koç, A. (2017). The (scarcity of) diminutives in Turkish child language (Chapter 11). The Acquisition of Diminutives: A cross-linguistic perspective. Ed.: Savickiene I., Dressler W. U. Amsterdam: John Benyamins Publishing Company, 279–294.

Müller, H. G. (2005). Reduplikation im Türkischen. 6 Deutsche Turkologenkonferez, 23–26 Juli 2005, Goethe Universität, Frankfurt am Main.

Özezen, M. Y. (2006). Türkiye Türkçesinde Sıfat İşlevli Birimler: Dizilim, Nitelik, Nicelik, Birliktelik. Journal of Turkish Studies. Festschrift of Of Orhan Okay II. Vol. 30., 381–405.

Türk, U. Nanosyntax of Augmentative in Turkish: Interfix -cI- Analysis.

http://dx.doi.org/10.13140/RG.2.2.32902.22088

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-02-05

Номер

Розділ

Статті