Мовленнєвий етикет сучасної української молоді: динаміка комунікативних орієнтирів
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2024.309598Ключові слова:
мовленнєвий етикет, мова молоді, комунікативна стратегія, сленг, комплімент, нетикет, опитування, методика формування мовленнєвого етикетуАнотація
У статті проаналізовано ставлення сучасної української молоді до мовленнєвого етикету, простежено зміни в стратегіях та мовних засобах його дотримання порівняно з традиційними вітчизняними нормами ввічливого спілкування. Ураховано різні підходи до витлумачення етикету.
Дослідження виконано на основі соціолінгвістичного опитування студентів Київського національного лінгвістичного університету й комунікативно-прагматичного аналізу зібраного матеріалу. Зроблено висновок, що сучасна українська молодь усвідомлює важливість дотримання етикету в соціальній взаємодії, проте відходить від його формалізованого сприйняття в бік більш психологічного витлумачення етикету як комунікативної стратегії мовлення на засадах поваги, толерантности, щирости. Аналіз етикетних висловлень сучасної української молоді засвідчив її відмову в міжособистісному спілкуванні від формалізованих етикетних кліше, пошук більш емоційних і колоритних засобів, схильність до сленгового, грайливого, іронічного втілення базових етикетних дій – привітання, подяки, перепрошування, прощання, комплімента. Об’єктом дослідження послугувало також віртуальне молодіжне спілкування, унаслідок чого з’ясовано його вплив на комунікативні навички й стратегії спілкування молоді. Зафіксовано потенційно небажані тенденції молодіжного віртуального мовлення до заміни індивідуального вияву думок і почуттів віртуальними маркерами схвалення /несхвалення, певну однотипність етикетних реакцій, надання переваги іншомовному сленгу. Окреслено можливі шляхи корегування цих тенденцій в освітньому середовищі.
Посилання
Агалець, І. О. (2018). Мовленнєвий етикет як засіб професійно-педагогічної підготовки майбутнього освітянина. Науково-педагогічні студії, 1, 76–86.
Арбєніна, В. Л, Сокурянська, Л. Г. (2012). Українське студентство у пошуках ідентичності: монографія. ХНУ імені В. Н. Каразіна.
Баган, М. (2021). Конотації зоонімів у сучасному молодіжному мовленні і традиційній українській лінгвокультурі: константи і динаміка сприйняття. Науковий вісник Ужгородського університету, 45(1), 51–57.
Баган, М. (2023). Мовлення сучасної української молоді в контексті національно-культурних тенденцій розвитку суспільства. Мова та культура у просторі новітніх технологій: проблеми сучасної комунікації. Талком, 15–16.
Баган, М. П. (2020). Англізація сучасного українськомовного комунікативного простору: причини, основні вияви та наслідки. Українська мова, 1, 38-53.
Баган, М., Навальна, М., Істоміна, А. (2022). Індивідуальні вербальні коди спонтанної емоційної психорегуляції сучасної української молоді. PSYCHOLINGUISTICS, 31(2), 6–32.
Воротнікова, І. Г. (2006). Загальнолінгвістичні аспекти феномену етикету у сучасній міждисциплінарній науковій парадигмі. Новітня філологія, 4, 6-12.
Данилевська, О. М. (2017). Мовна ситуація в загальноосвітніх навчальних закладах України (за результатами соціолінгвістичного дослідження). Записки з українського мовознавства, 24(2), 28–43.
Деревянко, Ю. М. (2018). Мовленнєвий етикет і ввічливість: диференціація понять Science and Education a New Dimension. Philology, VI(51), 30–34.
Мазуркевич, О. П., Дячук, В. П. (2015). Звичаєві норми етикету в традиційній культурі українців. Ліра-К.
Мартос, С. А. (2003). Молодіжний сленг : міф чи реальність? Культура слова, 62, 39–44.
Проценко, О. П. (2004). Етикет як аксіологічний вимір культури поведінки і спілкування. [Автореф. дис. д-ра філос. наук].
Пустовіт, Л. О. (1998). Мовний етикет українців: традиції і сучасність: монографія. Укр. наук.-виробн. центр “Рідна мова”.
Радевич-Винницький, Я. (2001). Етикет і культура спілкування. Світ.
Самойленко, Н. (2022). Аксіологічний підхід до формування мовленнєвої культури здобувачів початкової освіти. International Science Journal of Education & Linguistics, 1, 5, 7–20.
Сахарчук, Л. І. (1992). Соціальний аспект мовної діяльності. Актуальні проблеми соціолінгвістики, 19-23.
Стельмахович, М. (1998). Український мовленнєвий етикет. Дивослово, 3, 20–21.
Таран, О. (2012). Англізація української мови в проекції на загальний жаргон. Волинь філологічна: текст і контекст, 252–260.
Токарева, Н. (2018). Генеза логіко-смислової організації мовлення підлітків. Psycholinguistics, 24(1), 343–359.
Фабіан, М. (2014). Семантика мовного етикету: новий підхід до її вивчення. Сучасні дослідження з іноземної філології, 12, 7–13.
Форманова, С. В., Кислицина, Н. М. (2004). Формування національної мовної картини світу формами та засобами вираження етикету (на матеріалі української та англійської мов). Культура народов Причерноморья, 122–124.
Цар, І. (2018). Українське повсякденне мовлення в міському молодіжному середовищі: структура і функціонування. Дис. канд. філол. наук.
Шевченко, О., Талько, О. (2017). Психолого-культурологічні аспекти вживання ненормативної лексики у молодіжному середовищі. Молодий вчений, 3, 280–283.
Шевчук-Клюжева, О. В. (2019). Діти-білінгви: світовий досвід і українські реалії. Українська мова, 2, 125–131.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
