Віршований текст як поняття теорії лінгвосинергетики
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2022.274933Ключові слова:
віршований текст, синергетика, лінгвосинергетика, самоорганізація, відкритість, нестійкість, нелінійність, емергентність, симетричність, асиметричністьАнотація
Статтю присвячено вивченню лінгвосинергетичних характеристик німецьких віршованих текстів. Обґрунтовано важливість дослідження лінгвістичних об’єктів, зокрема віршованого тексту як особливого мовно-естетичного утворення із застосуванням синергетичного підходу. Віршований текст – це синергетична система з усіма властивостями цієї системи, що функціонує відповідно до принципів синергетики. Описано базові поняття лінгвосинергетики, використані в праці. Зосереджено значну увагу на особливостях процесу самоорганізації віршованого тексту як складної, динамічної, нелінійної, відкритої системи. Актуальним при самоорганізації віршованого тексту для його автора є вимоги жанру: обсяг віршованого тексту, традиції побудови, норми викладу, закономірності історичної епохи. Ці вимоги в синергетиці мають назву «репелерів». Для позначення мети, наміру автора віршованого тексту та їхньої реалізації мовними засобами вводиться поняття «атрактор».
Названо та схарактеризовано ознаки віршованого тексту, що доводять його синергетичну природу. До лінгвосинергетичних ознак віршованого тексту належать: відкритість, нестійкість, нелінійність; ієрархічність, емергентність; симетричність, асиметричність. Установлено, що відкритість віршованого тексту передбачає його взаємодію з іншими текстами, зокрема із зовнішнім середовищем, в якому існує текст. З’ясовано, що нестійкість віршованого тексту пов’язана із зовнішніми впливами, які спричиняють зміни картини буття. Також зроблено спробу
пояснити емергентність віршованого тексту, що є виявом особливих властивостей системи, не притаманних жодному із складників її підсистем і блоків. Наведено тезу про те, що віршований текст, прагнучи до симетрії, організується, а прагнучи до асиметрії, самоорганізується.
Посилання
Альбеков, Н. Н. (2009). Эмерджентность как компонент инвариантно-вариативной
структуры переводных текстов (Автореферат кандидатської дисертації).
Ставрополь: ООО «Пилигрим».
Белоусов, К. И. (2008). Синергетика текста: От структуры к форме. Москва:
Книжный дом «ЛИБРОКОМ».
Буданов В. Г. (2006). Методологические принципы синергетики. Новое в синергетике.
Москва: Наука, 312–322.
Добронравова, И. С. (2004). Синергетика как общенаучная исследовательская
программа. Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные
стратегии современного научного познания. Москва, 78–87.
Дорофеєва, М. С. (2016). Синергетика і фаховий переклад. Актуальні проблеми
філології та перекладознавства, 10(1), 220–227.
Эко, У. (2005). Роль читателя: исследования по семиотике текста. СПб.: Симпозиум.
Єнікєєва, С. М. (2011). Система словотвору сучасної англійської мови: синергетичний
аспект (на матеріалі новоутворень кінця ХХ – початку ХХІ ст.) (Докторська
дисертація). Київський національний лінгвістичний університет, Київ.
Князева, Е. Н. (2002). Основания синергетики. Режимы с обострением,
самоорганизация, темпомиры / Е. Н. Князева, С.П. Курдумов. Спб.: Алетейя.
Калита, А. А. (2013). Энергетическая теория речи: ее сущность, современное
состояние и перспективы исследования [Электронный ресурс] Когниция,
коммуникация, дискурс: междунар. электрон. сб. науч. ст. Харьков: ХНУ им. В.Н.
Каразина, 7, 33–53. Режим доступу: http://sites.google.com/site/cognitiondiscourse/
home
Карташевич, И. С. (2011). Статус первичного (оригинального) текста в механизме
межтекстовой деривации [Электронный ресурс]. Режим доступу: http://www.
uni-altai.ru/phyl/6060-aspirantskij-seminar. html
Корбут, А. Ю. (2014). Симметрия и информация в языке и тексте: научное издание:
монография. Иркутск: ВСГАО.
Кушнина, Л. В. (2011). Основные принципы синергетики перевода. Весник
Удмуртского университета. История и филология, 4, 173–177.
