КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЕКОТЕМИ В АНГЛОМОВНОМУ БІБЛІЙНОМУ ЕКОДИСКУРСІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2018.135660Ключові слова:
Біблія, біблійний екодискурс, біблійний екоконцепт, біблійна нарація, екоконцепт, концептуальна екотема, смислова ознакаАнотація
У статті розглянуто ключові дискурсотвірні екоконцепти англомовного біблійного екодискурсу: БОГ, ПРИРОДА, ЛЮДИНА і СОЦІУМ. Специфікація їх взаємозв’язку дозволяє виокремити основні концептуальні екотеми Біблії, які розкривають суть гармонійного існування людини у світі. Концептуальні екотеми визначено за допомогою їх реконструкції як інтерпретації концептуального змісту біблійних нарацій з опорою на когнітивні операції промінантності, профілювання і суположення траектора й орієнтира (за Р. Ленекером). Смислову структуру біблійних історій, представлену в термінах концептуальних екотем, реконструйовано на основі екологічних субконцептів і концептуальних дескрипторів, які визначаються набором смислових ознак, реалізованих в одиничних контекстах і множинних іноконтекстах біблійних нарацій.
Посилання
Вежбицкая, А. (1999). Семантические универсалии и описание языков. Москва: Языки русской культуры.
Воробйова, О. П. (2011). Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія. 14(2), 53–64.
Жаботинская, С. А. (2005). Лексическое значение: принципы построения концептуальной сети. Zlovo z perspektywy jezykoznawcy i tlumacza, tom II. Gdansk: Widawnictwo Uniwersytetu Gdanskiego, 53–62. Взято з uaclip.at.ua/2005-Gdanskleksznachenie.doc
Жаботинская, С. А. (2008). Модели репрезентации знаний в контексте различных школ когнитивной лингвистики: интегративный подход. Когнитивные исследования языка. Типы знаний и проблемы их классификации. (ІІІ). (61–74). Москва-Тамбов.
Жаботинская, С. А. (2013). Имя как текст: концептуальная сеть лексического значения (анализ имени эмоции). Когниция, коммуникация, дискурс. 6, 47–76. Взято з https://sites.google.com/site/
cognitiondiscourse/vypusk-no6-2013/zabotinskaa-s-a
Кагановська, О. М. (2003). Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя). (Автореф. дис. докт. філол. наук). Київ.
Колесов, В. В. (2002). Философия русского слова. Санкт-Петербург: Юна.
Лагутина, А. А. (2013). Доминантные экологические реалии в современном немецком газетно-публицистическом дискурсе и средства их языковой категоризации. (Автореф. дисс. канд.
филол. наук). Воронеж.
Лакофф, Дж., Джонсон, М. (1990). Метафоры, которыми мы живем. Теория метафоры. (с. 387–415). Москва.
Лэнекер, Р. В. (2006). Концептуальная семантика и символическая грамматика. Вопросы когнитивной лингвистики. 3(009), 15–27.
Мартинюк, А. П. (2012). Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної лінгвістики. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна.
Мень, А., протоиерей. (2003). Исагогика. Москва: Фонд имени Александра Меня.
Ніконова, В. Г. (2008). Концептуальний простір трагічного в п'єсах Шекспіра: поетико-когнітивний аналіз. (Дис. докт. філол. наук). Дніпропетровськ.
Панасенко, Н. И. (2010). Фитонимическая лексика в системе романских, германских и славянских языков (опыт ономасиологического и когнитивного анализа). Черкассы: БРАМА-УКРАИНА.
Приходько, А. М. (2008). Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики. Запоріжжя: Прем’єр.
Пылаева, Е. М. (2015). Актуализация ключевых концептов текста перевода: эколингвистический подход (на материале романа А.В. Иванова “Географ глобус пропил” и его перевода
на французский язык). (Дис. канд. филол. наук). Пермь.
Райкен, Л. (2002). Библия как памятник художественной литературы. Киев – Санкт-Петербург: Центр просветительских программ МАХШ.
Степанов, Ю. С. (2004). Константы: словарь русской культуры. Москва: Академический Проект.
Широков, В. А., Шевченко, Л. Л. (2010). До питання про системну концептографію Святого Письма. Мовознавство. 4–5, 98–105.
Щедровицкий, Д. В. (2014). Введение в Ветхий Завет. Пятикнижие Моисеево. Москва: Теревинф. Взято з http://shchedrovitskiy.ru/PDF/978-5-4212-0184-7_Svodn7.pdf
Clausner, T. C., Croft, W. (1999). Domains and image schemas. Cognitive Linguistics. 10(1), 1–31. doi: 10.1515/cogl.1999.001
Fauconnier, G., Turner, M. (2002). The Way We Think: Conceptual Blending and the Mind's Hidden Complexities. New York: Basic Books.
Fillmore, Ch. (1968). The case for case. Universals in Linguistic Theory. (p. 1–88). New York.
Goldberg, A. E. (1995). Constructions: A Construction Grammar Approach to Argument Structure. Chicago, London: University of Chicago Press.
Lakoff, G., Johnson, M. (1980). Metaphors We Live By. Chicago: Chicago University Press.
Langacker, R. W. (2008). Cognitive Grammar: A Basic Introduction. New York: Oxford University Press. doi: 10.1093/acprof:oso/9780195331967.001.0001
Rosch, E. (1988). Principles of categorization. Readings in Cognitive Science. (p. 312–322). doi:10.1016/b978-1-4832-1446-7.50028-5
ДЖЕРЕЛО ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
The Holy Bible. (1991). The Holy Bible: King James Version. New York: Ivy Books.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
