Семіотизація агресії РФ проти України в китайськомовному дипломатичному дискурсі
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2022.274927Ключові слова:
дискурс, дипломатичний дискурс, критичний дискурс-аналіз, дискурсивні стратегії, сучасна китайська моваАнотація
У статті здійснено спробу застосування запропонованих Т. ван Дейком методик критичних дискурсивних досліджень для здійснення аналізу декларованої вищими посадовими особами Китайської Народної Республіки позиції китайської сторони щодо агресії Російської Федерації проти України в період від початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. до кінця серпня 2022 р. Проаналізовано структурні, лексико-семантичні та прагматичні аспекти текстів
відповідних документів, розміщених на офіційних інтернет-ресурсах органів державної влади КНР з урахуванням поточного міжнародно-політичного контексту, фактичних інтересів Китаю в глобальному та регіональному вимірах, крізь призму яких доцільно розглядати, зокрема, й риторику офіційного Пекіна щодо можливих шляхів досягнення миру. Здійснено детальний аналіз текстів офіційних заяв голови КНР Сі Цзіньпіна, міністра закордонних справ Китаю Ван Ї, голови Комітету із закордонних справ Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Ян Цзєчи, а також повідомлень на офіційних інтернет-ресурсах органів державної влади КНР про їхні переговори з іноземними партнерами, де порушувалося питання війни в Україні.
За результатами проведеного аналізу фрагментів дискурсу з урахуванням поточного геополітичного контексту визначено ключові дискурсивні цілі, які, найімовірніше, прагне досягти китайська сторона, а саме: позитивна самопрезентація Китаю як миролюбної держави, що до того ж неухильно дотримується норм і принципів міжнародного права на тлі створення негативного образу західних країн, зокрема свого ключового геополітичного конкурента – США, як держав, що сприяють ескалації війни заради досягнення власних геополітичних цілей, спроба нейтралізації негативного образу РФ шляхом просування тез про “історичні причини” конфлікту як виправдання факту агресії.
Посилання
Бацевич, Ф. С. (2004). Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 344 с.
Ван Дейк, Т. А. (2013). Дискурс и власть: Репрезентация доминирования в языке и
коммуникации. М.: Либроком, 340 с.
Ван Дейк, Т. А. (2000). Язык. Познание. Коммуникация. Благовещенск: БГК им.
И. А. Бодуэна де Куртенэ, 300 с.
Загнітко, А. П.(2008). Основи дискурсології. Донецьк: ДонНУ, 194 с.
Карасик, В. И. (2002). Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград:
Перемена, 331 с.
Кащишин, Н. Є. (2014). Експресивність термінів англомовного дипломатичного
дискурсу. Наукові записки Ніжин. держ. ун- ту ім. М. Гоголя. Сер.: Філологічні
науки, 2, 93–98.
Кащишин, Н. Є. (2016). До проблеми виокремлення дипломатичного дискурсу.
Science and Education a New Dimension. Philology, IV(21), 72–75.
Мацько, О. М. (2001). Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української
мови (функціонально-стилістичний аналіз): автореф. дис. … канд. філол. наук:
02.01 “Українська мова”. Київ, 19 с.
ПазиничО.М. (2001). Функціонально-структурні особливості текстів дипломатичного
листування: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.15 “Загальне мовознавство”.
Київ, 16 с.
Поворознюк, Р. В. (2004). Лінгвокультурологічні особливості протокольних промов
у оригіналі та перекладі (на матеріалі українських та американських текстів): дис.
канд. філол. наук: 10.02.16 “Перекладознавство”. Київ, 229 с.
Пономаренко, О. (2014). Інтердискурсивність як провідна риса дипломатичного
дискурсу (на матеріалі виступів екс-міністра закордонних справ Італії Дж. Терці
ді Сант-Агата на ІХ конференції послів у Римі). Вісник Київ. нац. ун-ту імені
Тараса Шевченка. Іноземна філологія, 1, 30–35.
Скрябіна, В. Б. (2018). Лінгвістичні аспекти персуазивності в дипломатичному
дискурсі. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти: збірник
наукових праць, 2, 265 – 274.
Судус, Ю. В. (2018). Мовленнєві тактики реалізації стратегії дискредитації в
англомовному дипломатичному дискурсі: автореф. дис. … канд. філол. наук:
02.04 “Германські мови”; Запоріжжя, 21 с.
Фуко, М. (1996). Археология знания: Пер. с фр. / Общ. ред. Б. Левченко. Киев, 208 с.
Шевченко, І. С. (2005). Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Харків:
Константа.
Schiffrin, D. (1994). Approaches to Discourse. Oxford; Cambridge, MA, 470 s.
钟含春, 范武邱. (2018). 习近平外交话语风格特点及传译研究. 上海翻译, 3, 46–51.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