Манаков, Н. А. (2001). К основам текстосимметрики. Лингвосинергетика: проблемы
и перспективы: материалы второй шк.-семинара. Барнаул, 57–64.
Моисеева, И. Ю. (2007). Синергетическая модель текстообразования (Докторская
диссертация). Челябинский государственный университет. Челябинск.
Москальчук, Г. Г. (2010). Структура текста как синергетический процесс. Москва:
Едиториал УРСС.
Муратова, Е. Ю. (2011). Лингвосинергетика поэтического текста. Минск:
Простобук.
Мышкина, Н. Л. (1998). Внутренняя жизнь текста. Пермь: Изд-во Пермского
университета.
Нестерова, Н. М. (2005). Текст и перевод в зеркале современных философских
парадигм (Докторская диссертация). Пермский государственный университет.
Олизько, Н. С. (2002). Интертекстуальность как системообразующая категория
постмодернистского дискурса: на материале произведений Дж. Барта
(Кандидатская диссертация). Челябинский государственный университет. Челябинск.
Олизько, Н. С. (2009). Интердискурсивность постмодернистского письма (на
материале творчества Дж. Барта): монография. Челябинск: Фотохудожник.
Піхтовнікова, Л. С. (2005). Стилістика і синергетика дискурсу. Дискурс як
когнітивно-комунікативний феномен: [кол. монографія] / під загальн. ред.
Шевченко І. С. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 29–35.
Пихтовникова, Л. С. (2009). Синергетический метод исследования дискурса в
прагмастилистическом аспекте. Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 848, 48–52.
Піхтовнікова, Л. С. (2013). Самоорганізація дискурсу: синергетичні принципи і
підходи до лінгвістичного аналізу. Сучасні фундаментальні теорії та інноваційні
практики навчання іноземної мови у ВНЗ: колективна монографія / за ред.
В. Г. Пасинок. Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 218–231.
Пихтовникова, Л. С.(2016). Прагмастилистика дискурса в свете ингвосинергетической
парадигмы. Когниция, коммуникация, дискурс, 13, 114–130.
Піхтовнікова, Л. С. (2018). Лінгвосинергетика: підручник для студентів філологічних
спеціальностей вищих навчальних закладів / Л. С. Піхтовнікова, Т. І. Домброван,
С. М. Єнікєєва, О. О. Семенець; за загальною редакцією проф. Л. С. Піхтовнікової.
Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна.
Пьеге-Гро, Н. (2008). Введение в теорию интертекстуальности; пер. с фр.
Г. К. Косикова. Москва: Издательство ЛКИ.
Семенець, О. О. (2004). Синергетика поетичного слова. Кіровоград: Імекс ЛТД.
Сергодеев, И. В. (2016). Интертекстуальность как средство семантической
самоорганизации поэтического текста: на материале произведений
Дж. Моррисона (Кандидатская диссертация). Уральский Федеральный
университет имени первого Президента России Б. Н. Ельцина. Челябинск.
Силантьева, В. И. (2014). Теория переходности: традиционный литературоведческий
и синергетический подходы. Вісник Дніпропетровського університету імені
Альфреда Нобеля. Філологічні науки, 2(8), 31–41.
Тараненко, Л. И. (2015). Система просодических средств актуализации
структурных элементов английских фольклорных текстов малой формы.
Когниция, коммуникация, дискурс, 11, 123–154.
Фещенко, В. В. (2006). Autopoetica как опыт и метод, или о новых горизонтах
семиотики. Семиотика и Авангард: антология / под общ. ред. Ю. С. Степанова.
Москва: Академический проект: Культура.
Фоменко, Е. Г. (2014). Синергетика художественного дискурса. Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Філологія, 10(1), 190–193.
Хакен, Г. (1991). Информация и самоорганизация. Макроскопический подход к
сложным явлениям. Москва: Мир.
Хакен, Г. (2000). Синергетике 30 лет. Интервью с профессором Г. Хакеном. Вопросы
философии, 3, 53–61.
Ходаковська, Н. Г. (2020). Віршований текст як об’єкт лінгвістичного дослідження.
WORLD SCIENCE, 2(54), 52–58.
Швейцер, А. Д. (2009). Теория перевода. Статус. Проблемы. Аспекты. Москва:
Либроком.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
