ЕКОКОГНІТИВНИЙ ПІДХІД ДО ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТУ ОЦІНКИ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2020.207222Ключові слова:
екогонітивний підхід, концепт оцінки, категорія оцінки, еколінгвістика, біокогнітивна теорія, пізнанняАнотація
Статтю присвячено розгляду екокогнітивних основ концепту оцінки. У ній проаналізованоособливості мовних дослідницьких підходів як інструмента гармонійного способу життя
людей, а також як важливого засобу створення оцінної картини світу.
Метою цієї роботи є екокогнітивні підстави категорії оцінки. Дослідження ґрунтується
на засадах і методах теорії оцінки, когнітивної, екокогнітивної та біокогнітивної теорій.
Еколінгвістика – дослідницька галузь, що поєднує екологію та лінгвістику, вивчає взаємодію
мови, людини як мовної особистості та її оточення. Антропоцентричні й екоцентричні аспекти
можуть бути виокремлені як раціональні форми розвитку сучасних гуманітарних наук, оскільки
вони встановлюють різні інтерпретації при вивченні розвитку та результатів людської діяльності.
Аксіологічний аспект збереження природного довкілля суперечив антропоцентричному світогляду,
унаслідок чого принципи екологічної етики вважаються набагато важливішими для проблеми
виживання людини, аніж ціннісні антропоцентричні ідеали.
Оцінка – це фундаментальний складник пізнання, що ґрунтується на ціннісному підході
до фактів природи та суспільства. Отже, діяльність і життя людини, яка має різні потреби,
інтереси та цілі, неможливі без оцінки. Специфіка оцінної категоризації та її основна відмінність
від природної категоризації полягає в тому, що ці два процеси ґрунтуються на різних способах
сприйняття світу, природних та оцінних картинах світу. У роботі концепт оцінки розглядається
як формування, що складається з ядра, яке зберігає колективні знання конкретного народу,
та периферії, що заповнюється суб’єктивними уявленнями носія мови. Категорія оцінки
є важливим елементом концептуальної картини світу, оскільки поняття позитивного і негативного,
добра та зла, краси і потворності, розуму та дурості, працьовитості і ліні, морального
й аморального притаманні будь-якій культурі, будь-якій соціальній системі. Концепт оцінки –
це самостійне ментальне утворення, що вирізняється культурною специфікою. Він уважається
частиною концептуальної та мовної картини світу певної лінгвокультурної спільноти і може
бути визначений як їх структурний компонент.
Посилання
Ananko, T. (2017). The Category of evaluation in political discourse. Advanced education, 8, 128-137.
https://doi.org/10.20535/2410-8286.108550.
Arutyunova, N. D. (2012). Logical language analysis. Discourse addressing. Moscow: Indrik. / Arutyunova, N. D.
Logicheskiy analiz yazyka. Adresatsiya diskursa. Moskva: Indrik. /
Арутюнова, Н. Д. Логический анализ
языка. Адресация дискурса. Москва: Индрик.
Byessonova, O. (2012). Reconstruction of value concepts in the language model of the world. In M. Ferencik
& K. Bednarova-Gibova (Eds.), Language, literature and culture in a changing transatlantic world II. Part I:
Lingustics, translation and cultural studies (pp. 7-14). Bulgaria: Preskov, .
Freeman, M. H. (2017). Aesthetics and the power of STEAM. Visnyk of Kyiv National Linguistic University.
Series Philology, 20 (2), 43-53. https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2017.120843.
Killingsworth, J. (2005) From environmental rhetoric to ecocomposition and ecopoetics: Finding a place
for professional communication. In Technical communication quarterly, 14(4), p. 359-373.
Kravchenko, A.V. (2001). Sign, meaning, knowledge: An essay on the cognitive philosophy of language. Irkutsk:
Irkutsk Regional Printing House. / Kravchenko, A. V. Znak, znachenie, znanie: ocherk kognitivnoy filosofii yazyka.
