Дискурсивний підхід до передачі модальності в перекладі
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2021.236058Ключові слова:
перекладознавство, перекладацький підхід, методи перекладу, категорія модальності, дискурсивні параметриАнотація
У статті представлений короткий теоретико-методологічний огляд визначальних особливостей сучасних підходів до перекладознавства, який відстежує розвиток дискурсивного підходу щодо адекватної передачі модальності повідомлення і цілого тексту. Категорія модальності розглядається з погляду міждисциплінарного підходу, що поєднує результати, отримані в логіці і традиційній лінгвістиці. Модальність, зародившись у логіко-філософській традиції, є однією з найважливіших рис висловлювання. У ній відображена пізнавальна діяльність людини та її зв’язків з об’єктивним світом. Як функційносемантична категорія вона містить низку оцінних засобів, що вказують на співвідношення висловлювання до дійсності, об’єктивне значення, а також засоби, які передають ставлення мовця до висловлювання, що відображає її суб’єктивний бік. Методологічно засадничо важливим у роботі є твердження, що дискурсивний підхід може досягти значного прогресу в аналізі мультимодального системного функціонального підходу до дослідження варіативності вираження засобів модальності в перекладі. Це передбачає новий етап на шляху до повнішого розуміння характеру досі не вивченої сфери перекладу. Такий міждисциплінарний аналіз випливає із функціональної граматики Галлідея, де "текст постає продуктом постійного відбору в дуже великій мережі систем – системній мережі". Відповідно до сказаного, текст розглянуто як актуалізацію мовних засобів, що відкриває простір для творчості, а отже, варіативності реалізації тексту.
Посилання
Baker, M. (2001). In other words. New York: Routledge.
Baker, M., & Saldanha, G. (2009). Routledge Encyclopedia of Translation Studies. London – NewYork: Routledge.
Coates, J. (2016). Epistemic modality and spoken discourse. Transactions of the Philological Society, 85(1), 110-131.
Gottlieb, H. (2003). Parameters of translation. Perspectives. Studies in Translatology, 11(3), 167-187.
Halliday, M. A. K. (2004). Introduction to Functional Grammar (3rd ed.). London: EdwardArnold.
Holmes, J. (1988). The name and nature of translation studies. In J. S. Holmes. Translated: Papers on Literary Translation and Translation Studies (pp. 66-80). Amsterdam: Rodopi.
Holubenko, N., & Demetska, V. (2020). Category of modality through the prism of multipole approaches in the Modern Translation Theory. Journal of History Culture and Art Research, 9(2), 303-317.
Jewitt, C. (2014). An Introduction to Multimodality. In Jewitt (Ed.), The Routledge Handbook of Multimodal Analysis (2nd ed.) (pp. 15-30). London: Routledge.
Knežević, B., & Brdar, I. (2011). Modals and modality in translation: A case study based approach. Jezikoslovlje, 12(2), 117-145.
Kratzer, A. (2008). The notional category of modality. In Paul Portner, Barbara H. Partee (Eds.), Formal Semantics. Essential readings (pp. 289-323). Oxford: Blackwell.
Kress, G. (2009). What is a Mode? In Jewitt (Ed.), The Routledge Handbook of Multimodal Analysis (pp. 54-67). London: Routledge.
Kress, G. R. (2010). Multimodality: A social semiotic approach to contemporary communication. London: Routledge.
Martin, J. R. (2014). Evolving systemic functional linguistics: Beyond the clause. Functional Linguistics, 1(3). Retrieved from https://core.ac.uk/download/pdf/81872224.pdf
Palmer, F. (2001). Mood and modality. Cambridge: Cambridge University Press.
Snell-Hornby, M. (1988). Translation studies: An integrated approach. Amsterdam: John Benjamin.
Vold, E. T. (2006). Epistemic modality markers in research articles: A cross-linguistic and crossdisciplinary study. International Journal of Applied Linguistics, 16(1), 61-87.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
