ФОНЕТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ КОНОТАТИВНОЇ СЕМАНТИКИ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ (на матеріалі творів Мирослава Дочинця)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2022.263200Ключові слова:
конотативна семантика, фонетико-фонологічний рівень, фонетичні засоби, звукосимволізм, художній текст, Мирослав ДочинецьАнотація
У статті описано й проаналізовано фонетичні засоби вираження конотативної семантики в
художніх текстах сучасного українського письменника-мислителя Мирослава Дочинця. Виділено
лексеми із фонетичними показниками конотованості – мовні одиниці (звукосимволічні слова), у
яких наявні маркери якісної і кількісної звукової експресії. Фонетично виразними витлумачено
слова з кількісною інтенсифікацією окремих звуків і звукосполучень у них, що експліковано,
зокрема, в емфатичному розтягуванні звука. З’ясовано, що значно активніше конотативна семантика
виявляється через якісну інтенсифікацію окремих елементів фонетико-фонологічної системи
сучасної української мови, яка пов’язана зі знаною в мовознавстві теорією звукосимволізму.
Яскравим виразником конотації тут виступає звукова інтенсивність чи то першого, чи то останнього
слова в реченні.
Доведено, що фонетичні одиниці як одні зі структурних складників текстового утворення,
зокрема прозового, у поєднанні з іншими складниками (лексико-семантичним, граматичним
тощо) відіграють важливу роль в організації цілісної конотативної семантики художнього тексту
з усіма її елементами (емотивністю, інтенсивністю, власне семантичним елементом і образним
конституентом). Крім того, вони сприяють увиразненню динаміки та естетики художнього тексту.
Отримані результати дослідження дозволять розширити можливості вивчення конотативної
семантики в художньому дискурсі та поглибити ефективність мовознавчих досліджень у сфері
етно-, соціо- та психолінгвістики.
Посилання
Борбенчук, І. М. (2018). Фонетико-стилістичні засоби в поезіях Катулла. Сучасні
тенденції фонетичних досліджень: збірник матеріалів круглого столу. Київ:
КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во “Політехніка”, 64-67.
Воронин, С. В. (1990). Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании: Очерки
и извлечения. Ленинград: Изд. Ленинград. ун-та, 200 с.
Гумбольдт, В. фон. (2000). Избранные труды по языкознанию. Москва: Прогресс,
с.
Кабиш, М. Ю. (2015). Звукопис в українській поезії першої половини ХХ століття:
семантика, функції. [Дис. канд. філол. наук, Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова].
Кононенко, В. І. (2010). Смислові конотації у структурі тексту. Мовознавство, 2-3,
-155.
Левицкий, В. В. (1975). Звукосимволизм в лингвистике и психолингвистике.
Филологические науки, 4 (88), 54-61.
Левицький, В. В. (1973). Символічні значення українських голосних і приголосних.
Мовознавство, 2, 36-49.
Маленовський, Ю. Л. (2003). Фоносемантична організація поетичного твору:
аспект рецепції (на матеріалі поезії Павла Тичини). [Автореф. дис. канд. філол.
наук, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова].
Мінчак, Г. Б. (2003). Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених
номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років XX століття).
[Дис. канд. філол. наук, НАН України; Інститут української мови].
Мойсієнко, А. К. (2018). Фонічний компонент у експресивній системі поетичного
тексту. Мовознавство, 4, 3-9.
Насікан, З. С. (2018). Сучасні підходи до розуміння ключових понять фоносемантики.
Сучасні тенденції фонетичних досліджень: збірник матеріалів круглого столу.
Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во “Політехніка”, 82-85.
Потебня, А. А. (1892). Мысль и язык. Харьков.
Рябко, Т. Л. (2004). Фонетичні засоби вираження емоційно-оцінної конотації.
Ніжинська філологічна школа: минуле, сьогодення, майбутнє. Ніжин: Видавництво
НДУ імені М. Гоголя, 87-93.
Тынянов, Ю. (1965). Проблема стихотворного языка. Москва: Сов. писатель, 302 с.
Українець, Л. (2013). Конотація як лінгвістична категорія: загальна характеристика
та проблеми інтерпретації. Філологічні науки, 15, 71-78.
Українець, Л. Ф. (2014). Фонетична конотація в українській поетичній мові ХХ –
ХХІ ст: семантико-прагматичний вимір. Полтава: Полтавський національний
педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 379 с.
Українець, Л. Ф. (2015). Асоціативна інформативність фонетичних одиниць у
поетичному дискурсі. Філологічні студії, 13, 376-379.
Чабаненко, В.А. (2002). Стилістика експресивних засобів української мови, І.
Запоріжжя: Видавництво ЗДУ. 352 с.
Шевченко, Л. І. (2006). Лінгвістичні інтерпретації. Постлаканівська перспектива.
Мовознавство, 5, 66-72.
Hinton, L. (1994). Introduction: sound-symbolic processes. Sound symbolism. N.Y.:
Cambridge University Press, 1-12.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
