Вербалізація концепту СЛОВО в художній творчості Мирослава Дочинця
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286190Ключові слова:
концепт слово, художня картина світу, Мирослав Дочинець, вербалізатори концепту, метафора, персоніфікація, порівняння, епітетАнотація
У статті описано структуру та засоби вербалізації одного з базових концептів в індивідуально-авторській концептуальній картині світу Мирослава Дочинця – концепту слово. Доведено, що наскрізний культурний концепт у творчості письменника пов’язаний із духовною сферою, із вірою й моральністю людини. Він доволі частотний, зокрема в інтертекстемах – заголовках творів та їхніх епіграфах. Описано складники ядерної, приядерної та периферійної зон концептополя, що актуалізують поняттєвий, образний і ціннісний компоненти в структурі концепту слово. Визначено тривимірність слова у творах Мирослава Дочинця: містичне – креативне – дуалістичне, що метафорично вербалізовано у власне метафорах, порівняннях, персоніфікаціях, епітетах. Наведені в статті мікроконтексти з творів письменника-мислителя виразно засвідчують залучення до концепту компонентів морально-етичного й ментального планів, пов’язаних із реалізацією дихтомій своє – чуже, добро – зло, правда – брехня, з ототожненням слова з людиною, з її
народом. З’ясовано, що це виходить за межі тлумачення цього концепту, вербалізованого в тлумачних словниках української мови, і засвідчує його оригінальність у когнітивному континуумі, його глибоке філософське підґрунтя, втаємничену сутність і архетипний характер, що зумовлено тяжінням письменника до фольклорного, християнського сприйняття довкілля.
Опис вербалізованого концепту, по-перше, може бути корисним для укладання семантичного словника української мови і розширення словника мови творчих особистостей України другої половини ХХ – початку ХХІ століття; по-друге, може стати в пригоді в процесі вивчення української мови як іноземної, тому що продукує ілюстративний матеріал для пізнання глибинних смислів національної концептосфери.
Посилання
Бибик, С. П. (2008). Побутовізм як лінгвокультурема. Наукові записки. Серія «Філологічна». Вип. 10. Острог. 31–36.
Вільчинська, Т.П. (2008). Концептуалізація сакрального в українській поетичній мові ХVII–ХVІІІ ст.: монографія. Тернопіль: Джура. 424 с.
Гладир, Ю. Ф. (2013). Концепт слово у поезії Миколи Вінграновського [Електронний ресурс] Режим доступу : http://litzbirnyk.com.ua/wpcontent/uploads/2013/11/4.4.8.pdf
Голобородько, К. (2011). Концепт СЛОВО в художньо-семантичній площині поезії Олександра Олеся. Незгасимий СЛОВОСВІТ: збірник наукових праць на пошану професора В.С. Калашника. Харків: Харківський національний університет імені
В.Н.Каразіна. 417–418.
Голубовська, І.О. (2016). Лінгвокультурні концепти у мовній картині світу українського етносу. XX – XXI століття: жанрово-стильові лінгвістичні метаморфози в українській мові та літературі: колективна монографія. OlomoucVUP. 71–95.
Голубовская, И. А. (2002). Этнические особенности языкових картин мира. Киев: Издательско-полиграфический центр «Киевский университет». 293 с.
Єрмоленко, С. Я., Єрмоленко, В. І., Бибик, С.П. (2012). Новий словник епітетів української мови. Київ: Грамота. 488 с.
Єрмоленко, С. Я. (2020). Мовно-естетичний знак СЛОВО в українській поезії ХІХ – ХХ століть. Культура слова. 2. 7–21.
Єрмоленко, С. Я. (1989). Неокраяне крило Слова: мотив слова в поезії Шевченка. Мовознавство. 2. 11–18.
Єрмоленко, С. Я. (2019). Слово Т. Шевченка vs слово П. Куліша: джерела національної ідентичності. Українська мова. 4. 3–13.
Жаботинская, С. А. (1997). Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования. Лінгвістичні студії. Черкаси: Сіяч. Вип. 2. 3–11.
Жайворонок, В.В. (2006). Знаки української етнокультури: словник-довідник. Київ: Довіра. 703 с.
Заремська, І. М. (2012). Вербалізація концепту «мова» в публіцистичних творах Ліни Костенко. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство). Вип. 4. 103–109.
Ірчишина, М. (2021). Інтерпретація концепту: вітчизняний та зарубіжний досвід. Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип. 39 (1). 226–231.
Кононенко, В. І. (2021). Прагматика художнього тексту: пошуки новостилю: монографія. Київ – Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника. 365 с.
Мех, Н. О. (2008). Інтерпретація концептів слово, мова в українській культурній традиції. Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. 208 с.
Мех, Н.О. (2010). Лінгвокультурологема ЛОГОС у поетичному світі Ліни Костенко. Культура слова. Вип. 73. 49–53.
Мех, Н. (2020). Одвічні слова української культури: Словник з історії української літературної мови кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст.: базові концепти. Київ: Фоліант. 472 с.
Мочалова, Н. С. (2015). Концепт слово в український мовній картині світу. Гуманітарний вісник НУК. Миколаїв : НУК, 2015. Вип. 8. 39–41.
Номис, М. (1993). Українські приказки, прислів’я і таке інше. Торонто – Київ: Бескид. 226 с.
Огар, А. (2015). Вербалізація концепту слово (на матеріалі роману Раїси Іванченко «Отрута для княгині»). Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологія». Вип. 36. 78–87.
Мойсієнко, А. (2008). Мова як світ світів. Поетика текстових структур. Умань. 280 с.
Мойсієнко, А. К. (2006). Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша: [монографія]. Київ: Видавництво «Сталь». 304 с.
Скаб, М. В. (2023). Біблійність як універсалія українського художнього дискурсу. Українська мова, 1. 20–31.
Скаб, М. (2008). Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери: монографія. Чернівці: Рута. 559 с.
Скаб, М. (2007). Словотвірні потенції слова як концептовиражальний засіб. Вісник Прикарпатського нац. ун-ту імені Василя Стефаника. Філологія. Вип. XV–XVIII. 478–482.
Скидан, Я. А. (2021). Концепт СЛОВО в поетичній картині світу П. Мовчана. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. № 49 (2). 4–7.
Слободян, М. В. (2010). Концепт як одиниця когнітивних досліджень. Наукові записки. Серія “Філологічна”. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 22-23 квітня 2010 року «Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість». Вип.16. 276–284.
Словник мови творчих особистостей України другої половини ХХ – початку ХХІ століття (2022). Київ: Інститут української мови. 787 с.
Словник української мови: в 11 томах (1978). Київ: Наукова думка. Т. 9. 372.
Фаріон, І. Д. (2012). Шевченків концепт «слово» у рецепції Дмитра Донцова. Слово – меч духовний. Львів: Вид-во Львівської політехніки.10–32.
Федурко, М. (2014). Феномен мови-слова у просторі Шевченкового світу. Рідне слово в етнокультурному вимірі: зб. наук. праць. Дрогобич: Посвіт, 2014. 68–77.
Черненко, О. І. (2021). Концептополе ДУХОВНІ ЦІННОСТІ в ідіостилі Віктора Бойка. [Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі за спеціальністю 035 Філологія, Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди].
Шевченко, Л. Л. (2022). Деякі аспекти мовного втілення текстових концептів (на матеріалі провідних концептів Нового Заповіту). Мовознавство. 6. 48–63.
Schwarz, M. (1996). Einführung in die kognitive Linguistik. Tübingen, Basel: Francke. 238 S.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
