Мовна репрезентація образу людини культури
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2021.252114Ключові слова:
людина культури, образ людини культури, мовна репрезентація, мовні засоби, культурний код, соціокультурні реаліїАнотація
Статтю присвячено дослідженню різних рівнів і способів мовної репрезентації образу людини культури як одного з ключових понять сучасного соціокультурного дискурсу, що посідає центральне місце в системі світоглядних уявлень і втілює ціннісні орієнтири суспільства.
У ході дослідження, в основу якого покладено лінгвокультурологічний підхід, розглянуто особливості взаємодії мови та культури в індивідуальному й національному контексті. З’ясовано, що мова й культура – це тісно пов’язані категорії, які співіснують на засадах спільного розвитку та взаємозалежності. Доведено, що основними мовними засобами трансляції культурного досвіду є лексичні, граматичні й прагматикостилістичні засоби, у яких відображаються суспільні ідеали, цінності, концепти й культурні коди.
На основі з’ясування культурної конотації мовних засобів виявлено роль мови у формуванні образу людини культури як ціннісної категорії, що втілює динамічну систему ідеальних уявлень. Автор приходить до висновку, що образ людини культури – як форма переважно колективної рефлексії – обумовлений соціокультурними реаліями, репрезентація яких неможлива поза мовою, адже саме сукупність мовних засобів передає зміст цього концепту.
Аналіз образу людини культури в лінгвокультурологічному аспекті дозволив виявити й охарактеризувати такі його основні риси, як: концептуальність; еталонність; репрезентація через суспільні наративи, основу яких забезпечують креатори – творці матеріальних і духовних цінностей; залежність від етнічного менталітету й соціокультурних реалій, зафіксованих у мові, а отже, – динамічність, поєднання як стійких, незмінних ознак, так і варіативних рис.
Посилання
Бех, І. Д. (2007). Ціннісні наголоси у сучасному вихованні. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді, 1(10), 7-16.
Борытко, Н. М. (2001). Педагог в пространствах современного воспитания. Волгоград: Перемена.
Вандриес, Ж. (1937). Язык. Лингвистическое введение в историю. Москва: Государственное социально-экономическое издательство.
Вежбицкая, А. (2001). Понимание культур через посредство ключевых слов. Москва: Языки славянской культуры.
Верещагин, Е. М., Костомаров, В. Г. (2014). Язык и культура. Три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы. Раздел І. Аспект статики: язык как носитель и источник национально-культурной информации. Москва, Берлин: Директ-Медиа.
Вітгенштайн, Л. (1995). Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. Київ: Основи.
Гатальська, С. М. (2005). Філософія культури: підручник. Київ: Либідь.
Гумбольдт, В. (1964). О различии строения человеческих языков и его влияния на духовное развитие человечества. В В. А. Звегинцев (Ред.) История языкознания ХІХ и ХХ веков в очерках и извлечениях: в 2-х ч. Ч. І. (сс. 85-103). Москва: Просвещение.
Гумбольдт, В. (1985). Язык и философия культуры. Москва: Прогресс.
Здравомыслов, А. Г. (2008). Трoйственная интерпретация культуры и границы социoлогического знания. Социологические исследования, 8, 3-18.
Квятковский, Д. О. (2014). Гуманистический идеал: ценностный аспект (социально-философский анализ). Москва: Логос.
Маланюк, Є. (1997). Книга спостережень: статті про літературу. Київ: Дніпро.
Маслова, В. А. (2001). Лингвокультурология: учебное пособие. Москва: Издательский центр "Академия".
Миропольська, Н. Є. (2002). Мистецтво слова в структурі художньої культури учня: теорія і практика. Київ: Парламентське видавництво.
Тер-Минасова, С. Г. (2000). Язык и межкультурная коммуникация: учебное пособие. Москва: Слово.
Ушаков, А. С. (2019). Ціннісний вимір образу людини культури. Духовність особистості: методологія, теорія і практика, 5 (92), 211-228. doi:10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228
Berger, P. L., & Luckmann, T. (1991). The Social Construction of Reality. A Treatise in the Sociology of Knowledge. London, New York, Victoria, Toronto, Auckland: Penguin Books.
Gelman, S. A., & Roberts, S. O. (2017). How Language Shapes the Cultural Inheritance of Categories. PNAS (Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America), 114(30), 7900-7907. doi:10.1073/pnas.1621073114
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.