Фонемна структура кореня в готській мові (комплексний кількісний аналіз на матеріалі словників)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2023.286210Ключові слова:
готська мова, фонемна структура, довжина, коренева морфема, канонічна форма, моделювальна сила, ритмічна симетрія, дзеркальна симетріяАнотація
У статті представлено комплексний аналіз фонемної структури кореневої морфеми в готській мові на матеріалі механічної вибірки з лексикографічних джерел (382 корені). Такі властивості кореневої морфеми, як: її довжина у фонемах, моделювальна сила та симетрія
канонічних форм – предмет цієї роботи. Результати проведеного дослідження засвідчили, що в готській мові наявні корені, довжиною від двох до дев’яти фонем, однак чотири з п’яти проаналізованих коренів складалися з 3-4 фонем, середня ж довжина готського кореня у фонемах становить 3,55, багатофонемні корені є рідкісними і представлені переважно лексичними одиницями негерманського походження. Аналіз реалізованих канонічних форм продемонстрував, що мовна система готської мови використовує лише 2% від теоретично можливих форм для побудови кореневих морфем на фонемному рівні. Переважна частина цих коренів функціонують як залежні корені та лише 5 % з них – як самостійні корені, що утворюють повнозначні лексичні одиниці. Канонічні форми коренів у готській мові мають різну моделювальну силу, найпродуктивнішими серед них є три структурні типи (CVC, CVCC, CCVC), які утворюють майже чотири п’ятих усіх коренів досліджуваного масиву. Для фонемної структури кореневої морфеми характерна значна консонантна насиченість: початкові і кінцеві компоненти більшості канонічних форм утворюють приголосні, а медіальні – голосні. Структури цього типу описують майже 90% від загальної кількості коренів у досліджуваному масиві. Фонемній структурі готських коренів властива симетрія, при цьому симетрично побудованим кореням у переважній більшості характерний дзеркальний тип симетрії. У дослідженні виявлено низку статистично перевірених закономірностей, що описують фонемну структуру кореневої морфеми в готській мові.
Посилання
Васько, Р. В. (2005). Фонемна структура односкладових словоформ готської мови. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, 7, 35-41.
Вашак, П. (1970). Розподіл довжини слова в слов’янських мовах. Питання структурної лінгвістики. Київ: Вища школа, 178–186.
Голуб, М. С. (2014). Формування показників масиву вхідних даних для ідентифікації авторства текстових повідомлень. Системи обробки інформації, 2, 89-92.
Гороть, Е. И. (1984). Статистичне дослідження фонемної структури кореневої морфеми і складу. Луцьк: ВДУ ім. Лесі Українки.
Макухина, Т. В. (1989). Фонемная структура слов в тексте. Взаимодействие сегментного состава и просодического текста. Киев: Изд-во КПИИЯ, 135–14.
Парк, С. (2019). Моделі побудови кореневої морфеми в готській мові. Science and education: A new dimension. Philology, 189, 46–49.
Перебийніс, В. І. (2013). Статистичні методи для лінгвістів. Вінниця: Нова Книга.
Перебийніс, В. С. (1970). Кількісні та якісні характеристики системи фонем української літературної мови. Київ: Наукова думка.
Петровська, Н. М. (1996). Фонемна структура слова у текстах різних стилів (на матеріалі англійської мови). [Дис. ... канд. філол. наук, Київський національний
лінгвістичний університет].
Романова, О. А. (1999). Фонемна структура складу в текстах різних функціональних стилів (на матеріалі англійської мови) [Дис. ... канд. філол. наук, Волинський державний університет ім. Лесі Українки].
Субота, С. В. (2012). Фонемна структура кореневої морфеми в давньо-, середньо- та новоанглійський період (на матеріалі лексикографічних джерел) [Дис. ... канд. філол. наук, Київський національний лінгвістичний університет].
Colin J. Ewen & Harry van der Hulst (2001). The Phonological Structure of Words: An Introduction. Cambridge: Cambridge University Press.
Datska, Т. О. (2019). General American: Codified Word Phonemic Structure Variation Specifics. Linguistische Treffen in Wrocław, 16, 229–235.
Duanmu San (2009). Syllable Structure: The Limits of Variation. New York: Oxford University Press.
Hang Tae Cho (2007). Implications of Old English Syllable Structure and Consonant Phonotactics for Phonological Theory. Minnesota: University of Minnesota.
Herdan, G. (2012). The Advanced Theory of Language as Choice and Chance. Berlin: Springer Verlag.Kessler B. & Treiman R. (1997) Syllable Structure and the Distribution of Phonemes in English Syllables. Journal of Memory and Language, 37, 295–311.
Maddieson, I. (2016). Word length is (in part) predicted by phoneme inventory size and syllable structure. The Journal of the Acoustical Society of America, 139 (4), 2218–2218. https://doi.org/10.1121/1.4950645
Park, S. (2020). Phonemic patterning of word-forms in Gothic. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow, V (1), 228–274.
Rottmann, O. (2006). Aspects of the Typology of Slavic Languages. Exemplified on Word Length. Contributions to the Science of Text and Language Text, Speech and Language Technology, 31, 241–258.
Snædal, M. (2013). Gothic letter (and phoneme) statistics. Studia Linguistica Universitatis Iagellonicae Cracoviensis, 130(3), 277–295
Stamatatos, E. (2009). A Survey of Modern Authorship Attribution Methods. Journal of the American Society for Information Science and Technology, 60(3), 538–556.
Strauss, U., Grzybek, P. & Altmann, G. (2007). Word length and Word Frequency. Contributions to the Science of Text and Language. Dordrecht: Springer.
Ulbrich C., Werth A. & Wiese R. (2018). The Word in Phonology: questions and answers. Empirical Approaches to the Phonological Structure. Berlin: Walter de Gruyter (pp. 1–12) https://doi.org/10.1515/9783110542899-001
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
