The inconsistency of sentential subjects’ analysis in English
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2023.297674Ключові слова:
реченнєвий суб’єкт, канонічна / неканонічна позиція суб’єкта, топік, синтаксичний блокаторАнотація
У статті представлено критичний аналіз підходів до визначення реченнєвих суб’єктів як неканонічних синтаксичних одиниць, утворених фінітною або нефінітною клаузою. Головним питанням є визначення позиції реченнєвого суб’єкта в дериваційній структурі-дереві: чи займає він відповідну синтаксичну позицію в результаті переміщення, чи від початку генерується в ній. Доведено, що реченнєві суб’єкти не є власне синтаксичними суб’єктами в реченні, а радше топіками. Водночас канонічну позицію суб’єкта займає якийсь інший складник. Таким чином, реченнєві суб’єкти мають властивості як топіків, так і канонічних суб’єктів. Вони не здатні займати канонічну позицію суб’єкта в підпорядкованих клаузах, питальних реченнях з інверсією та після інших топікалізованих одиниць, але зумовлюють узгодження із фінітним дієсловом. З огляду на це важливо розрізняти прагматичну функцію та синтаксичну позицію реченнєвого суб’єкта. Хоча суб’єкти досліджувалися в різних лінгвістичних школах, наразі немає спільної думки щодо статусу реченнєвого суб’єкта. Розбіжності в наявних поглядах виявляються на аналогійних прикладах, що проаналізовано як граматично допустимі або недопустимі в різних наукових парадигмах. Дистрибутивні й трансформаційні тести, дослідження інформаційної структури висловлювання, спрямовані на підтвердження прийнятності / неприйнятності реченнєвих суб’єктів, демонструють невизначені результати та суперечливі висновки. Установлено, що граматично неправильні речення здебільшого нейтралізуються альтернативними структурами, які виконують функцію синтаксичних блокаторів. Для нівелювання труднощів в аналізі реченнєвих суб’єктів запропоновано розробити багатофакторний підхід, який враховує структурні, дистрибутивні, кількісні, семантичні, прагматичні та психолінгвістичні характеристики суб’єктів у різних конфігураціях для визначення ступеня суб’єктності синтаксичних структур та їхнього системного розміщення від ядра до периферії. У висновках наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення реченнєвих суб’єктів, визнання їхньої багатогранної сутності з метою системного
аналізу суб’єктності в межах лінгвістичних концепцій.
Посилання
Bakker, D., & Siewierska, A. (2007). Another take on the notion subject. In M. Hannay & G. J. Steen (Eds.), Structural-Functional Studies in English Grammar: in Honour of Lachlan Mackenzie (pp. 141–158). Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins.
Barđdal, J., & Eythórsson, T. (2003). The change that never happened: the story of oblique subjects. Journal of Linguistics, 39(3), 439–472. Cambridge: Cambridge University Press.
Cognola, F., & Casalicchio, J. (2018). On the null-subject phenomenon. In F. Cognola & J. Casalicchio (Eds.), Null Subjects In Generative Grammar: A Synchronic And
Diachronic Perspective (pp. 1–28). Oxford: Oxford University Press.
D’Alessandro, R. (2015). The null subject parameter. In A. Fábregas, J. Mateu, & M. Putnam (Eds.), Contemporary Linguistic Parameters (pp. 201–226). London: Bloomsbury Press.
Davies, W. D., & Dubinsky, S. (2009). On the existence (and distribution) of sentential subjects. In D.B. Gerdts, J.C. Moore, & M. Polinksy (Eds.), Hypothesis A / Hypothesis B: Linguistic Explorations In Honor Of David M. Perlmutter (pp. 111–128). Cambridge, MA: MIT Press.
Downing, A., & Locke, Ph. (2006). English grammar: a university course, 2nd ed. London, New York: Routledge.
Emonds, J. (1976). A transformational approach to English syntax: Root, structurepreserving, and local transformations. New York: Academic Press.
Eythórsson, T., & Barđdal, J. (2005). Oblique subjects: a common Germanic inheritance. Language, 81(4), 824–881. Linguistic Society of America: Johns Hopkins University Press.
Faarlund, J. T. (2001). The notion of oblique subject and its status in the history of Icelandic. In J. T. Faarlund (Ed.), Grammatical Relations in Change (pp. 99–135). Amsterdam: John Benjamins.
Haegeman, L., & Gueron, J. (1999). English grammar: a generative perspective. Blackwell.
Huddleston, R. (2002). The clause: complements. In R. Huddleston, & G.K. Pullum (Eds.), The Cambridge Grammar of the English Language (pp. 213–321). Cambridge: Cambridge University Press.
Huddleston, R., & Pullum, G.K. (2007). A student’s introduction to English Grammar. Cambridge University Press.
Keenan, E.L. (1976). Towards a universal definition of subject. In Ch.N. Li (Ed.), Subject and Topic (pp. 303–333). New York: Academic Press.
Kinn, K., Rusten, K.A., & Walkden, G. (2016). Null subjects in early Icelandic. Journal of Germanic Linguistics, 28(1), 31–78. Cambridge: Cambridge University Press.
https://doi.org/10.1017/S1470542715000136
Koster, J. (1978). Why subject sentences don’t exist. In S.J. Keyser (Ed.), Recent Transformational Studies In European Languages (pp.53–64). Cambridge, MA: MIT Press.
Lambrecht, K. (1994). Information structure and sentence form: a theory of topic, focus, and the mental representations of discourse referents. Cambridge, UK: Cambridge University Press.
Langacker, R.W. (2008). Cognitive Grammar: a basic introduction. Oxford: Oxford University Press.
Lohndal, T. (2014). Sentential subjects in English and Norwegian. In H.P. Helland (Ed.), Syntaxe & Sémantique, 15 (pp. 81–113). Presses Universitaires de Caen.
https://doi.org/10.3917/ss.015.0081
Los, B. (2009). The consequences of the loss of verb-second in English: information structure and syntax in interaction. English Language and Linguistics, 13(1), 97–125. Cambridge University Press. doi:10.1017/S1360674308002876
McCloskey, J. (1997). Subjecthood and subject positions. In Haegeman, L. (Ed.), Elements of Grammar. Kluwer International Handbooks of Linguistics (pp. 197–235). Dordrecht: Springer.
https://doi.org/10.1007/978-94-011-5420-8_57.
Möhlig-Falke, R. (2012). The early English impersonal construction: An analysis of verbal and constructional meaning (Oxford Studies in the History of English). New York: Oxford University Press.
Padgett, J. (1991). The syntax and processing of sentential subjects. University of Massachusetts Occasional Papers In Linguistics, 17(2) (pp. 149–180).
https://scholarworks.umass.edu/umop/vol17/iss2/6
Rosenbaum, P. (1967). The grammar of English predicate complement constructions. MIT Press.
Rosenkvist, H. (2009). Null referential subjects in Germanic languages – an overview. Working Papers in Scandinavian Syntax, 84 (pp. 151–180). Centre for Languages and Literature, Lund University.
Seuren, P.A.M. (2006). Factivity. In E.K. Brown, & A. Anderson (Eds.), Encyclopedia of Language & Linguistics (2nd ed.) (pp. 2927–2928). Boston: Elsevier.
Taverniers, M. (2005). Subjecthood and the notion of instantiation. Language Sciences, 27(6), 651–678. Elsevier.
https://doi.org/10.1016/J.LANGSCI.2005.07.003
Van Valin Jr., R.D., & LaPolla, R.J. (1997). Syntax. Structure, meaning and function. Cambridge: Cambridge University Press.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
