ЕМЕРГЕНТНА СЕМАНТИКА УКРАЇНСЬКОГО ІМЕННИКА ЯК ДЕТЕРМІНАНТ ЙОГО ДЕРИВАЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2020.207228Ключові слова:
словотвірна парадигматика, українська мова, словотвірна парадигма, внутрішні ознаки, структурна і семантична характеристики, словотвірний потенціалАнотація
Із-посеред найбільш актуальних питань сучасної української дериватології, що потребуютьнагального розв'язання, важливою є проблема парадигматичних відношень мовних одиниць
у словотворі, які найвиразніше репрезентує словотвірна парадигма. Словотвірна парадигма
слугує універсальним засобом визначення дериваційного потенціалу слів різної частиномовної
належності, оскільки її структурують сукупності дериватів, безпосередньо мотивованих
тим самим твірним словом, що перебувають у парадигматичних відношеннях. Параметри
словотвірних парадигм іменників української мови залежать від дериваційної спроможності
мотивувальних слів, що належать до певної лексико-семантичної групи, яку зумовлює комплекс
семантичних, структурних, функційно-стилістичних, прагматичних чинників, визначальним
із-поміж яких є семантичний. У статті проаналізовано словотвірну парадигматику іменників –
найменувань осіб за зовнішніми і внутрішніми ознаками, з'ясовано залежність дериваційної
спроможності цих іменників від емергентності їхньої семантики. Розглянуто дві групи
суфіксальних іменників – найменувань осіб за зовнішніми і внутрішніми характеристиками:
з емергентною і неемергентною семантикою. Ці кількісно невеликі групи іменників вирізняються
особливостями формально-граматичної і семантичної репрезентації, які визначають набір
конкретних словотвірних парадигм та їхні параметричні ознаки. Деривати з емергентною
семантикою обов'язково містять у своїй значеннєвій структурі додаткові компоненти –
семантичні нарощення, що не мають вираження в їхній формальній структурі, і є словотвірно
спроможнішими, ніж слова з неемергентною семантикою. З'ясовано, що іменники, які належать
до лексико-семантичної групи найменувань суб'єкта стану з вираженою емергентною
семантикою, є достатньо словотвірно спроможними. Визначено параметри типової словотвірної
парадигми цих іменників і встановлено, що семантична особливість твірної бази, емергентність
семантики, зумовила словотвірну спроможність вершинних іменників утворювати деривати,
розташовані в трьох частиномовних зонах – субстантивній, ад'єктивній та дієслівній.
Проаналізовано дериваційний потенціал лексико-семантичної групи іменників зі слабким
та нульовим ступенем емергентності, тобто тих, які не мають семантичних нарощень
у значеннєвій структурі. З'ясовано, що вони демонструють слабшу дериваційну спроможність,
а саме: лексеми із неемергентною семантикою формують здебільшого однозонні словотвірні
парадигми з незначним кількісним складом, особливістю структурування яких є відсутність
похідних ад'єктивної та дієслівної зон. Їхню типову словотвірну парадигму структурують похідні
одиниці лише однієї, субстантивної, зони з модифікаційними словотвірними значеннями.
Посилання
Bilousenko, P. I. (1993). The history of the suffix system of the Ukrainian noun (names of persons of masculine
gender). Кyiv: KSPI. / Bilousenko, P. I. Istoriia sufiksalnoi systemy imennyka (nazvy osib cholovichoho rodu).
Kyiv: KDPI. / Білоусенко, П. І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого
роду). Київ: КДПІ.
Bilousenko, P. I., & Nimchuk, V. V. (2002). Essays on the history of Ukrainian word-formation (suffix -иця).
Kyiv – Zaporizhzhia: ZSU. / Bilousenko, P. I., Nimchuk, V. V. Narysy z istorii ukrainskoho slovotvorennia
(sufiks -ytsia). Kyiv – Zaporizhzhia: ZDU. / Білоусенко, П. І., Німчук, В. В. Нариси з історії українського
словотворення (суфікс -иця). Київ – Запоріжжя: ЗДУ.
Vykhovanets, I. & Horodenska, K. (2004). The theoretical morphology of the Ukrainian language: Academical
grammar of the Ukrainian language. Kyiv: Pulsary. / Vykhovanets, I. & Horodenska, K. Teoretychna morfolohiia
ukrainskoi movy. Kyiv: Pulsary. / Вихованець, І., Городенська, К. Теоретична морфологія української мови.
Київ: Пульсари.
Yermakova, O. P. (1981). Problems of lexical semantics of derivatives and segmentable words. USSR Academy
of Sciences Bulletin: Literature and language, 40(2), 156-164. / Yermakova, O. P. Problemy leksicheskoy
semantiki proizvodnykh i chlenimykh slov. Izvestiya AN SSSR, seriia literatury i yazyka, 40(2), 156-164. /
Ермакова, О. П. Проблемы лексической семантики производных и членимых слов. Известия АН СССР.
Серия литературы и языка, 40(2), 156-164.
Klymenko, N. F. (1984). The word-building structure and semantics of compound words in the modern Ukrainian
language. Kyiv: Naukova Dumka Publishing House. / Klymenko, N. F. Slovotvorcha struktura i semantyka
skladnykh sliv u suchasnii ukrainskii movi. Kyiv: Naukova dumka / Клименко, Н. Ф. Словотворча структура
і семантика складних слів у сучасній українській мові. Київ: Наукова думка.
Semeniuk, S. P. (1999). Formation of nouns with the modificational meaning of female gender in the modern
Ukrainian language. In V. O. Horpynych (Ed.), Onomastics and appellatives (vol. 7, pp. 190-200).
Dnipropetrovsk: DNU. / Semeniuk, S. P. Tvorennia imennykiv z modyfikatsiinymy znachenniamy zhinochoi
stati v suchasnii ukrainskii movi. In V. O. Horpynych (Red.), Onomastyka i apeliatyvy (vyp. 7, s. 190-200).
Dnipropetrovsk, DNU. / Семенюк, С. П. Творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі
в сучасній українській мові. У В. О. Горпинич (Ред.), Ономастика і апелятиви (Вип. 7, с. 190-200).
Дніпропетровськ: ДНУ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
