АНТИЧНІСТЬ І АНГЛІЙСЬКІСТЬ ЯК ХУДОЖНЬО- ЕСТЕТИЧНІ ФОРМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПОЕЗІЇ ДЖОНА КІТСА
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2020.207226Ключові слова:
поетичний світ Джона Кітса, античність і англійскість, конітивна поетика, концепт, національна ідентичністьАнотація
Статтю присвячено дослідженню поетичного світу Джона Кітса. Метою роботи є розкриттясинтезу античності та англійськості як художньо-естетичної форми вияву національної
ідентичності у творчій спадщині поета шляхом аналізу художнього і концептуального потенціалу
античної образності, ремінісценцій до античної міфології та мистецтва. Аналіз текстотвірної
функції античної образності дозволив здійснити узагальнення щодо авторської концептуальної
системи, світогляду, ідеологічних пріоритетів щодо проблеми існування людини в просторі
національного універсуму.
Система античної образності в поетиці Кітса створює ефект інтертекстуальності.
Естетична та прагматична функції античних образів відображають авторське індивідуальне
осмислення взаємодії людини та національного середовища. Створена поетична сила
інтертекстуальності сприяє рецепції культурного простору Батьківщини як органічної єдності
між рідним і чужим.
Хронотопи та реалії в поезії Кітса: 1) сприяють утіленню універсальних символічних
смислів у специфічно етнічних, фольклорних та в загальновідомих, визначних античних образах,
що спричиняє смислове розмаїття; 2) створюють ефект інтертекстуальності; 3) виконують
оцінну прагматичну функцію. Кітс використовує поетичну палітру античності, щоб створити
багатогранний, різнобарвний фон панорамного полотна, на якому зображено його Батьківщину
з усіма соціальними, культурними, історичними та ідеологічними смислами, які становлять
основу образної канви поетичного тексту. У поетичному дискурсі Кітса національна ідентичність
виявляється в суміщенні й трансформації образно-поетичних форм, які вербалізують у текстах
античність та англійськість.
Посилання
Aske, M. (1985). Keats and hellenism. Cambridge: Cambridge University Press.
Bate, J. (1989). Shakespeare and the English romantic imagination. Oxford: Clarendon Press.
Bennett, A. T. (1994). Keats, narrative and audience. Cambridge: Cambridge University Press.
Dyakonova, N. A. (1978). English romanticism. The problems of aesthetics. Moscow: Nauka. / Dyakonova N. A.
Angliyskiy romantizm. Problemy estetiki. Moskva: Nauka. / Дьяконова Н. А. Английский романтизм. Проблемы
эстетики. Москва: Наука.
Graver, B. E. (2005). Classical inheritances. In N. Roe (Ed.), Romanticism: An Oxford guide (pp. 38-48).
Oxford: Oxford University Press.
Harrison, S. (2006). Virgilian contexts. In Ch. Martindale & R. F. Thomas (Eds.), Classics and the uses of
reception (pp. 113-126). Oxford: Blackwell Publishers.
Hartman, G. H. (1970). Romanticism and anti-self-consciousness. In H. Bloom (Ed.), Romanticism and
consciousness (p. 46-56). New York: Norton, W.W. & Co.
Bloom, H. (Ed.). (2007). John Keats. Bloom's modern critical views. New York: Chelsea House Publishers.
Kandl, J. (2001). The politics of Keats' early poetry: "delight" with "liberty". In S. J. Wolfson (Ed.) The Cambridge
companion to Keats (pp. 1-19). Cambridge: Cambridge University Press.
Keats, J. (1900). The complete poetical works of John Keats. Boston & New York: Houghton, Miffin &
Company. Retrieved from https://www.archive.org/details/completepoetical01keat/page/n7/mode/2up
Kennedy, D. F. (2006). Afterword: The Uses of "reception". In Ch. Martindale & R. F. Thomas (Eds.), Classics
and the uses of reception (pp. 288-293). Oxford: Blackwell Publishers.
Martindale, Ch. (2006). Introduction: Thinking through "reception". In Ch. Martindale & R. F. Thomas (Eds.),
Classics and the uses of reception (pp. 1-13). Oxford: Blackwell Publishers.
Pavlychko, S. (1999). Discourse of modernism in Ukrainian literature (2nd ed.). Kyiv: Lybid'. / Pavlychko, S.
Dyskurs modernizmu v ukrainskii literaturi (2-he vyd.). Kyiv: Lybid. / Павличко, С. Дискурс модернізму
в українській літературі (2-ге вид.). Київ: Либідь.
Pinich, I. P. (2019). The discursive emotional aspect of ideological transitions in the Victorian age. Visnyk of
Kyiv National Linguistic University. Series Philology, 22(1), 66-77.
Prihodko, G. I. (2019). Frame structure of the evaluative utterance. Visnyk of Kyiv National Linguistic University.
Series Philology, 22(2), 114-120.
Roe, N. (1997). John Keats and the culture of dissent. Oxford: Oxford University Press; Clarendon Press.
Rzepka, Ch. J. (1986). The self as mind: Vision and identity in Wordsworth, Coleridge and Keats. Cambridge,
MA – London: Harvard University Press.
Wolfson, S. J. (Ed.). (2013). The Cambridge companion to Keats. Cambridge: Cambridge University Press.
Ulmer, W. A. (2017). John Keats. Reimagining history. Palgrave: Macmillan.
Vitkovskiy, E. (1988). The rise of Endymion. In John Keats. Poetry. Moscow: Ripol Classic. / Vitkovskiy, E.
Voskhod Endimiona. In John Keats. Stikhotvoreniya. Poemy. Moskva: Ripol Klassik. / Витковский, Е. Восход
Эндимиона. B ДжонКитс. Стихотворения. Поэмы. Москва: Рипол Kласcик.
Whitmarsh, T. (2006). True histories: Lucian, Bakhtin, and the pragmatics of reception. In Ch. Martindale, &
R. F. Thomas (Eds.), Classics and the uses of reception (pp. 104-115). Oxford: Blackwell Publishers.
Yelistratova, A. A. (1960). The heritage of English romanticism and modernity. Moscow: USSR Academy of
Sciences Publishing House / Yelistratova, A. A. Naslediye angliyskogo romantizma i sovremennost. Moskva:
Izdatelsvo Akademii Nauk SSSR. / Елистратова, А. А. Наследие английского романтизма и современность.
Москва: Издательство Академии наук СССР.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
