ФОНЕТИКО-ОРФОГРАФІЧНА ТА МОРФОЛОГІЧНА ВАРІАНТНІСТЬ ПРИВІЛЕЇВ КИЇВСЬКОМУ МІСЬКОМУ МАГІСТРАТУ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263125Ключові слова:
мовна варіантність, рефлекс, відмінювання, фонетико-графічний рівень, морфологічний рівеньАнотація
У статті проаналізовано варіантні написання на фонетико-графічному та морфологічному
рівнях. Багато варіантних написань відображають у тексті різноманітні фонетичні явища
(рефлексацію *ě, асиміляцію, дисиміляцію, спрощення, м’якість / твердість приголосних тощо)
і становлення морфологічних норм української мови староукраїнського періоду (відмінювання
іменних частин мови, дієслова та ін).
Предметом мовознавчого аналізу слугують грамоти Київського магістрату, видані на
підтвердження магдебурзького права м. Києву (з 1544 по 1659 рр.) польськими правителями.
Збірка, яка нині знаходиться в ЦДІАУ м. Києва (ф. 62, оп. 1, спр. 1), уміщує привілеї,
скопійовані для власної потреби К. Кричевцем у першій половині XVIII ст. Укладені привілеї староукраїнською мовою відповідного періоду, але частина з них є перекладом із латинської
та польської мов. Залишається невідомим, чи власник колекції копіював з уже перекладених
грамот, чи замовляв переклад А. Троцині й М. Якгельницькому, які записані перекладачами під
документами.
Мовні хитання наявні як у формах тих самих слів, так і в різних словах, непоодиноко різні
варіантні написання трапляються поряд, на одній сторінці. Вивчивши різномаїття паралельних
форм у досліджуваному джерелі, виокремлюємо причини їх появи: відсутність унормування
правописних особливостей, зокрема передавання окремих звуків, незавершеність мовних процесів
на той час у мові, збереження традицій та вплив живомовної стихії, взаємовпливи фонетичної і
морфологічної систем церковнослов’янської, польської мов з українською.
У пам’ятці виявлено взаємодію систем названих мов, яка виражена в хитаннях у різних
відображеннях на письмі: рефлексації сонорних у середині слова, зміни сонорних на початку
слова, рефлексів *dj, *tj, *gt / *kt, *je на початку слова, варіантність закінчень у відмінюванні
іменників, прикметників, дієслів тощо.
Посилання
Видайчук, Т. (2011). Деякі фонетико-орфографічні особливості простої мови:
на матеріалі пам’яток релігійного та ділового письма XVI–XVIII ст. Studia
Methodologica, 31, 53-57.
Гнатенко, Л. А. (1995). Відбиття так званого другого південнослов’янського графікоорфографічного впливу в правописі антропонімів Синодика кінця XVI ст.
Мовознавство, 6, 47-53.
Діденко, Н. М. (2013). Варіантність дієслівної парадигми у староукраїнських
пам’ятках першої половини XVII століття (Автореферат кандидатської
дисертації). КНУ імені Тараса Шевшенка, Київ.
Каталог документів з історії Києва XV–XIX ст. (1982). / упоряд. Г. В. Боряк і
Н. М. Яковенко. Київ: Наукова думка.
Керницький, І. (1967). Система словозміни в українській мові. Київ: Наукова думка.
Наєнко, Г. (2018). Просторово-часові моделі розвитку української літературної
мови: рец. на кн.: Інна Царалунга. Варіативність у староукраїнській літературнописемній мові XIV–XV ст. Хмельницький, 2017. Українська мова, 2,
-154.
Пришляк, В. (2010). Козацький Гетьманат часів Данила Апостола: протиріччя між
гетьманською та імперською системами влади. СОЦІУМ. Альманах соціальної
історії, 9, 159-173.
Самійленко, с. (1964–1970). Нариси з історичної морфології української мови, 1-2,
Київ: Вища школа.
Титаренко, В. (2019). Фонетичні та морфологічні риси польської мови в привілеях
Київському міському магістратові. Українська полоністика, 16, 33-38.
Царалунга, І. (2017). Варіативність у староукраїнській літературно-писемній мові
XIV–XV ст. Хмельницький: ФОП Гонта А. С.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
