Лінгвопрагматична адаптація синодального перекладу біблійних текстів у різножанровій графічній прозі
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286208Ключові слова:
релігійно-пригодницький комікс, графічний роман, адаптація, релігійно-християнські моральні імперативи, бінарна опозиція добро/зло, релігійний дискурсАнотація
У статті висвітлено основні тенденції розвитку мальопису з позиції його трансформації в релігійно-пригодницький комікс та коротку історію виникнення мальованих оповідей, відомих як мальописи, та їхнє перетворення в релігійно-пригодницькі комікси. Проаналізовано історію
створення перших коміксів. Досліджено еволюцію мальописів від стародавніх наскельних малюнків та рукописних ілюстрацій до сучасних коміксів. Зокрема, встановлено, що мальописи, або мальовані оповіді, виникли в давні часи як засіб передачі інформації та історій. Вони зображувалися на скелях, на стінах храмів, А пізніше – у рукописах. У процесі розвитку мальописи ставали все більш складними та багатогранними, поєднували малюнки з текстом для розповіді історій. Однак, щоб усунути бар’єри мовної різноманітності, необхідно було знайти спосіб адаптації мальописів для різних культур і мов. Таким способом став комікс. Комікси як послідовність малюнків із короткими розповідними текстами з’явилися наприкінці XIX століття і стали популярними серед читачів у всьому світі. За допомогою коміксів художники та письменники могли поєднувати зображення та діалоги, створюючи цікаві та захопливі історії. Згодом комікси відображали і релігійну тематику. Історія розвитку релігійно-пригодницьких коміксів засвідчує їхню популярність та вплив на культуру. Релігійно-пригодницькі комікси стали засобом популяризації
релігійних історій, моральних та духовних цінностей серед широкої аудиторії читачів, особливо серед молоді. Окрім релігійної тематики, комікси охоплюють широкий спектр жанрів, включаючи пригоди, фантастику, містику та соціальні проблеми. Вони можуть бути різних форматів – від
стріпів до графічних романів. Результати дослідження охопили аналіз різних видів коміксів з акцентом на найпопулярніших роботах у цій галузі. Водночас лінгвопрагматична адаптація синодального перекладу біблійних текстів у різножанровій графічній прозі має перспективи дослідження мовних засобів, стилістичних прийомів, перекладацьких рішень та їхнього впливу на сприйняття тексту, зокрема того, як графічні зображення, композиція та розміщення тексту впливають на передачу його змісту.
Посилання
Бєлов, Д. О. (2020). Видова і жанрова специфіка коміксу в Україні. Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук, 5, 29–42.
Бєлов, Д. О. (2018). Комікс як продукт інформаційної культури. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 49. 83–103.
Біблія бідних. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біблія бідних.
Воронина, Р. В. (2016). Комікс як особливий жанр дитячої літератури. Бібліотеки і суспільство: рух у часі та просторі: матеріали ІІ Науково-практичної Інтернет-конференції. Харків. 1–15.
Вострякова, Н. В. (2013). Використання коміксу у навчально-виховному процесі. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Педагогічні науки. 13(1). 226–233.
Еко, У. (2004). Міф про Супермена. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів. Львів: Літопис. 158–182.
Колесник, О. С. (2013). Поетика графічного роману: синтез мистецтв та транспозиція. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 31. 301–306.
Космацька, Н. B. (2012). Мова сучасного коміксу як явища масової культури. Мова і культура. 15(4). 15–20.
Космацька, Н. B. (2012). Нарис з історії виникнення і становлення жанру коміксу. Вісник Львівського університету. Серія: Іноземні мови. 19. 141–147.
Лавренова, М. В. (2012). Шляхи використання коміксів в освітньому процесі. Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія : Педагогіка та
психологія. 2. 143–146.
Остапенко, Л. П. Соловйова, О. К. (2014). Дидактичний потенціал коміксів. Медиасфера и медиаобразование: специфика взаимодействия в современном
социокультурном пространстве : сборник статей. Могилев : Могилев. высш. колледж МВД Респ. Беларусь. 121–126.
Підопригора, С. В. (2016). Графічна проза як художній експеримент: український вимір. Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. 1(2). 55–62.
Почепцов, Г. Г. (2012). Комікси як засіб транслювання соціальних смислів. Media Sapiens. URL: https://ms.detector.media/print/7903/
Троян, Т. Г. (2018). Формування комікс-культури: переваги, функції, значення. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». 7(1). 22-26.
Філоненко, Н. Г. (2021). Збереження візуально-текстової цілісності при перекладі французьких коміксів українською мовою. “Ad orbem per linguas. До світу через мови”: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 13–14 травня 2021 року. Київ: Вид.центр КНЛУ, 415–417.
Хлестова, С. В. (2017). Комікс як засіб масової комунікації: типологічні особливості. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія:
Соціальні комунікації. 11. 13–17.
Черхава, О. О. (2017). Реконструкція теолінгвістичної матриці релігійно-популярного дискурсу (на матеріалі англійської, німецької та української мов):
монографія. К.: Вид. центр КНЛУ. 400 с.
Як створюються комікси й графічні романи та хто їх читає: що варто знати про цей жанр: веб-сайт. URL: Як створюються комікси й графічні романи та хто їх
читає: що варто знати про цей жанр - Блог Yakaboo.ua.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
