Історія розвитку систем машинного перекладу (від ранніх етапів до початку ХХІ століття)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2023.297680Ключові слова:
перекладацький трансфер, історія машинного перекладу, теорія машинного перекладу, системи машинного перекладуАнотація
У статті досліджено окремі періоди розвитку машинного перекладу та методи, які використовувалися для створення різних систем машинного перекладу. З метою коректної історичної періодизації визначено критерії, за якими можна класифікувати розвиток машинного перекладу.
Ретельно досліджено розвиток окремих систем машинного перекладу, а також зовнішні причини, які мали визначальний вплив як на розвиток, так і на гальмування прогресу у сфері машинного перекладу. Розглянуто звіт ALPAC і його результат – подальший «тихий період» («quiet period») у розвитку машинного перекладу. Проведено аналіз ключових фахівців, які брали й беруть участь у розробці та вдосконаленні систем машинного перекладу, що безпосередньо займаються розробкою технологій машинного перекладу. Ці ключові фахівці поділено на чотири великі групи. Проаналізовано домінантну основу досліджень машинного перекладу до кінця 1980-х років, яка базувалася на різних лінгвістичних правилах: правилах синтаксичного аналізу, лексичних правилах, правилах лексичного переносу, правилах синтаксичного генерування, правилах морфології тощо. Відстежено появу корпусного методу при здійсненні машинного перекладу, а також його подальше розширення внаслідок проведення експериментів з обчислювального моделювання пізнання та сприйняття, зокрема дослідження паралельних обчислень, нейронних мереж і конекціонізму, що пропонував перспективу «навчання» систем на минулих успіхах і невдачах. Також на прикладі окремих систем проаналізовано появу використання інтерлінгвального підходу для багатомовного перекладу технічних посібників у специфічній галузі. Досліджено історію виникнення «pivot language», а також початок використання SLLP (спеціалізованих мов для лінгвістичного програмування).
Посилання
Анохіна, Т. О. (2018). Корпусний лакунікон англомовної та україномовної картин світу: монографія. СумДУ.
Веселовська, Г. В., & Радецька, С. В. (2021). Машинний переклад: його типологія, переваги та недоліки. Актуальнi питання гуманiтарних наук, 35(7), 23–27.
Гавриш, М. М. (2015). Переклад як різновид міжкультурної комунікації (деякі аспекти проблеми). У І. А. Колеснікова, М. М. Гавриш, І. А. Синиця (Ред.).
Лінгвокультурний дискурс у парадигмі професійної освіти (с. 36–41). КНЕУ.
https://core.ac.uk/download/pdf/197234723.pdf.
Галицька, М. М. (2014). Міжкультурна комунікація та її значення для професійної діяльності майбутніх фахівців. Освітологічний дискурс, 2(6), 23–32.
https://core.ac.uk/download/pdf/33686839.pdf.
Корольова, А. В. (2023). Мультилінгвальний корпус і його програмне забезпечення для дослідження європеїстики. Вісник КНЛУ. Серія Філологія, 26(1), 49–62.
Красуля, А. В., & Турчина, М. В. (2020). Використання інструментів штучного інтелекту: порівняльний аналіз систем автоматизованого перекладу. Науковий
журнал Львівського державного університету безпеки життєдіяльності «Львівський філологічний часопис», 8, 108–113.
Куликова, Л., Насалевич, Т., & Харченко, Т. (2018) Переклад як різновид міжкультурної комунікації. Науковий вісник Мелітопольського державного
педагогічного університету, 2(21), 21–26.
http://eprints.mdpu.org.ua/id/eprint/5643/1/2018_%D0%92%D0%90%D0%9A_21%20(2)-21-26.pdf
Поворознюк, Р. В., & Антонова, В. (2018). Протистояння людей та машин: еволюція машинного перекладу на прикладі передопераційних інструкцій, опрацьованих Google translate. Мовні і концептуальні картини світу, 2 (64), 138–144.
Солодка, А. Дослідження впливу культурно-детермінованих факторів на перекладацький процес. Лінгвістика, 31, 231–236.
https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/704464.pdf.
Ткачівська, М. Р., & Щерба, Р. М. (2022). Переклад крізь призму міжкультурної комунікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету.
Сер.: Філологія, 57, 202–207.
Ткачук, В. (2006). Теорія і практика машинного перекладу: Навчальний посібник до курсу теорії і практики перекладу. Підручники і посібники.
Хорошун, О. (2021). Машинний переклад: історичний огляд. Збірник наукових праць «Нова філологія», 82, 333–337.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
