НІМЕЦЬКОМОВНА ІНАВГУРАЦІЙНА ПРОМОВА ТА ЇЇ ПРОСОДИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263096Ключові слова:
інавгураційна промова, риторичні засоби переконання, прагмафонетика, просодія, просодичний контрастАнотація
Стаття висвітлює результати дослідження, проведеного з метою вивчення риторичного
потенціалу просодії в інавгураційній промові. Матеріалом для дослідження обрано промову,
виголошену президентом Федеративної Республіки Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром
у 2017 році. У роботі просодію розглянуто з позицій прагмафонетики як один із дієвих риторичних
засобів переконання, що не лише формує виразність мовлення та робить виступ політика більш
привабливим для слухачів, але й сприяє досягненню прагматичних завдань промовця.
У статті проаналізовано особливості функціонування окремих просодичних засобів
(акцентуації, паузації, мелодики, темпу і ритму) під час публічного виступу політика, а також
визначено роль просодії в реалізації специфічних для інавгураційної риторики функцій. Саме
за допомогою змін у просодичному оформленні виступу створено просодичні контрасти, які
виконують експресивну функцію, забезпечують контакт між промовцем і аудиторією, дозволяють
уникати монотонності та додатково підсилювати окремі фрагменти повідомлення, привертаючи
таким чином увагу слухачів до ключових понять виступу.
За результатами експериментально-фонетичного дослідження на прикладі окремих фрагментів
інавгураційної промови німецького президента проілюстровано значення модифікацій просодичних
параметрів для реалізації комунікативних намірів промовця. Установлено, що з метою активізації
уваги слухачів мовець використовує такі просодичні засоби: більш часте наголошення й пов’язане
з ним подрібнене членування мовленнєвого потоку, сповільнення темпу мовлення, триваліші
паузи, а також промовляння фрагментів повідомлення в розширеному тональному діапазоні.
Посилання
Андрущенко, І. О. (2017). Просодичне оформлення інавгураційних і партійних промов
збудливими акцентуйованими особистостями. Наукові записки Національного
університету “Острозька академія”. Серія “Філологічна”, 67, 29-33.
Аникян, Т. С. (2021). Экспрессивный потенциал просодии в инавгурационной
рирорике (на материале обращения Джозефа Байдена в 2021 году). Litera, 8, 70-80.
DOI: https://doi.org/10.25136/2409-8698.2021.8.36334
Арутюнова, Н. Д. (1999). Язык и мир человека. Москва: Языки русской культуры.
Афанасьєва, О. М. (2021). Прагматика ритуалізованої англомовної комунікації
(Докторська дисертація). Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Київ.
Білоніжка, Є. С., & Чіжова, Н. В. (2021). Лінгвостилістичні засоби інавгураційної
промови президента США Джосефа Р. Байдена-молодшого. Науковий вісник
міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія, 48(1), 12-15.
DOI: https://doi.org/ 10.32841/2409-1154.2021.48-1.3
Долинський, Є. В. (2021). Риторичні прийоми у політичних промовах американських
лідерів як засоби маніпуляції суспільною свідомістю громадян. Науковий вісник
Херсонського державного університету. Серія Германістика та міжкультурна
комунікація, 1, 45-51. DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-7
Дячук, Н. В. (2018). Особливості політичного мовлення в інавгураційній промові.
Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: серія
“Філологія”, 2(70), 76-79.
Євтушина, Т., & Дідур, Л. (2020). Культуромовний аспект політичного дискурсу
В. Зеленського (на матеріалі звернень періоду карантину). Актуальні
питання гуманітарних наук, 31(2), 11-15. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-
2/31.213832
Мілова, М. І., & Стеценко, М. Р. (2017). “Тронні промови” як символічний ресурс
влади: український контекст. Політичне життя, 1-2, 68-73.
Нестеренко, Е. Ю. (2017). Динамика обращений в американской, русской и британской
политической коммуникации. Вестник ВолГУ. Серия 2, Языкознание, 16(3), 188-198.
DOI: https://doi.org/10.15688/jvolsu2.2017.3.19
Петлюченко, Н. В. (2016). Контрастивная специфика президентского
харизматического дискурса Германии и Украины. Одеський лінгвістичний
вісник, 8, 147-151.
Савчук, В. І. (2018). Стратифікації жанрового розмаїття текстів промов президентів
Сполучених Штатів. Science and Education a New Dimension. Philology, VI(45),
-69. DOI: https://doi.org/10.31174/SEND-Ph2018-152VI45-14
Свинцова, Ж. В., & Субботина, М. В. (2012). Эмоциональная составляющая
инаугурационных речей. Вестник ЧГПУ им. И. Я. Яковлева, 2(2), 141-146.
Сейранян, М. Ю. (2016). Конфликтный политический дискурс и его просодическая
реализация (на материале политических дебатов в парламенте Великобритании)
(Докторская диссертация). Московский педагогический государственный
университет, Москва.
Семотюк, О. Л., & Мараховська, Н. О. (2011). Інавгураційні промови українських та
німецьких президентів: контент-аналіз комунікативних стратегій. Нова філологія,
, 134-137.
Сергеич, П. (2020). Искусство речи на суде. Киев: Центр учебной литературы.
Стрій, Л. І. (2014). Структурно-композиційні особливості інавгураційної промови як
жанру політичного дискурсу. Слов’янський збірник, 18, 240-248.
Тахо-Годи, А. А. (ред.). (1978). Античные риторики. Москва: Изд-во Московского
университета.
Фрейдина, Е. Л. (2016). Вариативность просодии как основа красноречия. Вестник
КГУ им. Н.А. Некрасова, 5, 162-165.
Шаповалова, Т. А., & Витютнева, А. с. (2015). Манипулятивный потенциал
эпидейктической речи. Вестник Томского государственного университета.
История, 6(38), 74-78.
Шейгал, Е. И. (2002). Инаугурационное обращение как жанр политического дискурса.
Жанры речи, 3, 205-214.
Campbell, K. K., & Jamieson, K. H. (2017). Rhetoric and Public Address. In
M. J. MacDonald (Ed.), The Oxford Handbook of Rhetorical Studies. Retrieved from
https://www.law.upenn.edu/live/files/10490-rhetoric-and-presidential-politicspdf
Crystal, D. (2016). The Gift of the Gab. How Eloquence Works. New-Haven and
London: Yale University Press.
Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland. Abgerufen von http://www.gesetze-im-internet.de/gg/BJNR000010949.html#BJNR000010949BJNG000600314
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