Irkutsk: Irkutskaya oblastnaya tipografiya. / Кравченко, А. В. Знак, значение, знание: очерк когнитивной
философии языка. Иркутск: Иркутская областная типография.
Lakoff, G. (2003). Metaphors we live by. London: University of Chicago Press.
Maturana, H. (1987). The tree of human understanding. Boston: Shambhala Publications.
Myroniuk, T. (2017). Evaluative responses in modern English fiction. Advanced education, 8, 103-108.
https://doi.org/10.20535/2410-8286.108550.
Nikitin, M. V. (2007). Course of linguistic semantics. Saint Petersburg: A.I. Hertsen Russian State Pedagogical
University Publishing House. / Nikitin, M. V. Kurs lingvisticheskoy semantiki. Saint Petersburg: Izdatelstvo
Rossiyskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta im. A.I. Gertsena. / Никитин, М. В. Курс
лингвистической семантики. Санкт-Петербург: Издательство Российского государственного
педагогического университета им. А. И. Герцена.
Potebnya, A. A. (1968). From notes on Russian grammar. Moscow: Education. / Potebnya, A. A. Iz zapisok
po russkoy grammatike. Moskva: Prosveshchenie. / Потебня, А. А. Из записок по русской грамматике. Москва:
Просвещение.
Prihodko, G. I. (2016). Evaluation category in the context of the change of linguistic paradigms. Zaporizhzhia:
Kruhozir. / Prykhodko, H. I. Katehoriia otsinky v konteksti zminy linhvistychnykh paradyhm. Zaporizhzhia:
Kruhozir. / Приходько, Г. І. Категорія оцінки в контексті зміни лінгвістичних парадигм. Запоріжжя: Кругозір.
Prihodko, G. I. (2019). Frame structure of the evaluative utterance. Visnyk of Kyiv National Linguistic University.
Series Philology, 22(2), 114-120. / Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia
Filolohiia, 22(2), 114-120. / Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія:
Філологія, , 22(2), 114-120. https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2019.192447.
Shevchenko, I.S. (2015). The correlation of the informational and phatic functions as a problem of ecolinguistics.
Cognition, communication, discourse, 10, 114-132.
Stibbe, A. (2006) Deep ecology and language. The curtailed journey of the Atlantic salmon. Society and animals,
(1), 61-77.
Lier, van L. (2010). The ecology of language learning: Practice to theory, theory to practice. Amsterdam: Elsevier.
Vinogradov, V. V. (2001). Russian language (Grammatical study of the word). Moscow: Science. / Vinogradov, V. V.
Russkiy yazyk (Grammaticheskoe uchenie o slovie). Moskva: Nauka. / Виноградов, В. В. Русский язык
(Грамматическое учение о слове). Москва: Наука
Volf, E. M. (2009). Functional semantics of evaluation. Moscow: Editorial URSS. / Volf, E. M. Funktsionalnaya
semantika otsenki. Moskva: Editorial URSS. / Вольф, Е. М. Функциональная семантика оценки. Москва:
Едиториал УРСС.
Wendel, J. N. (2005). Notes on the ecology of language. Bunkyo Gakuin university academic journal,
, 51-76.
Wijayanto, A. (2005). An Ecolinguistic perspective on the languages used by a Javanese in Banjarmasin-South
Kalimantan (a case study). Kajian linguistik dan Sastra, 15/29, 80-92.
White, P. R. R. (2015). Appraisal theory. In K. Tracy, C. Ilie, & T. Sandel (Eds.), The International
encyclopedia of language and social interaction. New York: John Wiley & Sons. https://doi.org/10.1002/
wbielsi041.
White, P.R.R. (2016). Evaluative contents in verbal communication. In A. Saussure, L. Rocci (eds.), Verbal
communication (pp. 77-96). Berlin: De Gruyter Mouton. DOI: https://doi.org/10.1515/9783110255478-006.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
