Експресивність засобів мовної виразності текстів антологій про російсько-українську війну
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286197Ключові слова:
експресивність, антологія, війна, стилістичні фігури, топоніми, фразеологізмиАнотація
У статті проаналізовано експресивні засоби мовної виразності в текстах антологій про
російсько-українську війну. Визначено, що експресивності аналізованим творам надають
просторово-часові компоненти, топоніми, стилістичні фігури, фразеологізми, за допомогою
яких автори передають емоційний стан та власне бачення війни. Наведено та проаналізовано
ілюстративні приклади, які показують, що найбільш вживаними образними засобами є різні види
топонімів: хороніми, астіоніми, дримоніми – які набувають символічного значення і виконують
номінативну, стилістичну та локалізаційну функції. Вони допомагають читачеві уявити місце, де
відбуваються події. Вживання їх здебільшого метафоричне. Доведено, що експресивне звучання
створюють різноманітні стилістичні фігури: антономазія, антитеза, деонімізація, гіпербола,
синекдоха, звуконаслідування. Найпоширенішим художнім засобом є антитеза, яка надає текстам
антологій емоційності, виразності, образності. Інтенсивність та тривалість дії підкреслює повтор,
який виконує підсилювальну, видільну, емоційно-експресивну та структурну функції. Виявлено,
що автори антологій використовують різні засоби виразності, зокрема сенсорні образи, серед яких
119
Пашинська Л. М., Школа Г. М. Експресивність засобів мовної виразності текстів антологій
про російсько-українську війну
переважає зорове сприйняття. З’ясовано, що в аналізованих текстах переважають чорний, сірий,
темний кольори, за допомогою яких письменники передають відчуття ліричного героя, викликані
реаліями російсько-української війни – біль, смуток, безрадісність. Емоційно-оцінну модальність
містять лексичні та фразеологічні неологізми, які характеризують сучасну реальність. Зроблено
висновок про те, що в текстах антологій про російсько-українську війну емоційність висловлення
досягається словесно-образними та стилістичними засобами мови.
Посилання
Бойко, Н. І. (2002). Типи лексичної експресивності в українській літературній мові. Мовознавство. № 2–3. 10–12.
Бойко, Н. І. (2002). Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні: навч. посібник для студентів філол. спеціальностей. Ніжин : Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М. Гоголя. 217 с.
Бойко, Н. І. (2005). Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти : монографія. Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”. 552 с.
Бойко, Н. І. (2018). Типи лексичних експресивів в ідіолекті Олеся Гончара. Культура слова. № 88. 116–130.
Війна 2022 : щоденники, есеї, поезія: анотація (2023). Львів : Вид-во Старого Лева; Варшава : Нова Польща. 440 с.
Воєнний стан: антологія (2023) : передмова В. Залужного. Чернівці : Видавець Померанцев С. 368 с.
Гриценко, С. (2022). Мовні інновації російсько-української війни 2022 року. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. № 2 (32). 9–13.
Гуйванюк, Н. (2011). Лексичні й синтаксичні експресеми як засіб суб’єктивізації висловлення (на матеріалі творів буковинських письменників). Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10 : Проблеми граматики і лексикології української мови. Вип. 7. 90–96.
Дорогович, Н. О. (2013). Мовна експресія в художніх текстах українського резистансу 40–50-х років ХХ століття [Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01]. Івано-Франківськ. 282 с.
Дубинець, З. О. (2015). Військова лексика в романі Р. Іваничука “Мальви”. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Вип. 73. 169–172.
Єльнікова, Н. І. (2022). Неологізми у медіатекстах періоду воєнного стану в Україні. Харків. 298-300.
Клименко, Н. Ф., Карпіловська Є. А., Кислюк Л. П. (2008). Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : монографія. Київ : Видавничий Дім Дмитра Бураго. 336 с.
Лобачова, І., Помирча С. (2022). Функціонування емоційно-експресивної лексики в мовленні вчителя початкових класів НУШ. http://profped.ddpu.edu.ua/article/view/259979
Матюшик, В. (2004). Історія українського війська: методичний посібник. Львів : Край. 230 с.
Мінкова, О. (2012). Експресивний потенціал засобів вторинної номінації в мові новітньої української публіцистики : монографія. Мелітополь : Вид. будинок ММД. 176 с.
Пашинська, Л. М. (2011). Фразеологічні неологізми в сучасному українському мас-медійному дискурсі. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго. 20 c.
Пашинська, Л. М., Школа, Г. М. (2023). Лексика воєнного часу в українських ЗМІ. ІІІ Міжнародна науково-практична конференція “Міжнародна безпека у світлі сучасних глобальних викликів: єдність, підтримка, перемога”. Київ, Вільнюс.
Пашинська, Л. М., Школа, Г. М. (2023). Лінгвостилістичні засоби відображення воєнних реалій у медіадискурсі. Збірник матеріалів ІХ-ї Міжнародної наукової конференції “Стратегії міжкультурної комунікації в мовній освіті сучасних університетів”. Київ. 122-123.
Українська мова: енциклопедія (2007) / ред. Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. 3-є вид, зі змінами і доп. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана. 856 с.
Чабаненко, В. А. (2002). Стилістика експресивних засобів української мови: монографія. Запоріжжя : ЗДУ. 351 с.
Школа, Г. М. (2022). Хронологічно маркована лексика в повісті Василя Чапленка “Пиворіз”. Конотопські читання : зб. наук. пр. / ред. кол. : Верба Н. П. (гол. ред.), Акічев Ш. М., Несвідоміна І. М. Вип. ХІІІ. Ніжин : ПП Лисенко М. М. 291–295.
Школа, Г. М. (2021). Сонячні кларнети: танець, музика, театр у літературних проєкціях : матеріали міжнародної наукової конференції / ред. кол. О. П. Новик, О. Д. Харлан. Бердянськ : БДПУ. 199-201.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
