ГРАФІЧНИЙ ЕТИМОЛОГІЗМ У РОЗВИТКУ ФРАНЦУЗЬКОЇ ПИСЕМНОЇ ТРАДИЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263123Ключові слова:
графема, графічний етимологізм, гемінанти, монограф, диграф, етимон, графічна система, французька моваАнотація
У статті встановлено особливості етимологічних написань в історії розвитку французької
графіки. Метою цієї наукової статті було окреслити основні принципи письма, на яких базується
сучасна французька мова, вивчити графічні комплекси, які фіксують слова-етимони, здебільшого
з латинської мови в різні епохи, встановити графічний інвертар етимологічних літерних знаків,
розкрити особливості еволюції графічного етимологізму. У роботі обґрунтовано, що графічна
система французької мови мультисистемна та являє собою варіативність використання різних
принципів письма (фонограмного, морфограмного та ідеовізуального, або логограмного) і
критеріїв функціонування графічних одиниць з метою максимально точної передачі інформації.
Поява етимологічних літер зумовлена намаганням наблизити французьку мову до латинської,
надати їй статус особливого престижу, а також зберегти зв’язок із джерелами. Аналіз графічного
інвентаря встановив, що графічний етимологізм притаманний винятково графемам, які передають
приголосні звуки. Серед таких графічних комплексів були виявлені подвоєння, або “гемінанти”,
які графічно відбивають слова-етимони, а також деякі однолітерні комплекси. Представлений
засіб графічної фіксації був дуже популярний у середньофранцузький період розвитку французької
мови, який закріпився й набув свого подальшого розвитку і в наступних епохах (Відродження та
Просвітництва). Водночас така популяризація графічного етимологізму привела до застосування
на письмі хибної невиправданої етимології. Досліджуваний корпус графем чітко продемонстрував
загальну тенденція до спрощення фонограмного принципу письма та зростання етимологічного
принципу протягом історії становлення графічної системи французької мови.
Посилання
Бойко, І. А. (2021). Орфографічні особливості латинських запозичень у лексичних
суплетивах французької мови. Молодий вчений, 4(92), 59-63.
Кромбет, О. В. (2014). Особливості фонографічної адаптації латинських й італійських
лексичних запозичень у французькій мові доби Відродження. Романські
студії початку ХХІ століття: когнітивна поетика, історіографія, синтаксис.
Колективна монографія. Вип. 2. К.: Вид. центр КНЛУ. 248-283.
Крючков, Г. Г. (2009). Графеміка французької мови. Вісник Київського національного
лінгвістичного університету. Серія: Філологія, 12(1), 121-127.
Мельниченко, Г. В. (2019). Історико-лінгвістичний аналіз вимовно-орфографічних
особливостей англійської мови: причини невідповідності. Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Серія Філологія, 43(1), 159-162.
Пальчевська, О. С. (2017). Народна етимологія як спосіб проникнення латинізмів у
народну мову ХІХ століття. Магістеріум.Мовознавчі студії, 66, 65-69.
Соссюр, Ф. (2019). Курс общей линвистики. Москва: Юрайт.
Catach, N. (1980). L’orthofraphe Française. P.: Еdition Fernend Nathan.
Cazal, Y., & Parussa, G. (2003). L’orthographe : du Manuscrit Médiéval à la Linguistique
Moderne. Médiévales. Langues, Textes, Histoire. 99-118.
Guiette, R. (1999). L’invention Etymologique dans les Lettres Françaises au Moyen Âge.
Cahier de l’AIEF, 11, 273-285.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
