Каламбуротерапія в лінгвістичній освіті
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2024.309599Ключові слова:
каламбуротерапія, словогральна терапія, гуморотерапія, сміхотерапіяАнотація
У роботі досліджено каламбуротерапію як лінгводидактичний інструмент у навчанні студентів-лінгвістів. Мета дослідження полягає в розкритті багатофункціонального характеру каламбуротерапії в лінгвістичній освіті і під час вивчення каламбуру в перекладознавчому курсі. Описано різноманітне впровадження каламбуру в лінгводидактиці: каламбур як об’єкт лінгвістичного вивчення (лексико-семантичні та синтаксичні засоби творення каламбуру: омонімія, паронімія, полісемія, перерозподіл складів тощо), каламбур і його переклад (перекладний і неперекладний каламбур, засоби компенсації при відтворенні неперекладного каламбуру), каламбур у літературі й рекламі, каламбур як релаксація, словогра як метод корекції вимови, каламбур як спосіб самопрезентації.
Каламбуротерапія представлена як тип словогральної терапії або терапії вербального гумору зі значним лінгвістичним та освітнім потенціалом. Вона сприяє мотивації до навчання, створює позитивну емоційну атмосферу для спілкування та взаємодії викладача й студентів. Матеріал дослідження містить теоретичні знання з гумору як гуморотерапії й сміхотерапії в освіті, а також практичні джерела: книжки з каламбурами, які можна використовувати у його викладанні студентам філологічних спеціальностей. Методи дослідження містять лексико-семантичний і функціональний аналізи каламбуру. Наголошено на його позитивному впливі на процес викладання й навчання.
Посилання
Barrio Puente, J. L. y Fernández Solís, J.D. (2010). Educación y Humor: Una experiencia pedagógica en la Educación de Adultos, Revista Complutense deEducación, Volumen 21, Número 2, 365–385.
Bobchynets, L. (2022). Lexico-semantic means of pun creation in Spanish jokes about La Gomera by Caco Santacruz. The European Journal of Humour Research, 10 (1), 22–28.
Chaniotakis, N., & Papazoglou, M. (2019). The place of humor in the classroom. In Loizou, E. & Recchia, S. (Eds.), Research on Young Children’s Humor: Theoretical and Practical Implications for Early Childhood Education (Springer Nature Switzerland AG, 127–144.
https://doi.org/10.1007/978-3-030-15202-4_8
Delabastita, D. (1994). Focus on the Pun: Wordplay as a Special Problem in Translation Studies. Target 6:2, 223–243.
Erdoğdu, F. and Çakıroğlu, Ü. (2021). The educational power of humor on student engagement in online learning environments. Research and Practice in Technology Enhanced Learning, 16 (9). Pp. 1–25.
https://doi.org/10.1186/s41039-021-00158-8
Fernández, A. (2019). El proceso emocional: el humor y la risa en la educación. Prospectiva. Revista de Trabajo Social e Intervención Social, (28), 285–315.
https://doi.org/10.25100/prts.v0i28.6743
Fletcher, J. (2011). Justin’s Jokes. London: Faber and Faber Limited.
Freud, S. (1961). Jokes and their relation to the unconscious. In: Strachey J. (ed). The Complete Psychological Works of Sigmund Freud, vol 8. London: Hogarth Press.
García Viñolo, M. (2019). Chistes linguísticos de componente cultural para la enseñanza delespañol. Madrid: Verbum.
Hegstad, R. E. (2022). Humor and Laughter as Intentional Teaching Strategies: Professional Development for Early Childhood Educators (Thesis, Concordia University, St. Paul).
Retrieved from https://digitalcommons.csp.edu/teacher-education_masters/76
Keller, D. (1984). Humor as Therapy. Med-Psych Publications.
Martin, R. A. (2000). “Humor,” in Encyclopedia of Psychology, vol. 4,202–204. American Psychological Association, Washington, DC, USA.
Martin, R. A. and Dobbin, J. P. (1988). Sense of humor, hassles, and immunoglobulin A: evidence for a stress-moderating effect of humor, International Journal of Psychiatry in Medicine, 18(2), 93–105.
McGhee, P. (1999). Health, Healing and the Amuse System, 3rd ed. Dubuque, Iowa: Kendall Hunt.
Nilsen, D. and Nilsen, A. (2018–2024). Humor Across the Academic Disciplines.
PowerPoints: https://www.public.asu.edu/~dnilsen/
Pollio, HR, Humphrey, WL. (1996). What award-winning lecturers say about their teaching: it’s all about connection. Coll Teaching, 44, 101–106.
Renner, V. (2015). Lexical blending as wordplay. In: Zirker, A., Winter-Froemel, E. (Eds.), Wordplay and Metalinguistic / Metadiscursive Reflection: Authors, Contexts, Techniques, and Meta-Reflection. De Gruyter Mouton, Berlin, 119–133.
Rivero González, Francisco Manuel (2011). El uso del humor en la enseñanza: una visión del profesorado de ELE. Memoria del Máster en lingüística aplicada a la enseñanza del español como lengua extranjera. Universidad de Jaén en colaboración con FUNIBER.
Robinson, V. M. (1991). Humor and the health professions: The therapeutic use of humor in health care (2nd Ed.). Thorofare, NJ: SLACK.
Rossel, R. D. (1979). Humor and Word Play in Group Therapy. International Journal of Group Psychotherapy, 29:3, 407–414. DOI: 10.1080/00207284.1979.11492005
Ruch, W. (1993). “Exhilaration and humor,” in Handbook of Emotions, Guilford Press, New York, USA, 605–616.
Shibinsky, K. and Malissa, M. (2010). The Role of Humor in Enhancing the Classroom Climate. Athletic Therapy Today, 27–29.
Shipman, R. O. (1991). A Pun My Word. A Humorously Enlightened Path to English Usage. Little Field Adams Quality Paperbacks.
Southam, M. &Barker Schwartz, K.. (2004). Laugh and Learn: Humor as a Teaching Strategy in Occupational Therapy Education, Occupational Therapy In Health Care, 18 (1-2), 57–70.
http://dx.doi.org/10.1080/J003v18n01_07
Suárez Marrero, P. A. (2024). Humor y Educación en Hispanoamérica: Una Revisión
Bibliográfica (1998-2022) Revista Internacional del Arte en la Sociedad, Volumen 3, Número1, 37–55.
https://doi.org/10.18848/2770-5684/CGP/v03i01/37-55
Sulistyowati, H. (2017). The translation of wordplay in Lewis Carroll´s through the looking glass and what Alice found there into Bahasa Indonesia by Djokolelono. Journal Student UNY, 365–375.
Sullivan, J. L. (2001). Hand Therapy: The Healing Touch with a Touch of Humor! Journal of Hand Therapy, 3–9.
Vallet, R. E. (1981). Developing the sense of humor and divergent thinking. Academic Therapy 17:1, 35–42.
Warnock, P. (1989). Humor, a didactic tool in adult education. Lifelong Learning, 12(6), 22–24.
Winnicot, D. W. (1982). Playing and Reality. London: Routledge.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
